Справа № 640/24218/21
20 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий зміст позовних вимог.
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа № 640/24218/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо неприйняття безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) в сумі 164234, 43 грн. та військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11011001) в сумі 13686, 20 грн., який виник 31.07.2017, у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов'язань по податковій декларації про майновий стан і доходи від 03.05.2017 №1700069907;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) в сумі 164234, 43 грн. та військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11011001) в сумі 13686, 20 грн., який виник 31.07.2017 у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов'язань по податковій декларації про майновий стан і доходи від 03.05.2017 №1700069907.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у позивача обліковується податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) в сумі 164234,43 грн. та військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11011001) в сумі 13686,20 грн., який виник, у зв'язку з несплатою самостійно задекларованих податкових зобов'язань по податковій декларації про майновий стан і доходи. Крім того, станом на 10.03.2021 року у розумінні пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України є безнадійним податковим боргом, стосовно якого минув строк давності у зв'язку з чим підлягає списанню, однак відповідачем протиправно, в порушення вимог Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року за № 577, допущено бездіяльність, яка полягає у нездійсненні заходів щодо списання такого безнадійного податкового боргу. Позивач звернувся до відповідача із заявою про анулювання грошового зобов'язання (податковий борг) за податковою декларацією про майновий стан і доходи від 03.05.2017 року. Однак листом відповідач відмовив у списанні чи анулюванні такого боргу. Вважаю таку бездіяльність відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Заяви чи клопотання від сторін не надходило.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідно до абзацу 1 та 4 пункту 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
У відповідності до «Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, адміністративна справа № 640/24218/21 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року адміністративну справу № 640/24218/21 прийнято до провадження та продовжено розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 року замінено відповідача Головне управління Державної податкової служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини справи.
14.03.2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір про іпотечний кредит №1.08032290, відповідно до умов якого Кредитор на умовах цього Договору надає Позичальнику грошові кошти (надалі у тексті Кредит) в сумі 76 000 (сімдесят шість тисяч) доларів США на строк користування 240 (двісті сорок) місяців, а Позичальник зобов'язується повернути наданий Кредит, сплатити проценти за його користування в розмірі 12,00 (дванадцять цілих) % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, здійснити всі інші платежі за Кредитом у встановлених даним Договором розмірах і строках і виконати свої зобов'язання за даним Договором в повному обсязі.
Відповідно до п.1.2. Договору, кредит надається Позичальнику для придбання у власність житлової нерухомості:
- квартири АДРЕСА_1 , що складається з 1 (однієї) жилої кімнати, має загальну площу 27,60 (двадцять сім цілих шістдесят сотих) кв. м. та жилу площу 14,50 (чотирнадцять цілих п'ятдесят сотих) кв. м. (надалі у тексті - будинок та/або предмет іпотеки), право власності на яку Позичальник набуває на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між Позичальником та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. « 14» березня 2008 р., внесений у реєстр за № 888 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів.
27.04.2016 року Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» листом № 20.03-77/65-кв-14 повідомив позивача про анулювання боргу за Договором про іпотечний кредит № 1.08032290 від « 14» березня 2008 року. Сума анулювання за Кредитним договором - 36 061 (тридцять шість тисяч шістдесят один) долар США 19 центів, що за курсом НБУ на дату анулювання складає 912 413 (дев'ятсот дванадцять тисяч чотириста тринадцять) гривень 52 коп., в тому числі:
- за основною сумою боргу - 36061,19 долар США, що за курсом НБУ на дату анулювання складає 912413,52 грн.;
- за процентами 0,00 долар США/грн.
27.04.2016 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
03.05.2017 року позивач подав податкову декларацію про майновий стан і доходи, в якій визначив свої податкові зобов'язання, а саме: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 164234,43 грн. та військовий збір у розмірі 13686,20 грн.
Разом з тим, позивач не сплатив зазначені суми податків, оскільки вважає, що відповідно до вимог законодавства їх не потрібно сплачувати.
06.05.2021 року позивач звернувся до Головне управління ДПС у м. Києві із заявою в якій просив анулювати чи списати грошові зобов'язання (податковий борг) за податковою декларацією про майновий стан і доходи від 03.05.2017 № 1700069907 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та звільнити від грошового зобов'язання (податкового боргу) за податковою декларацією про майновий стан і доходи від 03.05.2017 № 1700069907 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Листом від 03.06.2021 року Головне управління Державної податкової служби у м. Києві повідомило, що відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи органів ДПС, доступної до перегляду на рівні Головного управління ДПС у м. Києві Вами 03.05.2017 року до ДПІ у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік (вх. №1700069907), в якій відображено загальну суму річного доходу у сумі 912413,52 грн в тому числі доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу, а саме інший дохід на загальну суму 912413,52 грн. та визначено самостійно податкові зобов'язання, що підлягають сплаті з податку на доходи фізичних осіб в сумі 164234,43 грн. і військового збору в сумі 13686,20 грн. В зв'язку з несплатою самостійно визначених податкових зобов'язань в податковій декларації про майновий стан і доходи від 03.05.2017 № 1700069907 (Деснянський район м. Києва) в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 НОМЕР_1 ) обліковується податковий борг по податку на . доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11010500) в сумі 164234,43 грн та військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код платежу 11011001) в сумі 13686,20 гривень. Враховуючи вищевикладене, у Головного управління ДПС у м. Києві відсутні підстави щодо визнання податкового боргу, що обліковується в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , безнадійним та прийняття рішення про списання такого податкового боргу.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України).
У відповідності до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
За правилами пункту 16.1.4. статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
У відповідності підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Отже невиконання платником податку обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття такого зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Порядок визнання та списання безнадійного податкового боргу врегульовано положеннями Податкового кодексу України.
За приписами підпункту 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють такі функції, зокрема: здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.
Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України).
Підпунктом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що безнадійна заборгованість, зокрема, - заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Згідно з пунктом 101.1 статті 101 ПК України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3. пункту 101.2. статті 101 Податкового кодексу України).
При цьому, пунктом 102.4 статті 102 ПК України, встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Згідно підпункту 19-1.1.24. пункту 19-1.1. статті 19-1 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.
Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 101.5. статті 101 ПК України, контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, механізм списання безнадійного податкового боргу на дату виникнення спору був визначений Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за № 1844/24376 (далі - Порядок № 577).
Згідно з пп.3 пункту 2.1. Порядку № 577 визначено, що безнадійним податковим боргом є, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу.
Відповідно до пункту 3.1. Порядку № 577 визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
Пунктом 3.2 Порядку № 577 визначено, що днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника контролюючого органу.
Пунктом 4.2. Порядку № 577 встановлено, що за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів.
Згідно з приписами пунктів 4.3-4.5 Порядку № 577 у випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційних систем не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Висновки суду.
Аналізуючи зазначені норми закону, суд дійшов висновків, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов'язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов'язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов'язок не є виконаним.
У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК України).
При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.
Судом встановлено, що грошові зобов'язання ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб та військовий збір в загальному розмірі 177 920,63 грн. виникли на підставі подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням моменту виникнення зазначеного податкового боргу, суд зазначає, що 1095 денний строк, визначений у статті 102 Податкового кодексу України сплинув 03.05.2020 року, що зумовлює визнання означеного боргу "безнадійним".
Враховуючи вищенаведені положення Податкового кодексу України, податковий борг у розмірі 177 920,63 грн. підлягав визнанню безнадійним, що не було враховано відповідачем, у тривалий період з 03.05.2020 року в тому числі по дату звернення позивача до суду 30.08.2021 року, тобто півтора роки.
Отже, наведеними вище нормами податкового законодавства встановлено обов'язок органу доходів і зборів прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу у разі виникнення такого.
Таким чином, зі змісту зазначених вище норм Порядку № 577 вбачається, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому, суд наголошує та звертає увагу, що звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов'язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 4.1 Порядку № 577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 року у справі № 0240/2269/18-а, що в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом.
Суд зазначає, що із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що у контролюючого органу існувало право на стягнення, в тому числі і зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу, протягом 1095 днів з наступного дня після настання певної події - неподання податкової декларації, звіту, та/або спливу граничного строку сплати грошових зобов'язань, а також після фактичного подання декларації, але не пізніше наступних 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. За спливом такого строку контролюючий орган мав визнати нестягнений та непогашений податковий борг безнадійним і прийняти рішення про його списання.
Верховний Суд у рішенні від 06.02.2018 року у справі № 807/2097/16 (№ К/9901/99/17) зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
В той же час, відповідачем не надавались суду докази, що з моменту утворення податкового боргу контролюючий орган вживав будь-які заходи спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 177 920,63 грн., в тому числі, шляхом зарахування коштів, що сплачував позивач, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків згідно пункту 87.9. статті 87 Податкового кодексу України.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (частина 4 статті 9, частина 3 статті 77 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд звертає увагу, що згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних доказів на обґрунтування правомірності встановленої бездіяльності та прийняття податкової вимоги з урахуванням здійсненого у ній розрахунку.
Відтак, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у м. Києві, не приймаючи рішення на списання безнадійного податкового боргу по податку на доходи фізичних та військового збору, що разом становить 177 920,63 грн., допустив протиправну бездіяльність всупереч положенням податкового законодавства та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Державної податкової служби у м. Києві прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).
Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина 4 цієї статті).
Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у пункті 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд враховує, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Згідно цих судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16.
В силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України, суд для забезпечення права позивача, може вийти за межі позовних вимог.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки борг ОСОБА_1 в сумі 177 920,63 грн. є безнадійним, бездіяльність відповідача щодо списання податкового боргу є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов'язання відповідача списати такий безнадійний борг є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Розподіл судових витрат.
Згідно з вимогами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС м. Києві щодо несписання безнадійного податкового боргу з податку на доходи фізичних та військовий збір в загальній сумі 177 920,63 грн.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних та військовий збір в загальній сумі 177 920,63 грн.
4. Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко