про повернення позовної заяви
16 травня 2025 рокусправа № 380/8713/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кравців О.Р. одержав позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням: компенсацію за невикористану основну відпустку за 2022 рік в кількості 30 днів та 15 днів за 2023 рік, та відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік в кількості 14 днів з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу - 07.08.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію зв'язку із звільненням: щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 30 днів, 15 днів за 2023 рік, відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік включно в кількості 14 днів з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу - 07.08.2024;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги за 9 місяців в розмірі 04% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 07.08.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за 9 місяців в розмірі 04% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25% місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 07.08.2024;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагорода у розмірі 20100 гривень за перебування в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2024 по 07.08.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень за перебування в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2024 по 07.08.2024.
Ухвалою суду від 05.05.2025 позовну заяву залишено без руху. Вказано, що до суду позивач звернувся із пропуском трьохмісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, а викладені представником позивача причини пропуску строк звернення до адміністративного суду, суддя не взнає поважними.
Представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що після звільнення зі служби позивач звернувся за правничою допомогою до іншого адвоката, яким надіслані адвокатські запити та рапорти про недотримуване грошове забезпечення при звільненні, відповідь надійшла лише на один рапорт (№690/р-601/186 від 05.09.2024), а інші відповіді до 12.05.2025 не надійшли. У зв'язку з тим, що адвокати не виконували свої обов'язки, та неможливість позивача фінансово оплатити усі адвокатські послуги, позивач був вимушений звернутись до іншої правової допомоги. Також, представник позивача повторно вказав про перебування позивача на лікуванні.
При розгляді заяви суддя керується таким.
Відповідно до приписів статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3).
Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП країни) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права це встановлений з доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з підстав для поновлення строку може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Реалізувати своє право на захист у порядку адміністративного судочинства потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні та об'єктивні причини.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Вирішуючи питання про поновлення строку, у межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суддя зауважує, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Із змісту позовних вимог встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо:
- нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням: компенсації за невикористану основну відпустку за 2022 рік в кількості 30 днів та 15 днів за 2023 рік, та відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік в кількості 14 днів з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом, а також, вихідної допомоги за 9 місяців в розмірі 04% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25% місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу - 07.08.2024;
- нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагорода у розмірі 20100 гривень за перебування в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2024 по 07.08.2024.
Позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу військової частина та всіх видів забезпечення 07.08.2024. При цьому, при звільненні з військової служби та отримання грошового атестату позивач мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені.
Тобто, позивач після звільнення з військової служби (07.08.2024) мав бут обізнаний про всі суми, що йому були нараховані.
Окрім того, позивач також вказує предметом спору протиправні дії відповідача щодо неналежного нарахування додаткової винагорода у розмірі 20100 гривень за перебування в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 з 01.02.2024 по 07.08.2024.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується як мінімум щомісяця.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові видив місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Згідно з пунктами 1.8, 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», командир військової частини зобов'язаний забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу у встановлені законодавством терміни. У разі надходження коштів на виплату грошового забезпечення пізніше встановленого законодавством терміну виплати - протягом трьох днів після їх надходження, але не пізніше останнього дня місяця.
Виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування та фінансовому та інших видах забезпечення).
Позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісяця, знав про його розмір, а також мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обчислене та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок.
Тобто, саме з дня отримання грошового забезпечення за відповідний місяць у спірному періоді (з 01.02.2024 по 07.08.2024) позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав неправильним нарахуванням (ненарахуванням) грошового забезпечення.
Представник позивача в заяві про усунення недоліків вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а саме: перебування на лікуванні, змін адвоката та отримання відповіді лише на один рапорт.
Щодо покликань представника позивача про перебування позивача на лікуванні суддя повторно зазначає, що відповідно до наданих представником позивача (до заяви про поновлення строку звернення до суду поданої із позовною заявою) виписок із медичної карти стаціонарного хворого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 09.09.2024 по 01.10.2024 (виписка №3043) та з 14.03.2025 по 07.04.2025 (виписка №816). Однак таке лікування було періодичне та з великим проміжком у часі між собою. Крім того, до заяви про усунення недоліків позовної заяви представник не долучив будь-яких інших доказів, що підтверджують перебування позивача на лікуванні.
Водночас позивач був заперечений правничою допомогою одразу після звільнення. Представник позивача звертався неодноразово до відповідача із адвокатським запитами та рапортами щодо грошового забезпечення позивача. Також, щодо одного із рапортів представник позивача 05.09.2024 отримав відповідь.
Слід також звернути увагу, що за правилами частини 1 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Отже, сторона у справі має право на звернення до суду через представника на підставі документа, що посвідчує його повноваження у визначеному законом порядку.
Водночас після вчинення згаданих дій після звільнення у серпні 2024 року з військової служби, позивач самостійно або через представника право на звернення до суду у встановлений строк не реалізував.
Проте як зазначає представник позивача, у зв'язку неналежним виконанням адвокатами свої обов'язки, та неможливість позивача фінансово оплатити усі адвокатські послуги, позивач був вимушений звернутись до іншого адвоката.
За правничою допомогою вдруге до адвоката Щербініна Є.М. позивач звернувся лише 09.01.2025, вже з пропуском встановленого строку звернення до суду. При цьому, запити до відповідача датований 21.03.2025, що не свідчить про вчинення представником позивача незвалікаючи дій з метою захисту порушених прав позивача.
Суддя звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім цього, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судом пропущеного строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, враховуючи викладене, суддя висновує, що представником позивача як не викладені поважні причини пропуску строку звернення до суду ще з серпня 2024 року, так і не долучені докази поважності причин його пропуску.
Враховуючи викладене суддя дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 05.05.2025 строк не усунула в повному обсязі недоліки позовної заяви. Викладені позивачем причини (обставини) пропуску строку звернення до суду не є поважними та підстав для його поновлення немає.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Також пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, відповідно до ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, таку слід повернути позивачу.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 294 КАС України, суддя,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Роз'яснити позивачу, що згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала про повернення позовної заяви набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати підписання ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКравців Олег Романович