Справа № 420/2587/25
19 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач) щодо відмови позивачу, в зарахуванні до страхового стажу: - періоду роботи з 20.11.1984 року по 01.08.1991 рік в Червонопроміському сільському клубі, періоду роботи з 16.05.1992 року по 21.12.1996 рік в радгоспі «Більшовик», КСП «Дніпровське»; зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.11.1984 року по 01.08.1991 рік в Червонопроміському сільському клубі, періоду роботи з 16.05.1992 року по 21.12.1996 рік в радгоспі «Більшовик», КСП «Дніпровське»; зобов'язати відповідача повторно розглянути подану позивачем 06.01.2025 р. заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, мотивуючи це тим, що враховуючи, що він дійсно має стаж, що підтверджується зібраними документами, та має право на пенсію по віку, а дії Відповідача щодо відмови у призначенні цієї пенсії є протиправними та безпідставними і не відповідають вимогам Конституції України і законам України.
Ухвалою від 05.03.2025 р. у справі відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися за привалами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24.03.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов у якому він вимоги не визнає з підстав того, що страховий стаж позивача становить 23 роки 07 місяців 22 дні. До страхового стажу Позивача не зараховано: період роботи з 20.11,1984 по 01.08.1991, оскільки відсутня дата в наказі про звільнення з роботи, період роботи з 16.05.1992 по 21,12.1996, оскільки звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи та відсутній ПІБ відповідальної особи, а згідно архівних довідок №688/04-04 та №689/04-04 від 10.09.2024 про- заробітну плату можливо буде зарахувати після перевірки первинних документів.
Враховуючи вищезазначене Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 143550004908 від 14.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу -31 року.
Інші документи, які підтверджують ці обставини позивачем не надано, тому виключаєтеся належне підтвердження страхового стажу, за поданими документами до заяви про призначення пенсії.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.12.2024 звернувся з заявою про призначення, пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка за принципом «екстериторіальності» розглянута структурним підрозділом органу, що призначає пенсію - Головним управління Пенсійного фонду-України в Одеській області.
Страховий стаж позивача згідно розрахунку відповідача становить 23 роки 07 місяців 22 дні.
За результатом розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області 14.01.2025 прийнято рішення № 143550004908 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв'язку з відсутність необхідного страхового стажу 31року.
Згідно вищенаведеного рішення до страхового стажу Позивача не зараховано: період роботи з 20.11.1984 по 01.08.1991р., оскільки відсутня дата в наказі про звільнення з роботи; період роботи з 16.05.1992 по 21.12.1996р., оскільки звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи та відсутній ПІБ відповідальної особи, а згідно архівних довідок №688/04-04 та №689/04-04 від 10.09.2024 про заробітну плату можливо буде зарахувати після перевірки первинних документів.
Позивач не погодився із оскаржуваним рішенням та звернувся до суду з позовом.
Джерела права та висновок суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 ст.4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною 4 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами 1-3 цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком досяг пенсійного віку. Однак до страхового стажу позивача відповідачем не зараховано періоди: роботи з 20.11.1984 року по 01.08.1991 рік в Червонопроміському сільському клубі, оскільки відсутня дата в наказі про звільнення з роботи; період роботи з 16.05.1992 по 21.12.1996р., в радгоспі «Більшовик», КСП «Дніпровське»; оскільки звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи та відсутній ПІБ відповідальної особи.
Відповідно до ст.1 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Згідно ст.22 Закону №1788-XII, пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Відповідно до ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, п.1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності) (п.23 Порядку №637).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів (п.24 Порядку №637).
Отже, правова норма ст.62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно положень Порядку №637.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Отже, архівні довідки необхідні за умови необхідності підтвердити відомості про роботу особи, якщо відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі Інструкція №58).
Пунктами 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пунктах 2.3, 2.4 Інструкції №58 закріплено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (п.2.6 Інструкції №58).
До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: г) про роботу як членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників, зокрема (п.2.19 Інструкції №58).
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17).
Пунктом 1.5. Інструкції №58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна норма була передбачена і у пунктах 5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 «Про трудові книжки робітників і службовців» (чинної на час видачі трудової книжки заявнику), яка втратила чинність згідно з пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 18.11.2022 року у справі №560/3734/22, від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19.
Вказані правові висновки підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також наголошує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Тобто неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист під час вирішення питання призначення пенсії за віком.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 року по справі №593/283/17, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 під номером 6 міститься запис про прийняття 29.11.1984 року на посаду завідуючим Ч-Промінським сільським клубом.
Під номером 7 міститься запис від 01.08.1991 року про переведення у підпорядкування районного відділу культури рішенням районного виконкому .
Під номером 8 міститься запис від 01.08.1991 року при прийняття на посаду завідуючого Червонопромінським сільським клубом.
Та як раніше суд зазначав суд відповідальним за ведення записів та оформлення трудової книжки є посадова особа підприємства, а тому відсутність в трудовій книжці позивача дати в наказі про звільнення з роботи не може позбавляти позивача на отримання пенсії, виходячи із послідовності нумерації та безперервність записів у неї.
Також у записі трудової книжки під номером 10 від 16.05.1002 року вказано що позивач прийнятий трактористом до бригади №2 за наказом №58к від 05.08.1992 року.
Під записом номер 11 від 21.12.1996 року міститься запис про звільнення у зв'язку із переводом в КСП «Дністровське» та на цьому записі відсутній ПІБ та підпис відповідальної особи, та стоїть печатка підприємства та посада «директор».
Та позивачем подано разом із заявою архівні довідки складені Трудовим архівом Снігурівської міської ради від 10.09.2024 року вих. № №688/04-04 та №689/04-04 згідно яких ОСОБА_1 працював в радгоспі «Більшовик» Снігурівського району Миколаївської області та отримував заробітну плату в період з травня 1992 року по травень 1996 року (за виключенням лютого 1996року), що підтверджує вірність записів у трудовій книжці щодо спірного періоду, а тому суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що дані архівних довідок можливо зарахувати після перевірки первинних документів, так як такої підстави для відмови у прийнятті довідок для призначення пенсії законодавством не передбачено.
Відтак суд критично ставиться до аргументів відповідача вказаних у Рішенні №143550004908 від 14.01.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону №1058-IV та відзиві на позовну заяву, як підставу для не зарахування до страхового стажу позивача певних періодів трудового стажу, та для повного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне відповідно до ст.9 КАС України вийти за межі позовних вимог та скасувати вищевказане рішення відповідача як неправомірне.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що судом встановлено, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
П.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139КАС України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №143550004908 від 14.01.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 20.11.1984 року по 01.08.1991 року в Червонопроміньському сільському клубі, та період роботи з 16.05.1992 року по 21.12.1996 рік в радгоспі «Більшовик», КСП «Дніпровське».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.01.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями ч.6 ст.287, 293, 295КАС України протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83) код ЄДРПОУ 20987385.
Суддя Е.А.Іванов