Справа № 497/338/25
Провадження по справі № 1-кп/522/2458/25
(повний текст)
16 травня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суду м.Одеси у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акту у кримінальному провадженні № 12024162150001374 від 12.10.2024, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Березине Тарутинського району, Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, перебуває в цивільному шлюбі, на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, до затримання працював водієм в ТОВ «УМ ТРАНС», не є особою з інвалідністю, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-13.06.2000 Тарутинським районним судом Одеської області за ст.40, ч.1 ст.140 КК України до карання 1 рік позбавлення волі. Із застосуванням ст.46-1 КК України відстрочено виконання вироку на 1 рік на підставі ст. 1 ЗУ «Про амністію», від відбування покарання звільнений;
-25.10.2002 Тарутинським районним судом Одеської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;
-14.01.2003 Тарутинським районним судом Одеської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;
24.09.2003 Тарутинським районним судом Одеської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання 5 років позбавлення волі. В силу ст.71 КК України приєднано 3 місяці позбавлення волі невідбутого покарання за вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 14.01.2003 року, остаточно визначено покарання 5 років 3 місяці позбавлення волі;
-26.03.2012 Ширяївським районним судом Одеської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання 4 роки позбавлення волі, на підставі ст.ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки;
- 07.09.2017 Біляївським районним судом Одеської області за ч.1 ст.383 КК України до покарання 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;
-15.08.2019 Любашівським районним судом Одеської області за ч.1 ст.263 КК України до покарання 3 роки позбавлення волі, на підставі ст71 КК України приєднано 1 місяць позбавлення волі невідбутого покарання за вироком Біляївського районного суду Одеської області від 07.09.2017 року, остаточно визначено покарання 3 роки 1 місяць позбавлення волі;
особу якого встановлено на підставі інформації про особу Державної міграційної служби України від 14.10.2024 року та копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданого органом 5101 від 20.03.2023 року,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України
за участю наступних учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
17.04.2025 з Одеського апеляційного суду за підсудністю надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальному провадженні № 12024162150001374 від 12.10.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Прокурор в судовому засіданні заявиала клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , оскільки є ризики, передбачені у п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обгрунтування продовження запобіжного заходу щодо покладається те, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, оскільки ризики, вказані в клопотанні прокурора, не доведені, оскільки обвинувачений має 3-х неповнолітніх дітей, батьків-інвалідів, одна дитина - інвалід, а тому просили змінити запобіжний захід на більш м'який.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до висновку, що існують достатні підстави для продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з наступних підстав.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст.199 КПК якими суд керується в силу положень ч.2 ст.331 КПК, суд може продовжити строк тримання під вартою, якщо прокурор доведе, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також, що є наявними обставини, які перешкоджають завершенню кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження. Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд, відповідно до вимог ст.178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд враховує засаду верховенства права, закріплену у ст.8 КПК України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), яка у відповідності до вимог ч.2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», N 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX).
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини. При цьому зазначено, що встановлення небезпеки перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя, слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, вимірюватись суворістю можливого покарання, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При цьому слід звернути увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству та КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При чому ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58).
Пунктом 9 рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 03.03.2022 №1/0/2-22 визначено, що при розгляді клопотань сторони обвинувачення, суд використовує всі наявні документи і матеріали, зокрема й судові рішення у формі, в якій їх внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (роздруківки з Реєстру). Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
З огляду на наведене, суд розглядає клопотання прокурора в контексті наявності чи відсутності нових обставин, які могли би змінити підстави застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу порівняно з обставинами, які існують на теперішній час, а також з огляду на запровадження в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією РФ.
Суд вважає, що необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_3 , так як це відповідає вимогам кримінального процесуального закону, грунтується на матеріалах кримінального провадження, а дані про особу обвинуваченого, а саме що обвинувачений раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, в тому числі які є тяжкими, офіційно не одружений, до затримання працював водієм в ТОВ «УМ ТРАНС», має 3-х дітей, один з дітей є інвалідом, що свідчить про наявність в останнього посередніх соціальних зв'язків, дає суду достатні підстави вважати, що ймовірність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на даному етапі судового розгляду дуже висока.
При цьому, суд звертає увагу строни захисту на тому, що ризик по своїй правовій природі це, зокрема, невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для судового розгляду подій та запобіжний захід застосовується саме для запобігання ризиків, тобто до моменту їх настання.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновик прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стрведжувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Суд вважає, що за даних підстав необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 .
Відтак, метою продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого є запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які ще не були допитані, а також можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення, враховуючи що обвинувачений неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень.
З тесту обвинувального акту ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ст.332 ч.3 КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, за який передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Суд враховує доводи сторони захисту щодо наявності в обвинуваченого дітей на утриманні, батьків-інвалідів, однієї дитини-інваліда як відомості що позитивно характеризують особу та вказують на достатній рівень соціальних зв'язків, так само як і суд бере до уваги надані обвинуваченим в попередніх судових засіданнях відомості, які відображені в ухвал суду від 13.02.2025, а саме: що обвинувачений перебуває у цивільному стані, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, до затримання працював не офіційно водієм та отримував в місця 40 тисяч гривень заробітної плати, зареєстрованого нерухомого майна на праві власності не має.
Проте, враховуючи тяжкість інкримінованого діяння, яке вчинене в умовах воєнного стану на території України, враховуючи що судовий розгляд обвинувального акту перебуває на початковому етапі, доводи сторони захисту щодо неможливості продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 суд вважає неприйнятними.
Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу неможливе, оскільки ще існують зазначені ризики.
Відтак, з огляду на зазначені вище обставини, з урахуванням суспільної небезпеки інкримінованого злочину, який заподіює шкоди недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, а також завдає нищівного удару державі в очах суспільства, суд приходить до висновку про те, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 потребує виняткового контролю, у зв'язку з чим не вбачає підстав, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини кримінального провадження свідчать про те, що на даній стадії кримінального провадження справжній інтерес суспільства у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб та інтересів правосуддя, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_3 на свободу.
Щодо розміру застави.
Відповідно до практики ЄСПЛ, якщо тримання під вартою триває тільки через побоювання, що обвинувачений буде переховуватись від правосуддя, проте його слід звільнити з-під варти, якщо він представить відповідні гарантії, що не переховуватиметься від суду, наприклад внесе заставу (правова позиція, викладена у п.46 рішення ЄСПЛ від 26 червня 1991 року у справі «Летельє проти Франції»).
При цьому, суд звертає увагу, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для обвинуваченого ОСОБА_3 не буде безальтернативним, оскільки передбачатиме можливість внесення останнім відповідного розміру застави.
Так, з положень ч. 3 ст. 183 КПК України, вбачається, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається суд, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про її особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченою покладених на неї обов'язків та не може бути завідомо непомірним для неї.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину (до даної категорії належить ОСОБА_3 складає від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (від 60 560 грн. до 242 240 грн.).
Прокурор просить визначити ОСОБА_3 заставу у розмірі 50 (п'тдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 151 400 (сто п'тдесят одна тисяча чотириста) гривень.
Так, імовірне вчинення ОСОБА_3 тяжкого злочину, пов'язаного із незаконним переправлення осіб через державний кордон України, вчиненого з корисливих мотивів, саме під час дії режиму воєнного стану в державі, за обставин, як викладені у обвинувальному акті, суд вважає виключним випадком, що свідчить про те, що визначений ст. 182 КПК України розмір застави щодо обвинуваченого буде достатнім для забезпечення виконання покладених на нього обов'язків.
Суд при визначенні розміру застави, враховує те, що ОСОБА_3 обвинувачеється у вчиненні тяжкого злочину, який вчиненний з корисливих мотивів, що свідчить про те, що останній від такої протиправної діяльності міг отримувати великий дохід, зокрема з матеріалів обвинувального акту вбачається, що за переправлення однієї особи через державний кордон імовірно отримувалася грошова винагорода в розмірі від 5000 доларів США.
Водночас, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинувачеим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
Суд також приймає до уваги позицію ЄСПЛ у рішенні «Істоміна проти України» від 13.01.2022, відповідно до якого: хоча національне законодавство дозволяло суду у «виключних випадках» встановлювати більші розміри застави (див. пункт 19), таке рішення мало передбачати ретельний аналіз обставин справи для обґрунтування її «виключного» характеру.
Разом із тим, ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду від 22.11.2024, справа № 946/9448/24 відносно підозрюваного ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням останнього в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», на строк до 18.01.2025 та слідчий суддя визначив розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 242 240 гривень.
При цьому, враховуючи конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_3 обвинувачення за ч.3 ст.322 КК України, що раніше обвинуваченому була визначена застава в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, яку останній не спромігся сплатити, а тому суд ухвалою від 13.02.2025 визначив заставу у дещо меншому розмірі, а саме 151 400 (сто п'тдесят одна тисяча чотириста) гривень, оскільки саме такий розмір буде стимулювати обвинуваченого дотримуватись покладених на нього обов'язків.
Враховуючи наведені вище фактори, суд вважає, що застава саме у зазначеному розмірі здатна у разі її внесення забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків, а саме: вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку ОСОБА_3 під загрозою звернення застави в дохід держави.
Таким чином, на підставі наданих матеріалів, оцінюючи всі встановлені під час розгляду обвинувального акту обставини, враховуючи особу обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу
Керуючись ст.ст. 132, 176- 178, 182, 183, 199, 331, 376 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м.Одеси про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 14.07.2025 включно.
Залишити раніше визначену суму застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 151 400 (сто п'тдесят одна тисяча чотириста) гривень.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого; провадження по справі 1-кп/522/2458/25.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за першою вимогою на виклики до прокурора та суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду, без поважних причин не повідомить про причину своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії запобіжного заходу становить 60 днів і обчислюється з моменту винесення ухвали суду, тобто 16.05.2025.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 5 днів з дня проголошення.
Повний текст ухвали суду складено та проголошено 20.05.2025 о 16:00 годині в залі суду № 131.
Головуючий суддя ОСОБА_6