вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 752/15880/23 Головуючий у суді першої інстанції - Плахотнюк К.Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1717/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
14 травня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У серпні 2023 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв'язку із чим підписав анкету-заяву б/н від 20 вересня 2018 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Копії Умов та правил надання банківських послуг та витягу з Тарифів банку додаються до позовної заяви.
Позивач видав ОСОБА_1 кредитні картки, за допомогою яких він набув можливість знімати грошові кошти та розраховуватись ними. Відповідач зобов'язався повертати АТ КБ «Приватбанк» зняті або витрачені грошові кошти та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом.
ОСОБА_1 неодноразово знімав грошові кошти та розраховувався ними. У зв'язку з тим, що відповідач неналежним чином виконує грошові зобов'язання за кредитним договором, у нього станом на 17 липня 2023 року виник борг по поверненню кредиту в розмірі 45 737,81 грн, борг по сплаті процентів за користування кредитом розмірі 11 539,20 грн. Загальний розмір боргу за кредитним договором склав 57 277,01 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ухиляється від добровільного погашення цього боргу, АТ КБ «Приватбанк» просив суд стягнути з відповідача борг за кредитним договором у вказаному розмірі.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» борг за кредитним договором від 09 січня 2015 року в розмірі 45 737,81 грн та судовий збір у розмірі 2684 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення в частині стягнення 23 156,73 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що надана позивачем анкета-заява про надання банківських послуг не відповідає вимогам щодо змісту та форми кредитного договору, тому є належним та допустимим доказом узгодження між сторонами усіх істотних умов договору. Зазначає, що банк безпідставно зараховував внесені ним на рахунок кошти як погашення відсотків за користування кредитом на загальну суму 23 156,73 грн, тому розбір боргу до стягнення має бути зменшеним на вказану суму.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 277,01 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що 09 січня 2015 року АТ КБ «Приватбанк» уклав з відповідачем кредитний договір, за яким позивач зобов'язався відкрити кредитний рахунок для обслуговування ОСОБА_1 та видати йому кредитну картку, а відповідач зобов'язався повертати АТ КБ «Приватбанк» зняті та витрачені ним грошові кошти. Ці обставини підтверджуються копією анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 09 січня 2015 року (а.с.22).
У виконання кредитного договору АТ КБ «Приватбанк» видав відповідачу кредитні картки та неодноразово змінював кредитний ліміт. Ці обставини підтверджуються довідками керівника напрямку операційного обслуговування АТ КБ «Приватбанк» (а.с.20,21).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Судом першої інстанції також встановлено, що уматеріалах справи міститься банківська виписка (а.с.74-122), яка має статус первинного документу. Зі змісту вказаної виписки за договором, укладеним з ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач неодноразово знімав грошові кошти та розраховувався нимиза товари та послуги, а також періодично вносив кошти на погашення заборгованості.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку не були повернуті, тому вимога щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 45 737,81 грн.
Існування вказаної заборгованості підтверджується розрахунком боргу та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції, обґрунтовував свої висновки тим, що позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню.
Рішення в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості за відсотками ОСОБА_1 не оскаржується, тому апеляційному перегляду у межах даного провадження не підлягає.
Доводи апеляційної скарги про те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 не відповідає встановленим законом вимогам є безпідставними, належна оцінка таким твердженням надана судом першої інстанції. При цьому, як видно із розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів по рахунках, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та періодично вносив платежі на погашення заборгованості. Доказів щодо відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірів відповідач суду не надав.
Твердження апелянта про те, що АТ КБ «Приват Банк» здійснював списання грошових коштів з його рахунків як «відсотків за користування кредитним лімітом» в сумі 23 156,73 грн оцінюються колегією суддів критично, оскільки здійснення таких платежів банком у односторонньому порядку відповідач не оспорював.
При цьому, власний розрахунок заборгованості, наведений відповідачем у апеляційній скарзі, виконано за період з 09 листопада 2020 року по 08 листопада 2022 року, в той час як заявлена банком до стягнення заборгованість формувалась з дня укладення договору по 17 липня 2023 року. Тому колегія суддів критично оцінює розрахунок боргу, виконаний ОСОБА_1 , оскільки цей розрахунок є фрагментарним та не відображає дійсного розміру заборгованості, яка утворилась протягом всього строку користування відповідачем кредитними коштами.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 370, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: В.А. Нежура
Судді: Т.О. Невідома
В.В. Соколова