20 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/16762/24
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ткаченко О.Є. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що полягає в тому, що в червні 2024 року ОСОБА_1 станом на 07.11.2015 (що є днем прийняття позивача на службу в органи поліції) не встановили збільшений розмір вислуги для визначення надбавки за вислугу років, днів додаткової оплачуваної відпустки за рахунок періоду проходження ним служби в податковій міліції;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області встановити ОСОБА_1 станом на 07.11.2015 (що є днем прийняття позивача на службу в органи поліції) збільшений розмір вислуги для визначення надбавки за вислугу років, днів додаткової оплачуваної відпустки за рахунок періоду проходження ним служби в податковій міліції.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
На виконання ухвали суду позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивована тим, що предмет спору стосується оплати праці позивача, оскільки позивач з 07.11.2015 має право на належний розмір грошового забезпечення, зокрема доплату за вислугу, враховуючи період служби позивача в податковій міліції. Вказує, що за правилами частин 2 статті 233 Кодексу законів про працю ( в редакції, що діяла до 19.07.2022, тобто до моменту звільнення позивача зі служби) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними.
Оцінюючи доводи заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зважає на таке.
Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Приписами частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
З матеріалів справи слідує, що позивач оскаржує незарахування йому відповідачем до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки вислуги років за час проходження служби в органах податкової міліції саме з дати прийняття на службу в поліцію (07.11.2015), оскільки вказана вислуга зарахована станом на 01.09.2020.
Суд зауважує, що наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 20.06.2024 №346 о/с обчислено вислугу років для виплати надбавки за стаж служби в поліції та для надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 01.09.2020, листом від 28.06.2024 про це повідомлено позивача. Тобто про те, що вислуга позивачу зарахована не на 07.11.2015 (день прийняття на службу в поліцію), а на день звільнення 01.09.2020, позивач дізнався у червні 2024 року. Проте позовна заява до суду подана 20.12.2024 (відповідно до штампа вхідної кореспонденції на позові), що свідчить про пропуск встановленого законом строку для звернення до адміністративного суду.
У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Водночас будь-яких об'єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів. Покликання на те, що строк звернення до суду не обмежений на підставі частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції) суд відхиляє, оскільки дана стаття регулює строки звернення до суду у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), проте предметом спору у даному випадку є незарахування вислуги років позивачу з 07.11.2015.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Оскільки відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду, позовну заяву належить повернути позивачу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено 20 травня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО