20 травня 2025 р.Справа № 635/14431/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03.02.2025 (головуючий суддя І інстанції: Базов О.В.) по справі № 635/14431/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області третя особа: поліцейський Відділу поліції №3 Харківського районного управління №1 ГУНП в Харківській області сержант поліції Кравченко Ігор Олексійович
про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати дії поліцейського відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУНП в Харківській області сержанта поліції Кравченка І.О. щодо зупинення транспортного засобу ВАЗ 2108 НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 10.12.2024 та складання відносно нього постанови по справі про адміністративне правопорушення серія ЕНА № 3636758 від 10.12.2024 - незаконними;
- визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серія ЕНА № 3636758 від 10.12.2024, винесену поліцейським відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУНП в Харківській області сержантом поліції Кравченком І.О. відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 гривень.
В обґрунтування позову зазначив, що, керуючи транспортним засобом, був пристебнутий ременем безпеки, отже не вчиняв правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Водночас, поліцейський, безпідставно звинувативши ОСОБА_1 у вчиненні вищевказаного правопорушення, склав спірну постанову без фактичного проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення та без надання можливості скористатись правовою допомогою.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з'ясуванні обставин справи, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи та прийняти нове про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність належних доказів на підтвердження керування ОСОБА_1 транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки.
Звертає увагу, що суд першої інстанції, вказуючи про неможливість встановити дійсні обставини справи з відеозапису, наданого відповідачем на підтвердження правомірності складання постанови, безпідставно поклав обов'язок на позивача довести відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Зауважує, що спірна постанова в порушення ст. 283 КУпАП не містить посилань на технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, отже надані відповідачем відеозаписи взагалі не є належними доказами.
Таким чином, судом першої інстанції прийнято рішення всупереч презумпції, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, а відповідачем не доведено правомірність свого рішення. Як наслідок, спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а дії поліцейського по її складанню є незаконними.
Крім того, вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пред'явлення ОСОБА_1 позову до неналежного відповідача, оскільки суд першої інстанції має можливість за власної ініціативи залучити до участі в справі належного відповідача та розглянути справу по суті. При цьому, в межах цієї справи належним відповідачем є саме ГУ НП в Полтавській області, у трудових відносинах з яким перебуває поліцейський, що склав спірну постанову, а не ДПП, як помилково вказав суд першої інстанції.
Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Поліцейський відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУ НП в Харківській області сержант поліції Кравченко І.О. (далі - третя особа) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.12.2024 поліцейським відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУ НП в Харківській області сержантом поліції Кравченком І.О. складено постанову серії ЕНА № 3636758, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн (а.с. 8).
Згідно постанови, 10.12.2024 о 11:23 у м. Південне, по вул. архітектора Бекетова, 58, водій керував транспортним засобом ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_1 обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п.2.3 «в» ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, у зв'язку з цим дійшов висновку про правомірність спірної постанови та законність дій поліцейського щодо її складання. Крім того, за висновками суду першої інстанції, позов пред'явлено до неналежного відповідача, що стало однією з підстав відмови в задоволенні позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 2.3 «в» ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Частиною 5 ст. 121 КУпАП передбачено, що порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підтвердження правомірності дій поліцейського та вчинення позивачем порушення ч. 5 ст. 121 КУпАП відповідачем надано DVD-RW диск з відеозаписами з відеореєстратору та бодікамери.
Надаючи оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відеозапису зі службового відеореєстратора не можливо встановити дійсні обставини справи. Водночас, оскільки позивачем не надано суду жодного доказу та не викладено обставин, які підтверджували б неправомірність дій відповідача та відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.121 КУпАП, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 77 КАС України, якими передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Таким чином, саме відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.
Натомість, суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язок на позивача довести протиправність спірної постанови.
Так, дослідивши відеозаписи з відеореєстратора та нагрудної камери, колегія суддів зазначає, що на них не зафіксовано рух транспортного засобу ВАЗ 2108, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача, не пристебнутого ременем безпеки.
Водночас, об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.121 КУпАП полягає у порушені правил користування ременем безпеки, зокрема не пристебненні водія ременем безпеки саме під час руху транспортного засобу.
Крім того, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності всупереч вимогам ст. 283 КУпАП не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
З огляду на зазначене відеозаписи не є належними доказами факту порушення позивачем правил дорожнього руху.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року по справі 524/5536/17, від 24.01.2019 року по справі № 428/2769/17.
Інших доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідач ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надав.
Колегія суддів зазначає, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, колегія суддів дійшла висновку щодо не доведення відповідачем факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення від 10.12.2024 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Щодо висновків суду першої інстанції про пред'явлення ОСОБА_1 позову до неналежного відповідача.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: як зокрема порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до частин 1-3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.
У складі поліції функціонують:1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 15 зазначеного Закону територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.
Згідно постанови КМ України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, до якого належить, зокрема, Головне управління Національної поліції у Харківській області.
Колегія суддів зазначає, що Головне управління Національної поліції у Харківській області є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що спірна постанова складена поліцейським відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУ НП в Харківській області сержантом поліції Кравченко І.О.
Таким чином, належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі є ГУ НП в Харківській області, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення.
Натомість, висновки суду першої інстанції про те, що належним відповідачем у цій справі є Департамент патрульної поліції є помилковими, зробленими за неповного встановлення обставин справи.
Крім того, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, на виконання вимог статті 48 КАС України, виявивши звернення позову до неналежного відповідача зобов'язаний вжити відповідних заходів та запропонувати сторонам подати відповідне клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, або залучення співвідповідача, тоді як пред'явлення особою позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови в його задоволенні.
Отже, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції суперечать встановленим обставинам справи, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій поліцейського відділу поліції № 3 Харківського районного управління № 1 ГУНП в Харківській області сержанта поліції Кравченка І.О. щодо зупинення транспортного засобу та складання відносно позивача постанови.
Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
У випадках, передбачених частинами 1, 2 ст. 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Отже, складення постанови у справі про адміністративне правопорушення є встановленим законом повноваженням відповідача, яке він зобов'язаний реалізувати у випадку наявності обґрунтованих підстав вважати, що особа вчиняє адміністративне правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що виходячи зі змісту позовної заяви, незаконність дій інспектора поліції позивач фактично пов'язує з протиправністю винесеної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема особою, щодо якої її винесено.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних положень закону, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку встановлення порушень, поліцейським приймається постанова у справі про адміністративне правопорушення і саме така постанова має безпосередній вплив на стан суб'єктивних прав та обов'язків особи, відносно якої складено постанову. У разі судового оскарження постанови при вирішенні спору судом підлягають оцінці правомірність дій при її винесенні, підстави притягнення до адміністративної відповідальності, а також проводиться перевірка доведеності факту вчинення адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що поліцейським Кравченком І.О. фактично реалізована його компетенція на розгляд справи про адміністративне правопорушення, в результаті чого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, оспорювані дії щодо зупинення транспортного засобу та складення постанови не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків.
У зв'язку з цим, визнання незаконними дій поліцейського не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для нього.
В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для позивача є постанова від 10.12.2024 (акт індивідуальної дії), прийнята в результаті таких дій.
Постанова про адміністративне правопорушення оскаржена позивачем до суду, та за наслідками апеляційного перегляду скасована.
На підставі вищевикладеного, за наявності у третьої особи встановленого законом права на зупинення транспортного засобу, розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, колегія суддів вважає, що належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах є саме скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, як наслідок, позов в частині визнання протиправними дій поліцейського задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 211,20 грн та апеляційної скарги 1 816,50 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена частково, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1 513,85 грн ((1 211,20 грн + 1 816,50 грн)/2) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП у Харківській області.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03.02.2025 по справі № 635/14431/24 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 3636758 від 10.12.2024 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (ЄДРПОУ 40108599, вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 1 513,85 грн (одна тисяча п'ятсот тринадцять гривень 85 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.В. Присяжнюк В.А. Калиновський