20 травня 2025 року справа №200/25/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (повне судове рішення складено 27 січня 2025 року) у справі № 200/25/25 (суддя в І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування попередження, наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Попередження про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посад внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу зі скороченням чисельності та штату Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області;
- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16.07.2024 № 224 «Про переведення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області провести порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації державних службовців категорії «Б», які підлягали вивільненню (переведенню) у зв'язку з реорганізацією з урахуванням: досвіду, освіті, кваліфікації;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області запропонувати усі наявні вакантні посади на момент отримання Попередження про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посад внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу зі скороченням чисельності та штату Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.
Позовну заяву повернуто позивачеві, з підстав, передбачених пунктом 9 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого суду, ухвалити рішення, яким направити справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про поважність причин пропуску строку звернення до суду внаслідок того, що місто Покровськ, де він зареєстрований, віднесено до територій можливих, а з 23.08.2024 - активних бойових дій.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав
З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: документа про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.
23.01.2025 на адресу суду від позивача надійшла квитанція про сплату судового збору та заява про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що не міг вчасно звернутися до суду із цим позовом у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та перебування м. Покровськ в тимчасовій окупації, оточенні. Також позивач зазначив, що в період з 23.09.2024 по 30.09.2024, з 11.11.2024 по 13.11.2024, з 25.11.2024 по 06.12.2024 перебував на лікарняному.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно - правового спору.
Тому, передумовою вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду є оцінка характеру спірних правовідносин з метою визначення категорії спору.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, предметом позову є вимоги про скасування Попередження про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням посад внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу зі скороченням чисельності та штату Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16.07.2024 № 224 «Про переведення ОСОБА_1 ».
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю роботодавця порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Отже, враховуючи правову природу спірних правовідносин, для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом процесуальним законом встановлено місячний строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо моменту із якого починає свій відлік строк звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що вжиті в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд повинен з'ясувати момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення.
Позовна заява зареєстрована у суді 02.01.2025, а в прохальній її частині позивач просить, зокрема визнати протиправним та скасувати наказ від 16.07.2024 № 224 «Про переведення ОСОБА_1 ».
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що не міг вчасно звернутися до суду із цим позовом у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та перебування м. Покровськ в тимчасовій окупації, оточенні. Також позивач зазначив, що в період з 23.09.2024 по 30.09.2024, з 11.11.2024 по 13.11.2024, з 25.11.2024 по 06.12.2024 перебував на лікарняному.
Щодо поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", необхідно зазначити наступне.
Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із обстрілами будь-якого населеного пункту України, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку та наданих на їх підтвердження доказів.
Поряд із цим сам факт запровадження на території України воєнного стану, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків. Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, а отже підставою для їх поновлення можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.04.2023 у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18, від 23.12.2022 у справі № 760/5369/19, від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 02.06.2022 у справі у № 757/30991/18-а, від 09.11.2023 у справі № 520/12478/22.
Суд враховує, що вищевказана обставина могла ускладнити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на пропуск строку звернення до суду, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку, однак обґрунтованих доводів та доказів на їх підтвердження скаржник до суду не надав.
Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану на території України, без обґрунтування неможливості звернення позивача до суду у передбачені КАС Україні строки без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на позивача, не може вказувати на наявність об'єктивних причин та перешкод для своєчасної подачі позовної заяви та вважатися безумовною причиною для поновлення цих стоків.
Саме така позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22, на яку покликається позивач у своїй заяві, як підставу для поновлення строку в цій справі. При цьому, у справі № 500/1912/22 позивач був учасником бойових дій, а тому суд зробив висновок, що вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав із поважних причин. Однак, у цій справі позивачем таких доказів не подано, а тому встановлені у справі № 500/1912/22 висновки суду щодо оцінки обставин не є релевантними до цих правовідносин.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 19.12.2024 по справі N 420/18040/22.
Щодо перебування м. Покровськ в тимчасовій окупації, оточенні, суд зазначає наступне.
Суд враховує, що строк звернення до суду із цією позовною заявою становив місячний строк, а саме з 16.07.2024 по 16.08.2024.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 за № 309 (станом з 16.07.2024 по 16.08.2024) Покровська територіальна громада відносилась до території можливих бойових дій з 24.02.2022.
Таким чином, Покровська територіальна громада у період з 16.07.2024 по 16.08.2024 (в період місячного строку звернення до суду) не перебувала в тимчасовій окупації, оточенні.
Суд зазначає, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 за № 309 на території Покровської територіальної громади активні бойові дії почалися з 23.08.2024.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач міг вчасно у місячний строк з 16.07.2024 звернутися до суду із цим позовом.
Отже, зазначену позивачем причину пропуску строку звернення до суду (запровадження на території України воєнного стану) не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка подає позовну заяву, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Щодо перебування позивача на лікарняному у період з 23.09.2024 по 30.09.2024, з 11.11.2024 по 13.11.2024, з 25.11.2024 по 06.12.2024, то такі не є поважною причиною пропуску звернення до суду, з огляду на таке.
Суд зазначає, що стан тимчасової непрацездатності за певних умов може вказувати на поважність причин пропуску процесуального строку. Такими умовами, зокрема можуть бути тривале стаціонарне лікування яке мало місце у період коли строки звернення до суду розпочали свій перебіг, істотність тривалості періоду тимчасової непрацездатності по відношенню із тривалістю строку звернення до суду, тощо. В такому випадку особа дійсно може з об'єктивних причин бути позбавлена можливості звернутися до суду у встановлений строк.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежали виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2019 у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.12.2024 по справі № 420/13235/24.
З наданих позивачем до позовної заяви електронних лікарняних листів № 14671115-2027336177-1, № 14466069-2026964353-1, № 13799831-2025772937-1 не можливо встановити на якому режимі (стаціонарному чи амбулаторному) перебував позивач.
Суд зазначає, що позивач перебував на лікарняному вже після закінчення місячного строку звернення до суду (16.08.2024), а тому перебування на лікарняному не береться судом до уваги.
Посилання позивача на те, що під час написання заяви 09.07.2024, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 16.07.2024 № 224 «Про переведення ОСОБА_1 » він перебував в стані афекту, суд оцінює критично, оскільки зазначені обставини повинні бути підтверджені відповідними доказами.
Суд зазначає, що позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду не містять доказів на підтвердження того, що позивач був позбавлений можливості раніше отримати необхідну інформацію для подання позову, або доказів того, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні відповідної інформації та документів.
Отже, доводи заяви про поновлення процесуального строку не пояснюють та не підтверджують факту неможливості з об'єктивних причин звернутися до суду у встановлений строк, як і не доводять поважність причин істотного пропуску позивачем строку звернення до суду.
Суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Тому суд погоджується із твердженнями позивача про обов'язок суду врахувати практику ЄСПЛ, як джерело права.
Однак позивачем не взято до уваги, що із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 28.05.85 в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 в справі "Кромбах проти Франції" наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням підстав для поновлення процесуального строку чим не виконано ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 06.01.2025, позовна заява підлягаю поверненню заявнику на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позов підлягав поверненню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків окружного суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі № 200/25/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 20 травня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць