19 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19797/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року в адміністративній справі №160/19797/23 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою, у якій просила ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 17 250, 00 грн.
В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що позивачу надані послуги на професійну правничу допомогу на загальну суму 17 250,00 грн, на підтвердження чого надано детальний опис та підтверджені банківськими переказами. Витрати на правничу допомогу відповідають складності справи та витраченому часу на підготовку та подання процесуальних документів через канцелярію суду.
Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 10000,00 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що додаткове рішення є необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Апелянт не погоджується з сумою витрат на правничу допомогу, яка стягнута судом першої інстанції на користь позивача, вважає таку суму неспівмірною складності справи.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційний суд, переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача до суду надав: договір про надання правничої допомоги № 11/20 від 11.02.2020 року, додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 11/20 від 11.02.2020 року, додаток № 2 до договору про надання правничої допомоги № 11/20 від 11.02.2020 року, акт виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги № 11/20 від 11.02.2020 року та прибутковим касовим ордером № 16 від 21.12.2023 року. Всього надано послуг на загальну суму 18 250,00 грн.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг та пов'язаністю таких послуг безпосередньо з веденням конкретної справи та реального факту понесення таких витрат, як то випливає зі змісту ст. 134 КАС України.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів замовника в адміністративному суді у відритому судовому засіданні фактично здійснювалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Зазначені представником позивача витрати на представництво замовника не відповідають принципу співрозмірності витрат часу в обсязі, заявленому представником позивача.
Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дана справа є справою незначної складності та з урахуванням воєнного стану в країні, стягнення витрат на правничу допомогу буде становити надмірний тягар для відповідача, порушуючи принцип пропорційності, тому в даному випадку, судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню та стягненню з відповідача у розмірі 10000,00 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення заяви представника заявника про розподіл судових витрат у розмірі 10000,00 грн.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування додаткового рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року в адміністративній справі №160/19797/23 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року в адміністративній справі №160/19797/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко