Справа № 939/718/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8411/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Герасименко М.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
13 травня 2025 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Пономарьової Віти Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Герасименко М.М., у цивільній справі № 939/718/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Картель» про захист честі, гідності та ділової репутації,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Картель» про захист честі, гідності та ділової репутації. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_15» (ІНФОРМАЦІЯ_16) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 була розміщена публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17 ». Інформація на вказаному веб-сайті містить активне посилання, яке переправляло на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_18, де ІНФОРМАЦІЯ_1 була розміщена публікація ОСОБА_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка містить наступну негативну інформацію: «ІНФОРМАЦІЯ_19». Розповсюджена інформація безпосередньо стосується його, в публікаціях зазначаються його прізвище та ім'я. В публікації є активне посилання на «ІНФОРМАЦІЯ_30», при натисканні на яке відбувається пересилання на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_4 де розміщено його фото. Розповсюджена інформація є негативною та недостовірною, порушує його особисті немайнові права і завдає таким правам шкоди, порушує презумпцію невинуватості. Вказана інформація є такою, що була подана суспільству як конкретні факти, які відбулися, а тому, не є оціночними судженнями та не є критичною оцінкою певних фактів і недоліків. Спірна інформація створює вкрай негативне враження про нього у оточуючих, оскільки він є відомим бізнесменом, позиціонується як особа, що досягла успіху завдяки власній наполегливості та працелюбству, а тому, поширюючи спірну негативну інформацію, відповідачі дискредитували його в очах широкого загалу, його бізнес-партнерів та осіб, що складають коло його спілкування. Також, зазначив, що він з перших днів повномасштабного вторгнення рф в Україну розпочав активну волонтерську діяльність, максимально жорстко висловлюється щодо країни терориста, його допомога високо оцінена провідними виданнями країни (Форбс та Фокус). Українськими заводами, засновником торгових марок яких є він, для ЗСУ регулярно виробляються та поставляються бронежилети, закуповується автотранспорт, медична та гуманітарна допомога, військовим передаються дрони, турнікети, генератори, павербанки, інше обладнання, продовольчі товари, у лікарні в великих кількостях надаються медикаменти. Разом з медичними волонтерами організовано реанімаційні місії на передову, метою яких є надання допомоги для поранених. В місті Нью-Йорку (США) за кошти компанії проходить протезування воїнів ЗСУ, які отримали поранення під час проведення бойових дій. Підприємства мають цілу низку грамот, дипломів та подяк. Ними на постійній основі через благодійні фонди здійснюється підтримка сил оборони. Таким чином, поширена відповідачем інформація в значній мірі принижує його честь, гідність та ділову репутацію, які становлять для нього, як порядної людини та успішного бізнесмена - найвищу цінність. У бізнесі, та й взагалі у суспільстві, цінують принциповість, надійність, порядність, а враховуючи поширену відповідачами недостовірну інформацію, його позитивні людські та професійні якості ставляться під сумнів, від чого страждає його репутація.
Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_20/amp, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_21», та інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_22, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_23»; зобов'язати відповідачів спростувати зазначену недостовірну інформацію про нього шляхом опублікування резолютивної частини рішення в мережі інтернет на вказаних вище веб-сторінках протягом місяця з моменту набрання рішенням законної сили під заголовком «Спростування».
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду,адвокат Пономарьова В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення,яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. На думку представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що поширена відносно ОСОБА_1 інформація є оціночним судженням, при цьому, не надав належної оцінки висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 24-1101 від 26 квітня 2024 року, складеному судовим експертом Кривенченко Д.С., яка займає посаду судового експерта лабораторії психологічних мистецтвознавчих та інших видів досліджень Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз, в якому чітко зазначено, що досліджувані фрагменти висловлювань мають стверджувальний характер, перевірка достовірності інформації, викладеної у досліджуваних текстах, уявляється цілком можливою, посилання на інші джерела інформації підтверджують тези автора, що додатково підтверджує фактологічний характер інформації. За змістом досліджуваної інформації мовець стверджує, що компанії, які належать ОСОБА_1 , продовжують діяльність на території рф, а саме сплачують податки та купують продукцію і після початку військових дій. ОСОБА_1 використовує різні засоби, для того щоб приховати свою діяльність та території рф, зімітував вихід своїх бізнесів, продовжує володіти через кіпрський офшор. При цьому, відповідачі, які вважають висновок експерта необґрунтованим, не заявляли клопотання про призначення повторної експертизи, яка могла бути доручена іншому експерту. Крім того, суд першої інстанції під час розгляду справи по суті вийшов за межі предмету позову, до якого віднесені окремі фрагменти публікації, а не публікація загалом, здійснивши оцінку всього тексту публікації на предмет форми викладення та використання мовно-стилістичних засобів, що не є предметом позову. Також, звертає увагу на те, що спірна інформація, що розміщена веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_24» мала гіперпосилання на веб-сайти «ІНФОРМАЦІЯ_25» та «ІНФОРМАЦІЯ_26», які не є офіційними джерелами інформації. Тільки інформація про оголошення підозри ОСОБА_1 має посилання на Телеграм канал, який нібито належить Службі безпеки України. При цьому, суд не встановив, чи відносяться веб-сайти «ІНФОРМАЦІЯ_24», «ІНФОРМАЦІЯ_25» та «ІНФОРМАЦІЯ_26» до засобів масової інформації, чи належить Телеграм канал, на яке відбувалося посилання з веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_24», саме Службі безпеки України. Крім того, звертає увагу на те, що межа допустимої критики навіть публічної особи починається там, де починає діяти презумпція невинуватості у вчиненні правопорушення, спростування недостовірної інформації є саме тим обмеженням свободи вираження поглядів, яке є необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації та особистих немайнових прав позивача.
Адвокат Врублевський О.О., який діє в інтересах ПрАТ «Картель», подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 . Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечує проти доводів представника позивача, вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні адвокат Пономарьова В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній підстав.
Адвокат Врублевський О.О., який діє в інтересах ПрАТ «Картель», проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 лютого 2024 року на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_25» було розміщено публікацію ОСОБА_6 (відповідач 1) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», де вказано дослівно:
« ІНФОРМАЦІЯ_27.».
У подальшому 02 лютого 2024 року на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_15», власником якого є ПрАТ «Картель» (відповідач 2), за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 розміщена публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17 », де вказано дослівно:
«ІНФОРМАЦІЯ_28 ».
У вказаній публікації містяться гіперпосилання:
«ІНФОРМАЦІЯ_29 », яке перенаправляло на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_7 , де 02 лютого 2024 року була розміщена публікація ОСОБА_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (зміст цієї публікації наведено вище);
«ІНФОРМАЦІЯ_30», яке перенаправляє на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_31 / , де ІНФОРМАЦІЯ_8 була розміщена публікація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_32 » (як вбачається зі змісту цієї публікації у ній наведено ІНФОРМАЦІЯ_30 з відповідними гіперпосиланнями);
«за матеріалами СБУ», яке перенаправляє на офіційний телеграм каналі СБУ ІНФОРМАЦІЯ_11 де ІНФОРМАЦІЯ_12 була розміщена публікація під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33 ».
Як вбачається, з публікації на офіційному телеграм каналі СБУ ІНФОРМАЦІЯ_13 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33 », посилання на яку містить публікація відповідача ПрАТ «Картель», у ній зазначено:
«ІНФОРМАЦІЯ_34.»
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 порушив перед судом питання про визнання такою, що не відповідає дійсності, принижує його честь, гідність, ділову репутацію, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 /amp, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_35», та інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_22, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_36»; та зобов'язання відповідачів спростувати зазначену недостовірну інформацію про нього шляхом опублікування резолютивної частини рішення в мережі інтернет на вказаних вище веб-сторінках протягом місяця з моменту набрання рішенням законної сили під заголовком «Спростування».
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131), Страсбург, 08 липня 1986 року, зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
Отже, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
При цьому, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
У Справі Лінгенса проти Австрії (12/1984/84/131), Страсбург, 08 липня 1986 року, Європейським судом з прав людини було зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).
ЄСГІЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.
Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).
Відповідно до правового висновку, викладено у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 446/1953/16-ц для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об'єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв'язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.
Особисте коректне трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 201/10970/21).
Як було встановлено судом, 02 лютого 2024 року на вебсайті «ІНФОРМАЦІЯ_25» було розміщено публікацію ОСОБА_6 (відповідач 1) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3». У подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_15», ПрАТ «Картель» (відповідач 2) розміщено публікацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_17 ». Вказаним статтям передували публікація на вебсайті «Українська правда» щодо журналістського розслідування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_37) та публікація на офіційному телеграм каналі СБУ щодо оголошення про підозру під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_33 » (публікація від ІНФОРМАЦІЯ_38).
Характер висловлювань та вжитих автором мовно-стилістичних засобів та висловів, зокрема, таких як «ІНФОРМАЦІЯ_39», а також характер поширеної інформації в її контексті та обставинами, у зв'язку з якими вона була поширена, постійне посилання автора на інформацію, надану Службою безпеки України, свідчить про те, що в даному випадку мало місце викладення автором ОСОБА_2 своєї думки щодо обставин, повідомлених Службою безпеки України стосовно позивача ОСОБА_1 , та фактично є критикою дій ОСОБА_1 та висловлення його особистих переконань в законослухняності та порядності останнього під час здійснення своєї діяльності. Тобто, вислови, викладені у публікаціях, є вираженням суб'єктивної думки і поглядів автора, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел інформації, його характеристики та оцінки діям позивача і не носять характеру однозначного власного твердження, а отже є оціночними судженнями, що не потребують спростуванню.
При цьому встановлено, що ОСОБА_1 є публічною особою та відомим широкому загалу підприємцем, а отже, міг бути підданий критиці з боку суспільства та окремих її членів, враховуючи і те, що він не спростовував того, що він є фігурантом кримінальних проваджень, що здійснювалися Службою безпеки України.
Публікація ПрАТ «Картель», у якій цитуються оціночні судження ОСОБА_2 , містить як гіперпосилання на попередню публікацію, так і гіперпосилання на публікації про оголошення про підозру ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилався на висновок лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 24-1101 від 26 квітня 2024 року, складений судовим експертом Кривенченко Д.С., в якому зазначено, що досліджувані фрагменти висловлювань мають стверджувальний характер та викладені у формі фактичних тверджень.
Разом з тим, вказаний висновок експерта не має обов'язкового значення для суду, розглядаючи спір щодо спростування інформації, суд сам має надавати оцінку поширеній інформації. Крім того, як було встановлено судом, вказаний висновок експерта був наданий за результатом дослідження змісту окремих висловлювань, а не змісту усього тексту публікацій з урахуванням контексту та обставин поширення.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «Картель» про захист честі, гідності та ділової репутації.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції. Судом першої інстанції було надано належну оцінку спростовуваній позивачем інформації, доводам, викладеним позивачем, та наданим ним доказам, зокрема, складеному на його замовлення висновку експерта.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Пономарьової Віти Миколаївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 19 травня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді