20 травня 2025 р. Справа № 520/29851/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.03.25 по справі № 520/29851/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Тернопільській області, апелянт), в якій просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг (Відділ перерахунків пенсій №2) ГУ ПФУ в Тернопільській області «Про відмову в перерахунку пенсії» № 963330177189 від 18.10.2024;
-зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, з 01.01.2024 ,виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 гривень, відповідно до заяви про здійснення перерахунку від 11.10.2024 та довідки Харківського апеляційного суду № 04-35/83 від 08.10.2024 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримування судді у відставці, виходячи із суддівської винагороди працюючого судді у 2024 році - 340 650,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 189 250,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 151 400,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг (Відділ перерахунків пенсій №2) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області «Про відмову в перерахунку пенсії» № 963330177189 від 18.10.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 гривень, відповідно до заяви про здійснення перерахунку від 11.10.2024 та довідки Харківського апеляційного суду № 04-35/83 від 08.10.2024 про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримування судді у відставці, виходячи із суддівської винагороди працюючого судді у 2024 році - 340 650,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 189 250,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 151 400,00 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Тернопільській області судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) гривень.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що базовий розмір посадового окладу судді з 2020 року не змінився та становить 2102 грн, тому відсутні підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року- 3028 грн.
Позивачка правом на подання відзиву на апеляцію не скористалась.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує довічне грошове утримання судді у відставці.
Згідно з довідкою про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримування судді у відставці від 08.10.2024 №04-35/83, виданою Харківським апеляційним судом, станом на 01.01.2024 року суддівська винагорода працюючого судді , відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням рішення Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №240/44080/21, складає 340650,00 грн., у тому числі: посадовий оклад 189250,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 151400,00 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою, зареєстрованою 11.10.2024 за №12091 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання (зміна надбавки) з 01.01.2024, додавши до неї довідку Харківського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового утримування судді у відставці від 08.10.2024 №04-35/83.
Згідно з рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №963330177189 від 18.10.2024 ОСОБА_1 було відмовлено в перерахунку пенсії через відсутність для цього підстав. В обґрунтування рішення зазначено, що ст.7 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів, становить 2102 грн, тобто на рівні 2020 року. Отже, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2024 не відбулося.
Не погоджуючись із відмовою у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024 відповідно до довідки, якою визначена суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі- Закон №1402-VIII) і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі-Закон №966-XIV) щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі- Закон №3460-IX) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. При конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону(lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 3460-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Приймаючи до уваги збільшення станом на 01 січня 2024 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як базового розміру посадового окладу судді та відповідно збільшення суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд дійшов висновку, що позивачка має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Відповідно до ч.3 ст.142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частинами 4 та 5 статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Аналогічні положення закріплені частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У частинах 2, 3 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачається, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, Конституцією України та Законом № 1402-VIII закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме: встановлення розміру винагороди законом про судоустрій.
Разом із тим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі № 966-ХІV.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 1 Закону №966-ХІV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Частина 2 статті 1 цього Закону передбачає, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-ХІV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону №966-ХІV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону № 3460-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 гривень, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 гривні.
Слід зазначити, що зміни до Закону №1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також до Закону № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
З урахуванням зазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди відсутні законні підстави.
Колегія суддів вважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми Закону №1402-VІІІ , які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-ІХ.
Водночас Закон №3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.
При цьому колегія суддів зауважує, що Закон №3460-ІХ не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 18.10.2024 №963330177189 від 18.10.2024 та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачки, як судді у відставці, з 01.01.2024, виходячи з прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 - 3028 грн, відповідно до її заяви про здійснення перерахунку від 11.10.2024 та довідки №04-35/83 від 08.10.2024, оскільки змінились складові суддівської винагороди. Відповідачем не доведено правомірність свого рішення.
Посилання апелянта на неправомірне зобов'язання судом першої інстанції здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці коелгія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року по справі № 520/29851/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін