20 травня 2025 р. Справа № 440/15413/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду питання про ухвалення додаткової постанови в адміністративній справі за апеляційною скаргою Управління майном комунальної власності міста на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 , головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/15413/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон"
до Полтавської міської ради , Управління майном комунальної власності міста
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління майном комунальної власності міста, Полтавської міської ради, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Полтавської міської ради, які полягають у ненаданні ТОВ "ОСТАННІЙ БАСТІОН" на запит від 10.07.2024 №17 публічної інформації, що запитувалася у пунктах 2-6, 9;
- зобов'язати Полтавську міську раду надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТАННІЙ БАСТІОН" від 10.07.2024 №17 публічну інформацію, що запитувалася у пунктах 2-6, 9;
- визнати протиправними дії Управління майна комунальної власності міста, які полягають у ненаданні ТОВ "ОСТАННІЙ БАСТІОН" на запит від 21.08.2024 № 24 публічної інформації, що запитувалася у пунктах 2-6, 9;
- зобов'язати Управління майном комунальної власності міста надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ОСТАННІЙ БАСТІОН" від 21.08.2024 № 24 публічну інформацію, що запитувалася у пунктах 2-6, 9.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон" задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління майном комунальної власності міста щодо не здійснення належного розгляду запитів на отримання інформації №17 від 10.07.2024 та №22 від 21.08.2024.
Зобов'язано Управління майном комунальної власності міста розглянути п.2-6, 9 запиту на отримання публічної інформації №17 від 10.07.2024 та п. 17-21, 24 запиту на отримання публічної інформації №22 від 21.08.2024 у порядку, визначеному чинним законодавством України, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління майном комунальної власності міста на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень нуль копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем, Управлінням майном комунальної власності міста, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2025 апеляційну скаргу Управління майном комунальної власності міста - залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі № 440/15413/24 - залишено без змін.
Представник позивача Панченко О.О. звернулася до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила: ухвалити додаткову постанову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління майном комунальної власності міста на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Управлінням майном комунальної власності міста подано до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, з огляду на те, що заявлений представником позивача розмір гонорару адвоката є занадто завищеним.
У відповідності до ст. 252, 311 КАС України заяву розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що дана заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Аналіз зазначених норм вказує, що КАС України передбачає можливість прийняття додаткового рішення, серед іншого, у разі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Згідно зі ст.30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до заяви про ухвалення додаткового судового рішення було надано наступні документи:
- Договір про надання правничої допомоги №01-25/02/25 від 25.02.2025;
- рахунок № 09/25 від 25.02.2025 на оплату послуг за надання правничої допомоги;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №471 від 27.06.2006.
Відповідно до п. 2.1. Договору про надання правничої допомоги №01-25/02/25 від 25.02.2025 розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правничу допомогу становить 10 000, 00 грн за виконання робіт визначених в п. 1.1 даного договору.
Згідно з п. 1.1. Договору про надання правничої допомоги №01-25/02/25 від 25.02.2025 Клієнт надає, а Адвокатське бюро приймає на себе обов'язки щодо: .....; 2) підготовка та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу Управління майном комунальної власності міста у справі № 440/15413/24; 3) ....
Сторони погодили та вирішили визначити вартість надання правових (правничих) послуг за цією угодою у розмірі 10 000, 00 грн.
Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів враховує, що в даному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, а отже є визначеним.
Згідно з ч.ч.6,7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.
З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу (10 000, 00 грн.) та становить надмірний тягар для відповідача.
Колегія суддів відзначає, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., які, на переконання колегії суддів, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління майном комунальної власності міста.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, беручи до уваги, що у постанові від 22.04.2025 питання розподілу судових витрат вирішено не було, дійшла висновку, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн.
Відповідно до п. 3 ч.1. ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати..
Керуючись ст. ст. 243, 252, 292, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон" - задовольнити частково.
Ухвалити додаткову постанову, якою стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Останній бастіон" (ЄДРПОУ 39203699) за рахунок бюджетних асигнувань Управління майном комунальної власності міста (ЄДРПОУ 13967034) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Калиновський В.А.
Судді Спаскін О.А. Бегунц А.О.