15 травня 2025 р.Справа № 520/3020/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Тітов О.М.) від 03.03.2025 року (повний текст складено 03.03.25 року) по справі № 520/3020/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України (Дисциплінарна комісія арбітражних керуючих)
треті особи Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Головне управління ДПС у Харківській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Лозівський міськрайонний центр зайнятості
про визнання протиправними та скасування рішення, наказу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, оформлене протоколом № 1/25 від 09.01.2025 в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого строком на 180 днів;
визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 73/7 від 16.01.2025 "Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 " дисциплінарного стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого строком на 180 днів".
Разом із позовною заявою позивачем до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій він проси суд забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акта - Наказу Міністерства юстиції України № 73/7 від 16.01.2025 "Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого", яким застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого строком 180 днів.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 року по справі № 520/3020/25 заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на те, що дія оскаржуваного наказу фактично заподіює шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у адміністративній справі, а захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення. Це виражається в тому, що оспорюваний Наказ та рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих фактично позбавили ОСОБА_1 можливості отримувати винагороду за виконання відповідних повноважень у справах про банкрутство, чим порушено фундаментальний принцип щодо права на працю, безпечні і здорові умови праці та своєчасного одержання винагороди. Вказує, що оскаржуваний наказ призвів до необхідності в судовому порядку здійснити заміну арбітражного керуючого у справах про банкрутство, що унеможливило відновлення прав ОСОБА_1 на здійснення діяльності в межах цих процедур, оскільки господарським судом в такому випадку вже призначені нові арбітражні керуючі в порядку, визначеному законодавством, а скасування тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого не тягне за собою автоматичного поновлення позивача в правах арбітражного керуючого в межах процедур, де судом призначено іншого арбітражного керуючого.
Відповідач та третя особа - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких наполягають на законності ухвали суду першої інстанції, просять залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Від третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшли письмові пояснення, в яких заявник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Представник відповідача та третьої особи - Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача і третьої особи, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиви на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку заявником на час вирішення заяви про забезпечення позову не надано, а судом не встановлено обґрунтованих доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, що не дає можливості встановити існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі № 640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 640/9167/19) по-перше: виходячи з процесуального закону, поряд з наявністю очевидних ознак протиправності рішення, яке оскаржується в судовому порядку, законодавець, як обов'язкову умову, для застосування заходів забезпечення позову, визначив існування, внаслідок цього, порушення прав або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням; а по-друге: значення вжитого законотворцем поняття «очевидні ознаки» необхідно розуміти як оціночну характеристику обставин, які сприймаються однозначно, є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів й, не потребуючи оцінки доводів і аргументів позовної заяви, висловлених по суті спору, явно свідчать про протиправний характер адміністративного акту, який оскаржується до суду.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.11.2021 у справі № 640/11995/21, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили.
З матеріалів справи судом встановлено, що в межах спірних правовідносин позивач просив суд забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акта - Наказу Міністерства юстиції України № 73/7 від 16.01.2025 "Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого", яким застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді тимчасового зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого строком 180 днів, в той час як однією з позовних вимог є визнання протиправним та скасування цього наказу.
Колегія суддів зазначає, що рішення про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії фактично не потребують виконання, а їх значення полягає у констатації самого факту правомірності або неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування, а тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
В свою чергу, доказів існування наведених у ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивачем на надано, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи (питання про забезпечення позову) неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 по справі № 520/3020/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко
Повний текст постанови складено 20.05.2025 року