Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 травня 2025 р. № 520/32032/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.08.2024 № 204450020648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії в частині не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, не зарахування страхового стажу з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, періоду догляду за дітьми 12.09.1990 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 4 років та 6 місяців;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до ОСОБА_1 страхового стажу для призначення пенсії за віком період роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, періоду догляду за дітьми 12.09.1990 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 4 років та 6 місяців.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення відповідача щодо не зарахування до її страхового стажу періодів роботи в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, періоду догляду за дітьми 12.09.1990 та 25.10.1997 років народження у розмірі 4 років та 6 місяців, є протиправним та такими, що не відповідає вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини, тому підлягає скасуванню.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та доставлена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу 27.08.2024 № 204450020648 прийнято у зв'язку з тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
19.08.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
27.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач) за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 204450020648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік.
Рішення мотивовано тим, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, періоду догляду за дітьми 12.09.1990 та 25.10.1997 років народження у розмірі 4 років та 6 місяців.
Вважаючи рішення пенсійного органу щодо незарахування спірних періодів роботи та періоду догляду за дітьми до страхового стажу протиправним, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення, у випадках, передбачених Конституцією України, регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XІІ (далі - Закон № 1788-XІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004.
Статтею 5 Закону № 1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV наведено види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV унормовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV регламентовано, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Частиною четвертою статті 1 Закону №1788-ХІІ передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та Іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При вирішенні питання зарахування до пільгового стажу періодів роботи, набутих на території інших держав, необхідно керуватися Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, в тому числі стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а та від 20.07.2020 у справі № 174/421/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Слід зазначити, що частиною 1 статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Для врегулювання питань, пов'язаних із призначенням та виплатою пенсії між Україною та Литовською Республікою укладено:
- Угоду між Урядом України і Урядом Литовської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення від 27.09.1994, яка ратифікована Законом №166/95-ВР від 16.05.1995 (далі Угода);
- Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, який ратифікований Законом України від 10.01.2002 №2928-III (далі Договір);
- Угоду між Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством соціальної охорони і праці Литовської Республіки про порядок реалізації Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 09.12.2015 (далі Угода від 09.12.2005);
- Технічну угоду між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.
Відповідно до статті 3 Угода охоплює нижчеперелічені види пенсій соціального страхування (трудові пенсії): а) пенсії по інвалідності; б) пенсії по старості (за віком); в) пенсії за вислугу років; г) пенсії в разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 6 Угоди при визначенні права на пенсію повністю зараховується страховий (трудовий) стаж, в тому числі в пільговому обчисленні, набутий згідно з законодавством кожної Договірної Сторони, незалежно від того, яка частка страхового (трудового) стажу набута на території тієї чи іншої Договірної Сторони.
При призначенні пенсії на пільгових умовах та за вислугу років зараховується тільки стаж, набутий згідно з законодавством кожної з Договірних Сторін, у відповідній системі або на тій же посаді, роботі чи професії.
Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001, ратифікований Законом України від 10.01.2002 №2928-III набув чинності для України 08.02.2002.
Статтею 2 встановлено, що Договір поширюється на передбачені законодавством кожної із Сторін нижче перераховані види соціального забезпечення: в Україні пенсії за віком; пенсії по інвалідності; пенсії за вислугу років; пенсії у разі втрати годувальника; пенсії та відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, та у випадку його смерті з цих причин; допомоги по тимчасовій непрацездатності (хворобі), по вагітності та пологах; допомоги сім'ям з дітьми; допомоги по безробіттю; допомоги на поховання.
Згідно із частиною 1 статті 3 Договору цей договір регламентує соціальне забезпечення осіб, що проживають на території однієї із сторін, на яких поширювалось чи поширюється законодавство однієї або обох сторін.
Частинами 1 та 2 статті 5 Договору визначено, що право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.
Якщо цим договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої сторони.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.
Якщо законодавство однієї Сторони зумовлює призначення пенсій за стаж, накопичений у відповідній професії або на відповідній роботі, то при призначенні таких пенсій зараховуються періоди, накопичені на підставі законодавства іншої Сторони у тій же професії, або на тій же роботі. Якщо підсумовані таким чином періоди не відповідають умовам, що дають право на зазначені пенсії, то ці періоди зараховуються для призначення пенсій на загальних підставах.
Згідно із частиною 2 статті 33 Договору при виникненні страхового випадку після набрання чинності цим Договором за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений з 01.01.1992, зобов'язання по наданню зацікавленій особі відповідної пенсії приймається Стороною, відповідно до законодавства якої цей стаж був накопичений. За весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 01.01.1992 на території колишнього СРСР, зобов'язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.
Отже, з викладених норм слід вбачається, що відповідно до положень статті 5 Договору право на призначення пенсій та допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.
Згідно статті 13 Договору при встановленні права на пенсію, зумовлену накопиченням страхового (трудового) стажу, компетентна установа однієї Сторони, з метою сумування стажу, враховує періоди страхування, накопичені відповідно до законодавства другої Сторони, за умови, що цей стаж не співпадає повністю або частково в часі.
Отже, при призначенні пенсії уповноважений орган України до стажу роботи повинен зараховувати також і стаж, набутий заявником у Литовській Республіці.
Також, відповідно до статті 15 Договору (зі змінами внесеними Угодою між Україною та Литовською Республікою про внесення зміні доповнень до Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 08.12.2017 (Дата набрання чинності для України: 29.09.2022) у разі застосування положень статті 13 цього Договору компетентна установа кожної зі Сторін розраховує розмір пенсії та виплачує її тільки за страховий (трудовий) стаж, накопичений відповідно до законодавства, що застосовується цією компетентною установою, а також за радянський стаж, зарахований відповідно до пунктів 2,3 цієї статті, крім випадків, визначених у статті 16 цього Договору.
Радянський стаж зараховується і пенсія за цей стаж призначається особі компетентною установою тієї сторони, на території якої накопичено більший страховий (трудовий) стаж. При однаковій тривалості страхового (трудового) стажу, накопиченого на території Сторін, радянський стаж зараховує компетентна установа тієї Сторони, в якій особа була застрахована в останній раз.
У разі призначення особі пенсії іншого виду або перегляду розміру пенсії при поданні додаткових документів про страховий (трудовий) стаж, накопичений на території Сторін, або про радянський стаж, а також в інших випадках, передбачених законодавством Сторін, компетентна установа, що зараховує радянський стаж, не змінюється.
Відповідно до підпункту 12 пункту 1 статті 1 Договору «радянський стаж» період роботи до 01.06.1991 на території колишнього СРСР, за винятком територій України та Литовської Республіки, що зараховується до страхового (трудового) стажу згідно із законодавством кожної зі Сторін (при застосуванні статей 13-15 цього Договору).
Крім того, відповідно до частини 2 статті 33 Договору за весь страховий (трудовий) стаж, накопичений до 01.01.1992 на території колишнього СРСР, зобов'язання по наданню зацікавленій особі пенсії відповідно до чинного законодавства приймається Стороною, на території якої ця особа проживає в момент звернення за призначенням пенсії.
Угода від 09.12.2005 регулює порядок реалізації Договору, визначає компетентні установи, уповноважені призначати та виплачувати пенсії та допомогу згідно з Договором.
Статтею 3 Угоди від 09.12.2005 встановлено, що відповідно до пункту 3 статті 27 Договору компетентними установами в Україні, зокрема, є: Пенсійний фонд з питань призначення, переказу та виплати пенсій, а також виплати допомоги на поховання пенсіонерів.
Пунктом 3 статті 6 Угоди 09.12.2005 зазначено, що якщо в особи виникає право на пенсію тільки у результаті підсумовування страхового (трудового) стажу, яке ця особа отримала згідно із законодавством обох Сторін, то в пункті 1 вказані компетентні установи надають одна одній довідку про страховий (трудовий) стаж, набутий відповідно до чинного законодавства Сторін після 01.01.1992.
Таким чином, стаж роботи набутий до 01.01.1992 (радянський стаж) зараховується до стажу роби при призначенні пенсії без додаткових документів, у тому числі формулярів, передбачених Технічною угодою між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.
Суд зазначає, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 06.06.1983, копія якої міститься в матеріалах справи та яка надавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії, на сторінці 4-5 міститься запис №4-6 про роботу позивача у період з 01.09.1986 по 30.07.1987 в Литовській Республіці, а тому цей період роботи є саме «радянським стажем». Отже, такий стаж зараховується до стажу роботи позивача при призначенні пенсії без надання додаткових документів, у тому числі формулярів, передбачених Технічною угодою між Пенсійним фондом України та Службою закордонних виплат Управління фонду державного соціального страхування Литовської Республіки про порядок призначення, переказу та виплати пенсій від 19.01.2010.
Враховуючи викладене, суд вважає протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987 та наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 1 та 2 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Відповідно до п.п. "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26 вересня 1967 року передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", з п'яти до трьох років.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року №530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Отже, період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до них, з 01.03.1960 зараховується до стажу роботи із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Крім того, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що особа, яка працювала в районах Крайньої Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі не менше трьох років до 01.01.1991 має право на пільговий розрахунок її стажу. Так, підставою для отримання пільгового стажу є сам факт роботи особи на Крайній Півночі, або в місцевостях прирівняних до Крайньої Півночі на умовах укладання нею трудової угоди не менше ніж на три роки.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що згідно відомостей трудової книжки позивача в період з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992 вона працювала в районах Крайньої Півночі російської федерації.
Відповідно до пунктів 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Суд зауважує, що відповідач не заперечує, що місцевість де працювала позивач у період з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 15.04.1992, відносилась до районів Крайньої Півночі.
Відповідно до абз.3 пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Згідно положень абз.3 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген надаються договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 18.06.2020 року у справі №537/1415/17, від 18.06.2020 року у справі №140/1319/16-а, від 15.01.2021 у справі № 348/2319/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи той факт, що стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі, підтверджується записами в трудовій книжці, суд приходить до висновку, що до стажу роботи позивача повинен застосовуватись пільговий коефіцієнт (один рік за один рік і шість місяців), а також такий стаж підлягає зарахуванню з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 по 01.01.1991.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо незарахування відповідачем періоду роботи позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992 з підстав того, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до постанови «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Водночас, необхідно врахувати, що згідно із статтею 13 вказаної Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Оскільки позивач працювала на території російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992 - у періоди часу, коли ані російська федерація, ані Україна не припинила своєї участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то цей період роботи має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дітьми 12.09.1990 та 25.10.1997 років народження у розмірі 4 років та 6 місяців суд зазначає наступне.
На підставі ч. 2 ст. 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, зараховується до стажу роботи. Також до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (пункти "д", "ж" частини третьої статті 56 цього Закону).
Відповідно до п. 11 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення;
заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
виписка з трудової книжки;
відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
інформація із системи персоніфікованого обліку.
Судом встановлено, що позивачем відповідачу надані свідоцтва про народження дітей.
Свідоцтво про народження доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , містить відмітку про те, що Фрунзенським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 09.11.2006 виданий паспорт серія НОМЕР_2 .
Крім того, згідно запису за №12 в трудовій книжці позивача 15.04.1992 її звільнено з роботи «за ст. 31 КЗОТ РСФСР (по догляду за дитиною)». На цей час дитині ( ОСОБА_2 ) виповнився 1 рік 6 місяців. В подальшому, до 2005 р. позивач не працювала, тобто до її страхового стажу відповідач повинен зарахувати після 15.04.1992 ще 1 рік 6 місяців.
Друга дитина позивача, син ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто саме в той період, коли позивач не працювала і тому до її страхового стажу відповідач має зарахувати 3 роки.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області діяло всупереч законодавству в сфері пенсійного забезпечення, не зарахувавши спірні періоди роботи позивача та період догляду за дітьми до її страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.08.2024 № 204450020648 є протиправним.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54008, ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.08.2024 № 204450020648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії в частині не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, не зарахування страхового стажу з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 01.01.1991, періоду догляду за дітьми з 12.09.1990 та 25.10.1997 років народження у розмірі 4 років та 6 місяців.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за віком період роботи позивача в Литовській Республіці з 01.09.1986 по 30.07.1987, в районах Крайньої Півночі російської федерації з 01.01.1992 по 15.04.1992, з урахуванням кратності один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи в районах Крайньої Півночі російської федерації з 08.08.1987 по 25.01.1990 та з 07.02.1990 до 01.01.1991, періоду догляду за дітьми з 12.09.1990 та 25.10.1997 років народження у розмірі 4 років та 6 місяців.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в загальному розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54008, ЄДРПОУ 13844159).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов