Справа № 638/5908/25
Провадження № 2-а/638/263/25
20 травня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Шамраєва М.Є.,
секретаря судового засідання - Дрозденко К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови,
Позивач звернувся до Шевченківського (Дзержинського) районного суду м. Харкова із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області ті Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив скасувати постанову Управління патрульної поліції в Полтавській області від 26.03.2025 серії ЕНА № 4355575, винесену відносно нього, і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови було залишено без руху та надано позивачеві строк протягом п'яти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, а саме - сплати судового збору, крім того позивачеві було запропоновано в разі усунення недоліків позовної заяви подати до суду згоду на заміну первісного відповідача Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України належним відповідачем Департаментом патрульної поліції Національної поліції України або повідомити суд про незгоду на таку заміну або заявити клопотання про залучення до участі у справі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України як співвідповідача.
14.04.2025 позивач усунув недоліки та подав уточнений позов, в якому відповідачем вже визначив Департамент патрульної поліції Національної поліції України.
В обґрунтування уточненого позову позивач посилається на те, що вимірювання швидкості руху транспортного засобу було здійснено працівником суб'єкта владних повноважень у русі (а не у стаціонарному нерухомому положенні), тому показання відповідного приладу є недостовірними; що доказів проходження цим технічним пристроєм процедур повірки працівник суб'єкта владних повноважень заявнику не пред'явив; що працівник суб'єкта владних повноважень після зупинки транспортного засобу не представився (не привітався), а одразу та категорично став наполягати на вчиненні водієм адміністративного правопорушення, демонструючи екран технічного пристрою вимірювання швидкості руху транспортних засобів та на питання водія про існування підстав для кваліфікації події у якості малозначного порушення (оскільки на спідометрі автомобіля показник швидкості руху не перевищував дозволеної законом величини понад 20 км. на годину, що у трьох смугах руху по дорозі прямували одночасно декілька автомобілів, а перевищення швидкості 50 км на год було зумовлено виконанням маневру в стані крайньої необхідності, позаяк на автомобілі, який рухався попереду почав небезпечно розгойдуватись вантаж), працівник суб'єкта владних повноважень відповів, що штраф незначний i може бути безперешкодно сплачений.
За твердженням позивача після цього працівник суб'єкта владних повноважень пред'явив вимогу про отримання оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та вимогу про можливість зробити фотокопію посвідчення водія і видалився до службового автомобіля патрульної поліції, де фактично наодинці сам із собою і провів розгляд справи про адміністративне правопорушення, без участі водія без опитування свідків, без з'ясування жодних обставин дорожньої ситуації та повернувся за 10-15 хвилин вже із прийнятим рішенням у формі оскарженої постанови.
На переконання позивача указані дії працівника суб'єкта владних повноважень суперечать як приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, ст. 9, 17, 18. 247, 268 KУпАП, так і п.9 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, відповідно до якої розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу; поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права обов'язки; після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУПАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Позивач вважає, що наведені доводи підтверджують, що працівник суб'єкта владних повноважень у дійсності взагалі не проводив розгляду справи про адміністративне правопорушення, унаслідок чого справжні обставини дорожньої ситуації були повністю проігноровані.
Крім того вказує, що в порушення вимог ст. 268 КУпАП йому не було роз'яснено жодних прав, про що свідчить відсутність його підпису у відповідній графі наданої ним копії оскаржено постанови (у екземплярі позивача).
Ухвалою суду від 16.04.2025 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови; ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання на 11 год. 00 хв. 25.04.2025; установлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву до 24.04.2025, а також витребувано у Департаменту патрульної поліції Національної поліції України наступні докази:
- відеозапис з бодікамери поліцейського 470016 за матеріалами справи про адміністративне правопорушення (постанова від 26.03.2025 серії ЕНА № 4355575);
- фото/відеозапис з приладу Trucam LTI 20/20 за матеріалами справи про адміністративне правопорушення (постанова від 26.03.2025 серії ЕНА № 4355575);
- відомості про технічні характеристики приладу Trucam LTI 20/20 за матеріалами справи про адміністративне правопорушення (постанова від 26.03.2025 серії ЕНА № 4355575), зокрема щодо останньої повірки вказаного приладу.
Ухвалами суду від 25.04.2025 та 06.05.2025 відкладено розгляд справи та повторно витребувано у відповідача докази.
15.05.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому останній проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.
В обгрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на те, що під час несення служби в Полтавській області, Полтавського р-ну, м. Решетилівка, (306 км а/д М-03 «Київ - Харків - Довжанський»), 26.03.2025 року екіпажем патрульної поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruСam LTI 20/20 було виявлено мпорушення Правил дорожнього руху, а саме: водій транспортного засобу Lexus RX200Т, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 82 (вісімдесят два) км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту на 32 (тридцять два) км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР України; що встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, інспектором було прийнято рішення про зупинку транспортного засобу, після чого було подано сигнал про зупинку транспортному засобу на підставі ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію"; що інспектор підійшов до водія, належним чином представився та пояснив суть правопорушення; що після цього інспектор попросив пред'явити документи, зазначені в п. 2.1 ПДР України на підставі ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 (а) ПДР України, а водій виконав законну вимогу та надав запитувані документи для перевірки; що за результатом розгляду справи винесено постанову за ч. 1 ст. 122 КУпАП, до якої в якості доказу долучено фото та відео, відзняті за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruСаm LTI 20/20 (серійний номер ТС008425), на якому зафіксовано швидкість транспортного засобу, максимальну допустиму швидкість, місце вчинення правопорушення.
Також у відзиві наведено ґрунтовні пояснення щодо правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruСаm LTI 20/20, у тому числі при використанні приладу із рук.
При цьому щодо надання відеозапису розгляду справи, зафіксованого на портативний відеореєстратор поліцейського, відповідач, пославшись на положення п. 3 Розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зазначив, що на момент отримання позову у зв'язку з обмеженими технічними можливостями вказаний відеозапис видалений із серверу УПП в Полтавській області ДПП, тому надати їх суду не виявляється за можливе.
Водночас відповідач зазначив у відзиві, що на місці розгляду справи позивача було ознайомлено із усіма правами згідно ст.268 КУпАП; що позивач відповідно до ст.268 КУпАП мав можливість на місці ознайомитись із усіма наявними матеріалами справи, надати пояснення, докази, заявити клопотання та отримати правову допомогу; що жодних обмежень в користуванні правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, у тому числі правом на правову допомогу, під час розгляду справи не було, що підтверджується особистим підписом водія у п. 8 оскаржуваної постанови «Права за статтею 268 КУАП та строк оскарження за статтею 289 КУпАП мені роз'яснено» (у екземплярі відповідача).
19.05.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній заперечив факт проставлення ним підпису у п. 8 постанови (екземплярі відповідача), вважаючи що указані підписи належать працівникові суб'єкта владних повноважень - тобто особі, що склала оскаржену постанову.
Також вказує, що в дійсності (і ці обставини повинні бути підтверджені повним та достовірним записом відео з бодікамери поліцейського №47001б) працівник суб'єкта владних повноважень - поліцейський Управління патрульної поліції у Полтавській області до автомобіля під керуванням позивача не підходив, не представлявся, причини зупинки транспортного засобу не пояснював; що він сам вийшов з автомобіля, після чого попрямував до поліцейського, здійснивши спробу з'ясувати усі обставини фактичної дійсності (дорожню обстановку) і надати пояснення по суті події, проте поліцейський у відповідь лише витребував документи про право керування транспортним засобом і документи про реєстрацію транспортного засобу, наголосивши на незначному розмірі штрафу, після чого видалився салону службового автомобіля, наказавши чекати на нього у власному транспортному засобі.
Водночас позивач наголосив, що пункт 7 оригіналу оскарженої постанови від 26.03.2025 ceрії ЕНА № 4355575 не містить посилань на жодний доказ, який був оцінений суб'єктом владних повноважень під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Тож на переконання позивача в межах спірних правовідносин працівник суб'єкта владних повноважень позбавив його можливості надати пояснення по суті події, від повного, вичерпного, безстороннього з'ясування усіх дійсних обставин дорожньої обстановки (а саме: руху попереду керованого позивачем автомобілю іншого транспортного засобу, який створював загрозу безпеці та відносно якого позивач вимушено почав здійснювати маневр обгону із дотриманням максимально дозволених меж швидкісного режиму) ухилився.
Крім того позивач зазначив, що причиною незгоди із показником виміряної швидкості на застосованому працівником суб'єкта владних повноважень технічному пристрої TruСAM є не обставина використання ручного (а не стаціонарного) режиму роботи технічного пристрою, а обставина використання його у pусі, а не в знерухомленому стані.
У судове засідання сторони не з'явились, заявивши про розгляд справи за їхньої відсутності.
Дослідивши матеріали справи в межах наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 26.03.2025 інспектором взводу 1 роти 4 батальйону 1 Управління патрульної поліції в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Пилипенком А.Р. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4355575 відносно позивача та накладено на останнього штраф у розмірі 340 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Із вказаної постанови по справі про адміністративне правопорушення вбачається, що 26.03.2025 0 09:41:00 в м. Решетилівка а/д М-03 Київ - Харків - Довжанський 306 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Lexus RX200Т, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 82 км/год, перевищивши встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 32 км/год, швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості TruСаm LTI 20/20 ТС008425, фото-відео Трукам, відео з бодікамери 470016, чим порушив п. 12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Згідно із ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Рішення відповідача - постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Так, ч. 1 ст. 122 КУпАП визначена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Пункт 12.9 б) ПДР України передбачає, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 , 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил.
За приписами ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п'ята статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 названого Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Приписи частини 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Приписами статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд відхиляє доводи позивача щодо використання поліцейським приладу TruСAM у pусі, а не в знерухомленому стані, та недостовірність у зв'язку із цим показань указаного приладу як недоведені.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, сторони надають суперечливі пояснення щодо обставин розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Указані суперечності могли б бути усунені в результаті перегляду відеозапису розгляду справи, зафіксованого на портативний відеореєстратор поліцейського, натомість згідно з поясненнями відповідача на момент отримання позову у зв'язку з обмеженими технічними можливостями вказаний відеозапис видалений із серверу УПП в Полтавській області ДПП.
Суд зазначає, що дійсно відповідно до п. 3 Розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису строк зберігання відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 діб.
Водночас згідно п. 4 Розділу VIII названої Інструкції строк зберігання відеозаписів за рішенням керівника органу, підрозділу поліції може бути збільшено у разі використання їх у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, у рамках розслідування кримінального провадження та/або в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, у разі фіксації надзвичайних подій за участю особового складу поліції, інших подій, якщо вони можуть бути використані в процесі службової діяльності органів, підрозділів поліції, під час проведення службових розслідувань.
При цьому суд ураховує, що, ухвала суду від 16.04.2025, якою було витребувано докази у Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, зокрема - відеозапис з бодікамери поліцейського 470016 за матеріалами справи про адміністративне правопорушення (постанова від 26.03.2025 серії ЕНА № 4355575), була помилково спрямована і доставлена до електронного кабінету Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 16.04.2025 (в подальшому зазначена ухвала 07.05.2025 була направлена і доставлена до електронного кабінету Департаменту патрульної поліції Національної поліції України).
Тож, будучи обізнаними про оскарження постанови серія ЕНА № 4355575 від 26.03.2025, посадові особи Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не були позбавлені можливості збільшити строк зберігання відеозапису розгляду вказаної справи, зафіксованого на портативний відеореєстратор.
Водночас суд ураховує, що згідно з п. 4 Розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 Управління патрульної поліції в Полтавській області є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, тож отримавши ухвалу суду про витребування доказів від Департаменту патрульної поліції Національної поліції України мало вжити заходів, спрямованих на її виконання, зокрема, за відсутності повноважень щодо її самостійного виконання, щодо передачі її за належністю.
Також суд ураховує, що у поданому Департаментом патрульної поліції Національної поліції України відзиві на позовну заяву вказана адреса для листування: 37950, Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2В, що відповідає адресі Управління патрульної поліції в Полтавській області.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №2 3-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Враховуючи постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Також Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
За встановлених у цій справі обставин суд позбавлений можливості «поза розумним сумнівом» дійти однозначного висновку щодо дотримання суб'єктом владних повноважень визначеної законом процедури розгляду справи, а відтак і щодо винуватості позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, суд вважає доречними доводи позивача щодо відсутності в п. 7 оскарженої постанови посилання на докази, оцінені при її винесенні.
Так відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно ч. 1-3 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч. 1, 2 ст. 76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач, як на обставини вчинення правопорушення посилається на складену відповідачем постанову у справі про адміністративне правопорушення та долучені до відзиву на позовну заяву фото- та відеозаписи з приладу TruCam LTI 20/20.
Разом з цим, суд зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Також суд зазначає, що відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено відеозапис фіксації правопорушення, які на думку відповідача є належним доказом на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Надаючи оцінку зазначеному вище, суд зазначає, що в п. 5 постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, яке зафіксоване не в автоматичному режимі відображаються відомості про транспортний засіб (марка, модель, реєстраційний номер, належність, відомості про час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення, а також відомості про статтю, частину статті КУпАП.
При цьому відомості про докази, на підставі яких винесено постанову у справі про притягнення до адміністративної відповідальності (у разі їх наявності) та посилання на технічні засоби повинні бути відображені в п. 7 постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення.
Зі змісту спірної постанови судом встановлено, що в п. 7 «До постанови додаються» не відображено відомостей про докази у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема і про відеозаписи з портативного відеореєстратора, а також приладу TruCam LTI 20/20, у зв'язку з чим долучені до відзиву на позовну заяву фото- та відеофайли не є належними доказами у цій справі, оскільки посилання на ці докази (як додаток до постанови), у спірній постанові не відображено.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів факту скоєння позивачем 26.03.2025 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а тому постанова серії ЕНА № 4355575 відповідача від 26.03.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 7, 9, 245, 247, 251, 280 КУпАП, ст. 19, 25, 90, 168, 246, 258, 286 293 КАС України,-
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову від 26.03.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4355575 та закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.Є. Шамраєв