Справа № 646/7573/24
№ провадження 1-кп/646/474/2025
18 березня 2025 року м. Харків
Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020003146 від 11.12.2023 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Козлів Козівського району Тернопільської області, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією на посаді номера обслуги 1 відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №319 від 19.10.2023 солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду номера обслуги 1 відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. ЗО хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника.
Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце- адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Однак, солдат ОСОБА_4 , під час проходження військової служби на посаді номера обслуги 1 відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , 12.11.2023 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 12.11.2023 командиром першого стрілецького взводу 6 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону лейтенантом ОСОБА_6 вишикувано особовий склад НОМЕР_2 стрілецького батальйону, в тому числі солдата ОСОБА_4 , в АДРЕСА_2 з метою доведення бойового розпорядження командира НОМЕР_3 полку Національної гвардії України в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №5бдск ОКП - СЛОВ'ЯНСЬК від 15.10.2023.
Під час шикування командиром першого стрілецького взводу 6 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону лейтенантом ОСОБА_6 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_3 полку Національної гвардії України в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_4 дск ОКП - СЛОВ'ЯНСЬК від 15.10.2023 до підлеглого ОСОБА_4 відповідно до якого, останній мав з метою виконання бойових завдань в складі резерву командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_5 переформувати БТГр НОМЕР_3 п НГУ від штатних підрозділів 15 полку.
Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи невдоволеним наказом відповідно до якого, останній мав з метою виконання бойових завдань в складі резерву командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_5 переформувати БТГр НОМЕР_3 п НГУ від штатних підрозділів 15 полку, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов'язаний виконувати наказ начальника та маючи об'єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира НОМЕР_3 полку Національної гвардії України в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_4 дск ОКП - СЛОВ'ЯНСЬК від 15.10.2023, а саме 12.11.2023, перебуваючи на території АДРЕСА_2 , в присутності особового складу НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 та командиром першого стрілецького взводу 6 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону лейтенантом ОСОБА_7 , відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження, відповідно до якого ОСОБА_4 мав з метою виконання бойових завдань в складі резерву командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » № НОМЕР_5 переформувати БТГр НОМЕР_3 п НГУ від штатних підрозділів 15 полку, (відмовився виїжджати до населеного пункту АДРЕСА_2 для виконання бойового завдання), чим підірвав боєготовність та боєздатність 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
У подальшому, особовий склад 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 направився для виконання бойового розпорядження командира НОМЕР_3 полку Національної гвардії України в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №56дск ОКП - СЛОВ'ЯНСЬК від 15.10.2023, а солдат ОСОБА_4 , залишився в м. Куп'янську Харківської області, чим вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника, вчинене в умовах воєнного стану, злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
В даному кримінальному провадженні 21.06.2024 року між прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №62023170020003146 від 11.12.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, тобто непокорі, відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, з одного боку, та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 з іншого боку, на підставі ст.ст. 468, 469, 472 КПК України в приміщенні Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві, у присутності захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , діючи добровільно, без застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок, уклали угоду про визнання винуватості, додержуючись наступних умов.
Згідно з угодою про визнання винуватості, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 402 КК України, сприяв встановленню обставин, що мають значення для даного кримінального провадження. Сторони угоди про визнання винуватості також погодились на призначення покарання ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України, а саме у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі. При цьому, сторони погоджуються на підставі ст. 58 КК України замінити покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження строком на 2 (два) роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави двадцяти відсотків (20%).
Крім того, прокурор та обвинувачений ОСОБА_4 визначили наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, а також наслідки невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 476 КПК України.
Прокурор вважає, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги КПК України, просить угоду про визнання винуватості затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджене в угоді про визнання винуватості покарання.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, в обсязі обвинувачення, дав згоду на призначення узгодженого виду та міри покарання у разі затвердження угоди про визнання винуватості та заявив, що здатний реально виконати взяті на себе, відповідно до угоди про визнання винуватості, зобов'язання. Угоду уклав добровільно і примусового тиску під час укладання угоди на нього не було. Просить угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.
Захисник зазначила, що угода відповідає вимогам кримінально-процесуального кодексу та наявні всі підстави для затвердження угоди про визнання винуватості.
Суд заслухав доводи сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди про визнання винуватості сторонами є добровільним та не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді про визнання винуватості. Судом з'ясовано, що будь-яких скарг обвинувачений ОСОБА_4 під час кримінального провадження не подавав.
Суд перевірив угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України та КК України, і встановив, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 402 КК України є правильною. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_4 визнає себе винним, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, що в силу вимог ч. 4 ст. 469 КПК України передбачає можливість укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні.
Судом встановлені обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним. Взяті обвинуваченим ОСОБА_4 на себе за угодою про визнання винуватості зобов'язання очевидно можливі для виконання.
З огляду на викладене, суд вбачає наявність підстав для доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та затвердження угоди про визнання винуватості.
При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом'якшує його покарання.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення злочину визнав повністю, щиросердно розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставини, яка пом'якшує, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також те, що вказаними діями ОСОБА_4 шкода не завдана.
Водночас, суд також бере до уваги характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також його матеріальний стан.
Положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, (за винятком випадків, які перелічені у ч.1 цієї статті) призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, які пом'якшують обвинуваченому покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про те, що обвинувачений зробив для себе належні висновки.
Таким чином, у даному випадку наявні підстави для застосування приписів ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України.
Крім того, враховуючи вищевказані обставини, у тому числі, обставини справи та особу обвинуваченого, суд вважає можливим на підставі ст. 58 КК України замінити позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження строком на два роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави двадцяти відсотків (20%).
Суд дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а саме те, що він є громадянином України, має задовільний стан здоров'я, не є особою з інвалідністю, раніше не судимий, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, а також те, що обвинувачений повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують покарання, якими на думку суду, є щире каяття, що полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій, та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, про що зазначено стороною обвинувачення в ході судового розгляду, виходячи з поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування. Суд також приймає до уваги, що обставин, які обтяжують покарання відсутні, та приходить до висновку про призначення покарання ОСОБА_4 у виді службового обмеження строком на 2 (два) роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави двадцяти відсотків (20%).
Запобіжний захід не обирався.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Витрати на залучення експерта у зв'язку із проведенням під час досудового розслідування експертиз - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.366-368, 370, 371, 374, 376 КПК України,
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 21.06.2024 року між прокурором Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності захисника адвоката ОСОБА_5 .
Визнати винним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, призначивши йому покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.58 КК України, замінити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання з позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження строком на два роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави двадцяти відсотків (20%).
Роз'яснити ОСОБА_4 , що під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим, про визнання винуватості може бути оскаржений:
-обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладання угоди;
-прокурором виключно з підстав призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Червонозаводський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя - ОСОБА_1