Справа № 755/4887/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11042/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
19 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі судді Крижанівської Г.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Литвинової І.В., у справі № 755/4887/24-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-15", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати, -
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-15» про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати, задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 35 100, 76 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 1 356, 48 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-15» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 4 854, 16 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-15» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу 29.04.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Печерського районного суду м. Києва ухвалено 10 березня 2025 року.
Таким чином останнім днем звернення до суду з апеляційною скаргою є 09.04.2025, разом з тим з апеляційною скаргою позивач звернулася 29.04.2025.
Проте, питання про поновлення строку на апеляційне оскарження особа, яка подала апеляційну скаргу, не порушує.
Відповідно до ч. 3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач просила ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача і стягнути з відповідачів суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, квитанції про сплату судового збору до апеляційної скарги додатно не було.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 р. №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до п.1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц.
Відповідно до висновку викладеного у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. в справі № 910/4518/16 (пункт 34), від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
Тобто, Верховний Суд прийшов до висновку, що п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» чітко визначено вимоги, які випливають з норм трудового законодавства, які не підлягають оплаті судовим збором при зверненні до суду.
Таким чином, вказаний висновок дає підстави вважати, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою.
Отже, за звернення до суду з апеляційною скаргою, позивачу необхідно сплатити судовий збір, у розмірі, визначеному законом.
Таким чином, подана апеляційна скарга не відповідає вимогам п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК України, оскільки особою, яка подала апеляційну скаргу, не було додано до апеляційної скарги документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Підпунктом 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, яка становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відтак, на виконання вимог вищевказаного Закону особі, яка подала апеляційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір у розмірі 7 798,87 грн. за наступними реквізитами: рахунок отримувача № UA548999980313101206080026010; отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Соломян.р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998 та надати суду оригінал документа про сплату судового збору або документ, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Також, подана апеляційна скарга не відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, оскільки особою, яка подала апеляційну скаргу, не зазначено електронного кабінету.
Відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до п. 2, ч. 2 ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
В порушення вимог п. 2, ч. 2 ст. 356 ЦПК України апеляційна скарга не містить відомості про наявність або відсутність електронного кабінету ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, в силу ст. ст. 185, 357 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням особі, яка подала апеляційну скаргу, строку для усунення недоліків поданої апеляційної скарги, а саме: подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням підстав для поновлення строку та надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, сплати судового збору тазазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету ОСОБА_1 та учасників справи.
Керуючись ст. ст. 185, 357 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-15", Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" про стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплати залишити без руху та надати строк для усунення вказаних недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі не усунення недоліків у визначений строк, апеляційна скарга буде вважатись неподаною та такою, що підлягає поверненню.
Роз'яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі неподання у встановлений строк заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або визнання неповажними вказаних підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, суд вправі відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Г.В. Крижанівська