Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 травня 2025 р. № 520/6594/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії, починаючи з 01.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримувала пенсію за віком. Однак, з 01.01.2024 відповідач безпідставно припинив виплату їй пенсії, не повідомивши про причини припинення виплати та не надав відповідне рішення. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 21.04.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Зобов'язано позивача надати пояснення з приводу розбіжностей адрес, які зазначені в заявах, та безпосередньо звідки була направлена поштова кореспонденція; ким підписуються документи, які подаються до суду та ким отримується кореспонденція, яка направляється судом. Витребувано у відповідача всі дані, на підставі яких припинено виплачувати пенсію. Витребувані судом пояснення та документи зобов'язано сторін подати до суду протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана позивачу засобами поштового зв'язку за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві як адресою для листування, проте до суду повернувся конверт з відміткою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
При цьому, згідно із ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Отже, позивач вважається таким, що належним чином повідомлена про розгляд справи.
Відповідачу копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»». Після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки ОСОБА_1 , нарахування пенсії призупинено з 01.01.2024. За доводами відповідача, ГУ ПФУ в Харківській області діяло згідно вимог чинного законодавства в спірних правовідносинах. Просить відмовити в задоволенні позову.
Позивач на виконання вимог ухвали суду подала до суду пояснення, згідно яких зазначила, що на даний час вона знаходиться на тимчасово окупованій території України, однак всі документи, що подаються до суду, нею підписані власноруч та подані до суду через третіх осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 21.05.1997. (а.с. 14-18)
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, є внутрішньо переміщеною особою, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.
З 01.01.2024 ГУ ПФУ в Харківській області припинено виплату пенсії позивачу.
Згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву ГУ ПФУ в Харківській області повідомило, що підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки ОСОБА_1 .
Позивач вважає протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати їй пенсії з 01.01.2024, тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Так, спірним у даній справі питанням є правомірність чи протиправність припинення виплати пенсії позивачу.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-УІІ (далі - Закон № 1706-УІІ) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі за текстом - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягай встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 47 Закону 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що пенсійний орган має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Ухвалою від 21.04.2025 судом було витребувано у відповідача усі дані, на підставі яких припинено виплачувати пенсію позивачу.
Відповідач згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву повідомив суд, що підставою для припинення виплати пенсії позивачу стало надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки ОСОБА_1 .
До відзиву відповідач надав роздруківку, з якої вбачається наявність інформації про недійсність довідки внутрішньо-переміщеної особи. Разом з тим, з зазначеної роздруківки не вбачається можливим встановити, що така інформація стосується саме позивача - ОСОБА_1 , а не іншої особи. Отже, зазначена роздруківка не приймається судом до уваги.
Інших документів, на підставі яких судом було припинено виплату пенсії позивачу з 01.01.2024, відповідачем до суду не подано. Відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем до суду також не подано та про наявність такого рішення не повідомлено.
Отже, матеріали справи рішення про припинення виплати позивачу пенсії та відомостей про наявність такого рішення не містять.
Як встановлено судом із матеріалів справи та пояснень сторін, виплата пенсії позивачу припинена ГУ ПФУ в Харківській області у зв'язку з отриманням пенсійним органом відомостей з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб (ЄІБВПО) про недійсність довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 , про що ГУ ПФУ в Харківській області також зазначило у відзиві на позовну заяву.
Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Суд зазначає, що відповідачем, ГУ ПФУ в Харківській області, до суду не подано доказів правомірності свого рішення (дій) щодо припинення виплати пенсії позивачу, відомостей та відповідних доказів щодо припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи позивача.
Так, відповідачем під час розгляду справи не подано належних доказів, що б свідчили про наявність підстав для припинення пенсії позивачу, отже й не доведено правомірності припинення виплати пенсії позивачу.
Також, суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Відповідачем не зазначено жодної обґрунтованої підстави для припинення виплати пенсії позивачу та не надано належних доказів правомірності припинення виплати пенсії позивачу, а тому суд вважає таке втручання не виправданим, з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Також, суд зазначає, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
Крім того, як вже зазначалося судом, виключний перелік підстав для припинення виплати пенсій наведено в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», наявність яких у справі, що розглядається, встановлено не було.
Попри це, як встановлено судом, відповідачем припинено виплату пенсії позивачу з підстав не передбачених статтею 49 Закону № 1058. Відповідачем доказів на спростування зазначених обставин до суду не надано.
Отже, під час розгляду справи судом встановлено, що передбачені частиною 1 статті 49 Закону №1058 підстави для припинення виплати пенсії позивачу були відсутні, інших передбачених законом підстав для припинення виплати пенсії відповідачем не наведено і рішення про таке припинення суду не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.01.2024.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 по справі №227/2158/17, від 23.06.2020 по справі № 227/4106/17, від 03.09.2020 по справі №360/4335/18 та від 11.05.2022 у справі № 425/854/17.
Також, суд вважає необхідним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові по справі № 243/3505/16-ц від 20.09.2018, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду також підтримані Верховним Судом у постановах від 29.05.2024 у справі № 360/6945/21 та від 26.03.2025 у справі № 183/5694/22.
Відповідно до частин 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Більш того, як вже було зазначеного судом, всупереч вищезазначеним вимогам чинного законодавства відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу ГУ ПФУ в Харківській області не приймалося. Матеріали справи не містять такого рішення та взагалі відомостей про існування такого рішення.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа №234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18).
Щодо відомостей, що на даний час позивач перебуває на окупованій території, суд зазначає, що згідно паспортних даних позивача остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1997 року. (а.с. 14-18)
При цьому, до 01.01.2024 позивачу нараховувалася та виплачувалася пенсія як внутрішньо-переміщеній особі на підставі відповідної довідки, що не заперечується відповідачем.
Про наявність передбачених законодавством підстав та відповідних доказів для припинення виплати позивачу пенсії з 01.01.2024, враховуючи факт нарахування та виплати позивачу пенсії відповідачем до 01.01.2024, відповідачем суд не повідомлено.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 та судом встановлена протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд вважає за доцільне задовольнити позов шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-А, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під.3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.01.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН