Єдиний унікальний номер справи №359/1262/24
Провадження №22-ц/824/7079/2025
17 квітня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гадуп'як Сергій Миколайович, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та садового будинку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на ці об'єкти нерухомого майна,
У лютому 2024 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідачів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 вересня 2017 року позивач передала ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 58 000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався відчужити позивачу будинок в ЖК «Бельведер сіті» до липня 2021 року або повернути грошові кошти у вказаному розмірі. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання, позивач подала позов, в якому просила визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу будинку, укладений 07.09.2017 року між нею та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь авансовий платіж в розмірі 157 8046 гривень 60 копійок, суму інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 44 572 гривень 76 копійок, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 23 735 гривень 55 копійок та моральну шкоду в розмірі 90 000 грн. З метою забезпечення вказаного позову, ухвалою від 24 січня 2022 року був накладений арешт на належні ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:001:1781 та 3220882600:04:001:1787, а також заборонено йому вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаних об'єктів нерухомого майна.
Незважаючи на наявність грошового зобов'язання перед позивачем та обтяження спірної земельної ділянки, 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, за яким ОСОБА_1 безоплатно відчужив у власність ОСОБА_3 садовий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0189 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:1787 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Рішенням приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гадуп'яка С.М. №64757053 від 09 вересня 2022 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на придбані нею об'єкти нерухомого майна.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08.12.2022 року визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу будинку, укладений 07.09.2017 року між нею та ОСОБА_1 ; з відповідача на користь ОСОБА_2 стягнуто авансовий платіж в розмірі 157 8046 гривень 60 копійок, суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 44572 гривень 76 копійок та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 23735 гривень 55 копійок; у задоволенні позову в частині вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 22.06.2023 року рішення місцевого суду від 08.12.2022 року було скасовано в частині визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу будинку та стягнення з ОСОБА_1 суми інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в частині цих позовних вимог, а рішення суду в іншій частині було залишено без змін.
Позивач посилається на те, що договір дарування земельної ділянки та садового будинку боржник ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_3 вчинили недобросовісно, з метою уникнення звернення стягнення на майно в рахунок виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі розписки від 07.09.2017 року.
У зв'язку з цим позивач просила суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки та садового будинку, укладений 09.09.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гадуп'яком С.М.; скасувати рішення вказаного приватного нотаріуса №64757053 від 09.09.2022 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на садовий будинок на АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0189 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:1787 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 21 січня 2025 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими. У зв'язку з цим апелянт просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
21 березня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
У судове засідання, призначене на 17.04.2025 року, з'явився представник позивача.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Судом встановлено, що 07 вересня 2017 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 58000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався відчужити позивачу будинок в ЖК «Бельведер сіті» до липня 2021 року або повернути грошові кошти у вказаному розмірі.
У грудні 2021 року ОСОБА_2 пред'явила до Бориспільського міськрайонного суду позов, в якому вона просила визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу будинку, укладений 7 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь авансовий платіж в розмірі 1578046 гривень 60 копійок, суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 44572 гривень 76 копійок, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 23735 гривень 55 копійок та моральну шкоду в розмірі 90000 гривень 00 копійок.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 24 січня 2022 року з метою забезпечення позову, пред'явленого ОСОБА_2 , був накладений арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:001:1781 та 3220882600:04:001:1787, а також заборонено ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження вказаних об'єктів нерухомого майна.
09 вересня 2022 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, за яким ОСОБА_1 безоплатно відчужив у власність ОСОБА_3 садовий будинок на АДРЕСА_1 в урочищі «Перший шлюз» Гнідинської сільської ради Бориспільського району та земельну ділянку площею 0,0189 га з кадастровим номером 3220882600:04:001:1787 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Рішенням приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гадуп'яка С.М. №64757053 від 09 вересня 2022 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на придбані нею об'єкти нерухомого майна. Ця обставина підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №356164276 та №356165065 від 28 листопада 2023 року.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 08 грудня 2022 року позов, пред'явлений ОСОБА_2 , був задоволений частково: визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу будинку, укладений 07 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_1 ; з відповідача на користь ОСОБА_2 стягнуто авансовий платіж в розмірі 1578046 гривень 60 копійок, суму інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 44572 гривень 76 копійок та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 23735 гривень 55 копійок. У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року рішення Бориспільського міськрайонного суду від 08 грудня 2022 року було скасовано в частині визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу будинку та стягнення з ОСОБА_1 суми інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в частині цих позовних вимог. Рішення суду в іншій частині було залишено без змін.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, оспорюваний договір дарування земельної ділянки та садового будинку був укладений вже після виникнення у ОСОБА_1 грошового зобов'язання, що свідчать про те, що вказаний договір має ознаки фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд звертає увагу, що твердження апелянта про те, що він не знав про наявність судового спору на день укладення договору дарування земельної ділянки не може бути взято до уваги.
По-перше, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надсилав ОСОБА_1 судові повістки про розгляд справи у відповідності до встановленої процедури. Крім того, судом першої інстанції було вжито заходів щодо оголошення про виклик особи ОСОБА_1 в судове засідання на сайті суду. Таким чином, судом було вжито всіх заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, отже з точки зору процесуального закону відповідач вважається таким, що був повідомлений про розгляд справи належним чином.
По-друге, колегія суддів зазначає, що необізнаність відповідача про розгляд справи взагалі не може впливати на його обов'язок щодо повернення авансу, оскільки такий обов'язок у ОСОБА_1 виник на час неукладення основного договору, а не в день постановлення рішення Бориспільського міськрайонного суду від 08 грудня 2022 року про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу будинку, чи набрання цим судовим рішенням законної сили.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оспорюваний договір дарування земельної ділянки та садового будинку був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 лише 09 вересня 2022 року, тобто вже після виникнення у ОСОБА_1 грошового зобов'язання. Вказаний договір укладений з метою уникнення відповідальності, передбаченої за договором від 07 вересня 2017 року та має ознаки фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).
Доводи апелянта про те, що позивач не довів наявність умислу обох сторін правочину на ненастання правових наслідків, передбачених таким правочином, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначає, що договір дарування є одностороннім правочином, тому доведення наявності умислу обдарованої сторони договору в цьому випадку не є необхідним.
Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 безоплатно відчужив земельну ділянку та садовий будинок на користь близького родича після виникнення у нього грошового зобов'язання у великому розмірі, що свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , яка полягає у зловживанні правом, спрямованому на позбавлення ОСОБА_2 можливості в майбутньому задовольнити свої майнові вимоги за рахунок майна боржника, таким чином встановив умисел апелянта.
Твердження апелянта про те, що в нього також наявне інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїм зобов'язанням перед позивачем, колегія суддів також не може прийняти. Оскільки відповідач зазначає про наявність у нього іншого майна, саме він володіє інформацією з цього приводу, тому саме він мав би доводити і вартість цього майна, за рахунок якого може бути погашено зобов'язання перед позивачем, і достатність такого майна для цього, однак ОСОБА_1 не надав до суду відповідних доказів.
Апелянт зазначав і про наявність у нього грошових коштів, однак вказане твердження також не підтверджено жодними доказами.
Окремо апелянт зазначав, що хоча арешт було накладено лише на земельну ділянку, тим не менш суд визнав недійсним договір в цілому, як щодо земельної ділянки, так і щодо садового будинку.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції скасував договір дарування земельної ділянки та садового будинку, укладений 09 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 насамперед на підставі того, що визнав такий договір фраудаторним. При цьому наявність арешту на земельну ділянку було враховано як додаткова підстава для визнання недійсним вказаного договору.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько