справа № 753/7541/24 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
провадження № 22-ц/824/6812/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
13 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просив:
встановити факт того, що заявник був членом сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заява мотивована тим, що заявник є двоюрідним братом ОСОБА_2 . Мати, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , померла, ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько записаний в свідоцтві про народження на підставі ст. 135 СК України.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 загинув, під час виконання бойового завдання.
Як вказує заявник, ОСОБА_2 за життя вважав його членом своєї родини, оскільки інших родичів у нього не має. Також, вказав, що сповіщення про смерть ОСОБА_2 , лікарське свідоцтво та довідка про причину його смерті прийшли на адресу ОСОБА_1 , оскільки саме він вказаний, як контактна особа члена сім'ї, під час оформлення відповідних документів з метою прийняття на військову службу. Також в аркуші бесіди, який заповнювався при прийняті ОСОБА_2 на військову службу, заявник зазначений, як член сім'ї, а саме «брат- ОСОБА_4 ».
Після смерті брата ОСОБА_1 займався організацією його похорон та ніс всі витрати пов'язані з похованням померлого.
ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю двоюрідного брата ОСОБА_2 відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», однак йому було відмовлено з причин недоведеності, що він є членом сім'ї загиблого військовослужбовця.
За таких обставин, заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що він є членом сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 14 січня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
Вказав, що доказами того, що ОСОБА_2 утримував ОСОБА_1 , а також його батька ОСОБА_5 та дружину ОСОБА_6 є банківські виписки від 05 та 06 грудня 2024 року, які не надано суду першої інстанції через те, що були отримані від банку після прийняття рішення судом першої інстанції.
Згідно форми ОК-5 ОСОБА_1 із середини 2018 року не працював, що додатково підтверджує перебування на утриманні ОСОБА_2 .
Також, померлий ОСОБА_2 проживав у квартирі заявника за адресою: АДРЕСА_1 починаючи з 13 грудня 2016 року, оскільки у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 сталася пожежа через коротке замикання електропроводів.
Також, доказом того, що заявник є членом сім'ї ОСОБА_2 є свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті останнього; сімейні фотографії.
Грошову допомогу для проведення поховання та компенсації матеріальних витрат на ритуальні послуги та спорудження надгробків військова частина виплатила саме заявнику.
Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що заявник є по суті єдиним членом сім'ї загиблого ОСОБА_2 за кровним спорідненням, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, апелянт вважає, що справу за його заявою розглянуто неповноважним судом оскільки після скасування ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року по справі №753/7541/24 під головуванням судді Колесника О.М. на підставі постанови Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року, суддя Колесник О.М. не мав права брати участь в розгляді цієї ж справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
10 березня 2025 року представниця Міністерства оборони України - Завальнюк Ж.В. подала відзив, у якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому зсіданні заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Грицик Денис Сергійович доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.
У судовому засіданні представниця Міністерства оборони України - Завальнюк Жанна В'ячеславівна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_2 по материній лінії.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , про що 13 вересня 2021 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №19711.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 загинув під час виконання бойового завдання, що підтверджується сповіщенням сім'ї №213 від 01 травня 2023 року адресованим ОСОБА_1 , лікарським свідоцтвом про смерть №3460 від 02 травня 2023 року, довідкою про причину смерті від 02 травня 2023 року, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 04 травня 2023 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №8334.
Відповідно до листа Голосіївського відділу ДРАЦС у м. Києві від 08 серпня 2023 року, актовий запис про шлюб на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також народження дітей, батьком яких є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні.
В аркуші бесіди, який заповнювався при прийняті ОСОБА_2 на військову службу, у графі «сімейний стан» зазначені конт. телефони рідних: дядька ОСОБА_7 та брата ОСОБА_4 .
Як вказує заявник, ОСОБА_2 за життя вважав його членом своєї родини, оскільки інших родичів у нього не має. Також вказав, що сповіщення про смерть ОСОБА_2 , лікарське свідоцтво та довідка про причину його смерті прийшли на адресу ОСОБА_1 , оскільки саме він вказаний, як контактна особа члена сім'ї, під час оформлення відповідних документів з метою прийняття на військову службу.
Після смерті брата ОСОБА_1 займався організацією його похорон та ніс всі витрати пов'язані з похованням померлого.
ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю двоюрідного брата ОСОБА_2 відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», однак йому було відмовлено з причин недоведеності, що він є членом сім'ї загиблого військовослужбовця.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції вважав, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які свідчили б, що він був членом сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 .
На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального при ухваленні рішення, виходячи з наступного.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
При цьому, за наявності певних юридичних фактів кровні родичі можуть відноситись до членів сім'ї, а за їх відсутності вважаються членами родини, виходячи з кровної приналежності.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Відповідно до пункту 8 мотивувальної частини вказаного рішення, до числа утриманців - членів сім'ї військовослужбовця у контексті пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» належать визначені статтею 51 Конституції України, статтями 32, 80, 81, 95, 96 Кодексу про шлюб і сім'ю України та іншими законами України особи, що повинні утримуватись іншими особами, на яких закон покладає такий обов'язок. За змістом цих положень військовослужбовець зобов'язаний утримувати своїх дітей, у тому числі й позашлюбних, дітей дружини (чоловіка), усиновлених до їх повноліття; піклуватися про своїх непрацездатних батьків; утримувати непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги; матеріально підтримувати дружину (чоловіка), особливо того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, дружину у період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною - на весь час перебування у такій відпустці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку). Обов'язки військовослужбовця щодо матеріальної підтримки іншого члена подружжя зберігаються і після розірвання шлюбу. Один з розлучених, який потребує матеріальної допомоги військовослужбовця, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу.
Утримання неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладене на військовослужбовця, який (яка) є дідом, бабою, братом, сестрою, вітчимом, мачухою дитини, чи на військовослужбовця, який постійно виховував дитину і утримував її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу. Утримання непрацездатних повнолітніх членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка або дружини, батьків або повнолітніх дітей, стає обов'язком військовослужбовця, який є онуком, пасинком чи падчеркою або особою, яку вони виховували і надавали їй систематичну матеріальну допомогу протягом не менш як п'яти років.
Утриманцями військовослужбовця можуть вважатись і члени його сім'ї, які належать до кола утриманців годувальника, визначеного Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Цивільним кодексом Української РСР та іншими законами. Виходячи з положень цих нормативних актів до категорії «член сім'ї», який перебуває на утриманні військовослужбовця, можна віднести дітей та інших членів сім'ї віком до 18 років; членів сім'ї, які є вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами; членів сім'ї, які визнані у встановленому порядку непрацездатними через хворобу чи є такими за віком; працездатних членів сім'ї, які займаються такими видами трудової діяльності, як догляд за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, тощо.
У встановленому законом чи іншими нормативними актами порядку до числа утриманців військовослужбовця можуть бути віднесені і ті члени його сім'ї, які впродовж тривалого часу не отримують заробітної плати, стипендії, пенсії, інших належних їм виплат, працездатні члени сім'ї, які офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу або визнані безробітними.
Із законодавства України випливає, що деякі обмеження для осіб, що належать до категорії «член сім'ї», який перебуває на утриманні військовослужбовця, щодо віку, працездатності і сукупного середньомісячного доходу доповнюються обов'язковою вимогою спільного проживання. Але, враховуючи положення частини п'ятої статті 17 Конституції України та визначену законами України специфіку військової служби, утриманцями військовослужбовців у контексті пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» треба вважати і членів сім'ї, які залишились тимчасово проживати у жилому приміщенні за попереднім місцем служби військового у разі переведення його для подальшого проходження служби або навчання в інший населений пункт.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин.
Вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів поданих заявником апеляційний суд виходить з особливостей розгляду справ окремого провадження, які визначено у ст. 294 ЦПК України.
Так, під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. (частини перша-третя статті 294 ЦПК України).
Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Аналогічні висновки щодо застосування положень частини третьої статті 367 ЦПК України містить постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №279/11692/15-ц.
Враховуючи особливості розгляду справ окремого провадження щодо змагальності та меж судового розгляду, апеляційний суд визнає поважними причини неподання ОСОБА_1 доказів до суду першої інстанції та приймає їх до розгляду.
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
На переконання колегії суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність заявником факту того, що він був членом сім'ї померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 свого двоюрідного брата ОСОБА_2 .
Зокрема, надані апелянтом свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на його ім'я після смерті ОСОБА_2 підтверджують віднесення ОСОБА_1 до осіб, які є спадкоємцями померлого за законом (ст. ст. 1261-1265 ЦК України). При цьому, у спадкових правовідносинах визначальне значення для спадкування за законом має ступінь спорідненості з померлим, а не факт спільного проживання, наявність спільного бюджету, спільного харчування та інші обставини.
У цій справі не оспорюється наявність між заявником і померлим родинної та кровної спорідненості, однак для віднесення ОСОБА_1 до членів сім'ї ОСОБА_2 визначальними є інші обставини.
Відповідно до довідки Форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у ОСОБА_1 у період з липня 2018 року до січня 2023 року відсутні відрахування до відповідних Фондів.
Відповідно до виписок з АТ КБ «ПриватБанк» у період з квітня 2022 року по березень 2023 року ОСОБА_2 перераховував грошові кошти на карткові рахунки заявника ОСОБА_1 , його дружини ОСОБА_6 , а також батька заявника - ОСОБА_5 .
В той же час, у розумінні пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99, утриманцями військовослужбовця можуть бути визнані лише члени його сім'ї, у тому числі ті, які впродовж тривалого часу не отримують заробітної плати, стипендії, пенсії, інших належних їм виплат, працездатні члени сім'ї та офіційно зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу або визнані безробітними.
Відомостей про те, що заявник перебував на обліку як безробітний матеріали справи не містять. Як і відсутні докази того, що отримані від ОСОБА_2 грошові кошти ОСОБА_1 використовував для задоволення їх спільних потреб, що є однією з умов визнання осіб членами сім'ї.
Більш того, надані заявником докази на підтвердження пожежі за адресою: АДРЕСА_2 , яка сталася 13 грудня 2016 року не є належним доказом фактичного проживання ОСОБА_2 із заявником, оскільки не містять відомостей про обставини, які підлягають доказуванню у цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про поховання та похоронну справу» Збройні Сили України, інші утворені відповідно до закону військові формування, а також Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Бюро економічної безпеки України, інші державні органи надають допомогу в проведенні поховання померлих сім'ям, батькам або іншим особам, які зобов'язалися поховати померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов'язків), компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, за приписами вказаної статті допомога/компенсація за поховання військовослужбовця надається не лише членам сім'ї померлого, а й особам, які таке поховання здійснили. За обставинами цієї справи факт поховання заявником ОСОБА_2 ніким не оспорюється, однак вказана обставина не свідчить, що заявник був членом сім'ї померлого.
Отже, враховуючи наведені вище норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність обставин, які свідчили б, що ОСОБА_1 був членом сім'ї ОСОБА_2 .
Щодо посилань апелянта на наявність процесуальних порушень при розгляді справи.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 20 травня 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 вересня 2024 року, справу №753/7541/24 розподілено судді Колеснику О.М. для продовження розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 ЦПК України, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
В той же час, відповідно до п. 2.3.43 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Зборів суддів України від 02 квітня 2015 року (у редакції на час повторного авторозподілу цієї справи) судові справи, що надійшли із судів апеляційної або касаційної інстанцій після скасування ухвал, які перешкоджають подальшому розгляду судової справи (крім ухвал про закриття, припинення провадження), а також ухвал, які не перешкоджають подальшому розгляду судової справи, передаються раніше визначеному у судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу), ухвалу яких скасовано чи у провадженні яких перебувала або перебуває судова справа.
Отже, 09 вересня 2024 року справу №753/7541/24 правомірно розподілено судді Колеснику О.М. для продовження розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті заявлених вимог.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду, відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19 травня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова