Єдиний унікальний номер справи № 757/37359/24-ц
Провадження №22-ц/824/2587/2025
19 травня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Бучанської міської ради Київської області, про визнання заповіту недійсним,
У серпні 2024 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із вказаним позовом до відповідача про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до заповіту від 17.05.2017 року, померла ОСОБА_3 заповіла відповідачу нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.214 га по АДРЕСА_1 .
Просив суд визнати недійним заповіт від 17.05.2017 року, складений від імені ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 передано на розгляд до Бородянського районного суду Київської області (07800, Київська область, смт. Бородянка, вул. Шевченка, 3).
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 27 серпня 2024 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає у скарзі про те, що суд фактично застосував наслідки недійсності правочину та дійшов передчасного висновку про наявність спору про право, проте такий спір, на його думку, з урахуванням змісту позову відсутній. Вказує, що в позовній заяві позивач не ставить жодних вимог щодо житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
30 жовтня 2024 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання наполягає на відсутності підстав для скасування ухвали суду та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку:
Основним доводом апелянта було те, що вказана справа підсудна саме Печерському районному суду м. Києва, оскільки предметом позову є встановлення недійсності заповіту через недотримання вимог закону щодо порядку його посвідчення, та позов не містить жодних вимог щодо житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
З наведеною позицією апелянта апеляційний суд не погоджується з таких підстав.
В силу ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Пунктами 41,42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (2013 року) вказано про те, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено та наведено в оскаржуваній ухвали мотиви про те, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним заповіту від 17.05.2017 року, складеного від імені ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого, остання заповіла відповідачу нерухоме майно, належне їй на праві приватної власності, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0.214 га, розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.27).
Отже, враховуючи зазначене та наведені норми матеріального закону, предметом спору у даній справі є визнання правочину недійсним, а саме заповіту, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла відповідачу нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку.
Виходячи з положень норм матеріального права (ст. 181 ЦК України) до нерухомого майна належать об'єкти, розташовані на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Положення норм процесуального права вказують на те, що для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна встановлено виключну підсудність, яка має застосовуватись при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється її дія.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, які містять вимоги з приводу нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Апеляційний суд зазначає, що в даній справі предметом спору є визнання недійсним заповіту з приводу нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про непідсудність даної справи Печерському районному суду міста Києва та необхідність направлення справи до Бородянського районного суду Київської області.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що предметом позову є лише встановлення недійсності заповіту та позов не містить вимог щодо житлового будинку та земельної ділянки є безпідставними. Доводи позивача були перевірені судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування судового рішення - відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставною для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько