Справа № 420/1129/25
20 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання негайно розглянути рапорт та звільнити з військової служби, вирішив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови старшому солдату ОСОБА_1 у розгляді його рапорту від 02.10.2024 р. про звільнення з військової служби по догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , інваліда II групи, яка потребує постійної сторонньої;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити певні дії - негайно розглянути рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 02.10.2024 р. та звільнити його з військової служби на підставі вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 та підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» по догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , інваліда II групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він буде доглядати за матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інваліда II групи з 23.03.13 р. -безстроково з ураженням опорно-рухового апарату та потребує постійного стороннього догляду на підставі вимог статті 51 Конституції України, яка визначає, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків, ст. 202 та ст. 203 Сімейного кодексу України, відповідно до яких, син, крім сплати аліментів зобов'язанні брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю, а відповідач протиправно не розглянув його рапорт від 02.10.2024 р. про звільнення з військової служби по догляду за матір'ю, яка потребує постійної сторонньої допомоги.
(б) Позиція відповідача
04.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача звернув увагу, що рапорт позивача від 02.10.2024 року про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_1 не надходив, а тому і не був розглянутий, отже Позивач 02.10.2024 до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби не звертався. Розгляд інших рапортів про звільнення з військової служби був здійснений, а відповідна резолюція щодо їх непогодження була складена згідно Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
20.01.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
IV. Обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
02.10.2024 року позивач подав рапорт на ім'я командира третьої ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону, в якому просив клопотати про звільнення його, механіка відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону старшого солдата ОСОБА_1 , з військової служби у запас у зв'язку із сімейними обставинами (наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (І/ІІ/ІІІ групи) та/або одного з власних батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) згідно пп. (г) п. 12 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу».
До рапорту позивач додав наступні документи: копія паспорту громадянина України; копія свідоцтва про народження; копія паспорту матері ОСОБА_2 ; копія довідки до акту огляду МСЕК матері ОСОБА_2 ; копія картки платника податків; копія картки платника податків матері ОСОБА_2 ; копія довідки про необхідність надання догляду № 509; копія довідки про стан здоров'я щодо надання догляду № 510.
02.10.2024 року по суті рапорту перед командиром ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 клопотав командир третьої ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону капітан ОСОБА_3 .
02.10.2024 року по суті рапорту перед командиром військової частини НОМЕР_1 клопотав командиром ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_4 .
Як вказує позивач, відповіді на рапорт він не отримував.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у розгляді рапорту від 02.10.2024 року про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з рапортом) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: зокрема необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження від 02.07.1985 року ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААВ № 560403 від 25.03.2013 року є особою з інвалідністю II групи, загальне захворювання з ушкодженням опорно-рухового апарату, інвалідність встановлена безстроково.
Згідно довідки ЛКК № 509 Комунального некомерційного підприємства «ЦПМСД Куяльницької сільської ради Подільського району» ОСОБА_2 хвора через порушення функцій організму та внаслідок невиліковної хвороби не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до довідки ЛКК № 510 Комунального некомерційного підприємства «ЦПМСД Куяльницької сільської ради Подільського району» стан здоров'я ОСОБА_1 не може бути протипоказом до надання постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи вбачається, що батько ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Брат ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 071021 від 23.09.2024 р. року є особою з інвалідністю III групи, загальне захворювання, інвалідність встановлена на строк до 01.10.2025 року.
Суд зазначає, що діюче законодавство України не містить чіткого та однозначного формулювання поняття необхідність здійснення постійного стороннього догляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Положеннями ч. 1-4 ст. 15 Сімейного кодексу України встановлено, що сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків виникає на підставі сукупності певних умов, а саме: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або особами з інвалідністю); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків, а саме дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними особами, зокрема, є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю.
Згідно вимог ст. 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними. З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям. У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам.
Відповідно до ч. 1 ст. 1261 та ч. 1 ст. 1262 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно положень ст. 266 та ст. 267 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.
Повнолітні брати, сестри зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. Повнолітні брати і сестри зобов'язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
Визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» міститься в підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно якого членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Водночас, підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України містить застереження про те, що таке визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» використовуються лише для цілей розділу ІV Податкового кодексу України «Податок на доходи фізичних осіб».
Визначення поняття «сім'я» міститься в пункті 1 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, згідно якого сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім'ї». Так, відповідно до частини другої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім'ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що члени сім'ї:
а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб'єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб'єктом;
б) будь-які особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
З урахуванням зазначеного, системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, можливий лише у разі відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 1.5 Розділу І «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16), зокрема, щодо звільнення з військової служби.
Додатком 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до п. 5 при поданні до звільнення з військової служби за підставами - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме - у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
При цьому, при зверненні до відповідача з рапортом від 02.10.2024 року позивач не надав належних та допустимих доказів відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 (зокрема інших дітей, рідних братів та сестер, онуків), які можуть здійснювати догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а також не надав акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд зазначає, що вказані обставини є підставою для відмови у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Суд критично оцінює надані позивачем до суду під час розгляду справи документи, зокрема виписний епікриз із медичної картки № 5212 від 11.03.2025 р. ОСОБА_1 , довідку ЛКК № 167 від 01.04.2025 р. ОСОБА_2 , висновок № 167 від 01.04.2025 р. ОСОБА_2 , довідку ЛКК № 168 від 01.04.2025 р. ОСОБА_1 , акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 03.04.2025 р., виписка із медичної карти ОСОБА_6 , оскільки вказані документи не подавалися разом із рапортом від 02.10.2024 року та їм відповідна оцінка відповідачем не надавалася.
Відповідно до приписів ст. 14 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Фактично, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач з метою захисту своїх прав звернувся до суду із вимогами до відповідача щодо звільнення з військової служби згідно рапорту від 02.10.2024 року на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Разом з цим, під час розгляду справи суд встановив, що позивач 01.11.2024 року звертався до відповідача з тотожним рапортом та документами з приводу звільнення з військової служби у запас у зв'язку із сімейними обставинами (наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (І/ІІ/ІІІ групи) та/або одного з власних батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) згідно пп. (г) п. 12 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Постанови КМУ від 12 червня 2013 р. № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу».
Рапорт старшого солдата ОСОБА_7 був непогоджений, підстава відмови була детально описана на звороті рапорту помічником командира з правової роботи військової частини НОМЕР_1 , а саме: «Не підлягає звільненню. Вказаного пп. та п. ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» не існує. Підстав для звільнення «за наявності батьків з інвалідністю І/ІІ груп» немає. Довідково. п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено право на звільнення за наявності підстави «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення …». На підтвердження наявності права на звільнення за вказаною підставою необхідно додати до рапорту наступні документи: 1) документи, що підтверджують родинні зв'язки (наявні); 2) один із документів, що підтверджує інвалідність та потребу у постійному сторонньому догляді (наявні); 3) документ, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї І чи ІІ ступеню споріднення (акт обстеження сімейно-майнового стану / довідка про склад сім'ї / довідка про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні) - ВІДСУТНІ».
Результат розгляду вищезазначеного рапорту був доведений до позивача, про що зокрема на рапорті від 01.11.2024 проставлено підпис безпосереднього командира.
Тобто, рапорт позивача про звільнення з військової служби по догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , інваліда II групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги був розглянутий відповідачем.
За таких обставин, у суду відсутні підстави визнавати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови старшому солдату ОСОБА_1 у розгляді його рапорту від 02.10.2024 р. про звільнення з військової служби по догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , інваліда II групи, яка потребує постійної сторонньої, та відповідно зобов'язувати військову частину НОМЕР_1 вчинити певні дії - негайно розглянути рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 02.10.2024 р. та звільнити його з військової служби на підставі вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 та підпункту 12 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» по догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , інваліда II групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У розвиток цієї конституційної норми частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
При цьому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах (стаття 2 КАС України).
Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 826/4406/16 та від 29.06.2021 року у справі № 1/380/2019/000578.
З урахуванням зазначеного, якщо право позивача порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
В даному ж випадку під час розгляду справи суд не встановив порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами, адже згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому заявлені позовні вимоги не належать до задоволення.
Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення з військової служби у разі оформлення належних доказів на підтвердження такого права.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
VI. Судові витрати
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО
.