20 травня 2025 року № 320/32470/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Заступника Генерального прокурора до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування наказу,
Заступник Генерального прокурора звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу Мінкультури (Міністерство культури і туризму України) від 07.01.2008 № 1285/0/16 у частині визнання об'єкта культурної спадщини - «Будинок житловий», 1860-ті рр. 1874 р. (перебудова), розташованого на вулиці Михайлівській, 20, таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України";
- визнати протиправним та скасувати п. 2 наказу Мінкультури (Міністерство культури і туризму України) від 07.01.2008 № 1285/0/16 у частині визнання об'єкта культурної спадщини - «Будинок прибутковий», 1909 p., розташованого на вулиці Червоноармійській, 50/23, таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.
До суду надійшло клопотання позивача про усунення недоліків з долученням доказів сплати судового збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розпорядженням Київської державної адміністрації від 02.03.1999 № 302 будівлю по вул. Червоноармійській, 50/23 у м. Києві взято під охорону як об'єкт культурної спадщини. У 2000 році Київським науково-методичним центром по охороні пам'яток розроблено паспорт на об'єкт культурної спадщини за адресою - м. Київ, вул. Червоноармійська, 50/23, з доданими архівними та бібліографічними матеріалами, та фотофіксацію стану будинку. Вказана будівля є цікавим прикладом прибуткового будинку в стилістиці раціоналістичного модерну. Разом з сусідніми будинками формує історико-архітектурне середовище цього періоду. Наказом Комітету охорони і реставрації пам'яток архітектури, культури та історичного середовища від 19.05.1994 № 10 будинок житловий за адресою - м. Київ, вул. Михайлівська, 20, занесений до переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини. Разом з іншими будинками формує архітектурний комплекс садиби, розташований в історичному центрі міста, забудова якої репрезентує раціональний підхід до використання міської ділянки. Водночас наказом Мінкультури від 07.01.2008 № 1285/0/16 вказані об'єкти, визнано такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою КМУ від 27.12.2001 №1760. Відтак, позивач вважає, що вказаний наказ Мінкультури у частині, що стосується незанесення вищезазначених будинків до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, прийнято з порушенням визначеної процедури, що суттєво вплинуло на правильність цього рішення.
Міністерство культури та інформаційної політики позов не визнало. Зазначило, що Експертна комісія розглядала матеріали надані щодо флігеля нежитлового будинку по вул. Михайлівській, 20 у м. Києві та будинку прибуткового по вул. Велика Васильківська, 50/23 (вул. Червоноармійська, 50/23) у м. Києві та прийняла рішення, що дані будинки втратили автентичність та не відповідають критеріям пункту 11 Порядку № 1760, тому не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Оскаржуваний наказ приймався на підставі рішення Експертної комісії, в порядку, передбаченому чинним законодавством, відтак зазначення про відсутність підстав для винесення оскарженого наказу не відповідає дійсності і є втручанням у владні повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Пунктом 2 Наказу Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 № 285/0/16-08, відповідно до статей 5, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», враховуючи висновок Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (протокол № 19 від 23.10.2008), а також рішення президії Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України (протокол № 19 від 03.11.2008), визнано такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України у зв'язку з невідповідністю критеріям, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, об'єкти культурної спадщини у м. Києві, згідно з переліком, викладеним у додатку 6, зокрема, але не виключно:
- будинок житловий (1860-ті рр., 1874 р. перебудова), вул. Михайлівська, 20 (щойно виявлений, рішення про взяття під охорону - наказ Комітету охорони і реставрації пам'яток історії, культурного та історичного середовища від 16.05.1994 № 10);
- будинок прибутковий (1909 р.), вул. Червоноармійська, 50/23 (пам'ятка архітектури та містобудування, рішення про взяття під охорону - розпорядження Київської міської державної адміністрації від 02.03.1999 № 302).
Не погоджуючись із зазначеним пунктом наказу, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі по тексту - Закон №1805-III) (станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Вимогами статті 1 Закону №1805-III визначено, що культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
При цьому, охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.
Виявлення об'єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об'єкта культурної спадщини.
Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 3 цього Закону визначено, що Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:
центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до статті 5 Закону №1805-III визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема належить:
- формування державної політики з питань охорони культурної спадщини;
- оголошення топографічно визначених територій чи водних об'єктів, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, охоронюваними археологічними територіями;
- затвердження планів управління об'єктами всесвітньої спадщини та здійснення моніторингу їх виконання;
- визначення рекомендацій щодо формування плану управління об'єктами всесвітньої спадщини;
- здійснення науково-методичного керівництва у питаннях охорони культурної спадщини, затвердження методик та правил дослідження об'єктів культурної спадщини;
- управління в порядку, встановленому законом, історико-культурними заповідниками державного значення;
- затвердження правил встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх територій, затвердження їхніх зразків.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема належить:
- контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;
- реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини;
- ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини;
- координація робіт з виявлення, дослідження та документування об'єктів культурної спадщини;
- подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення;
- занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення;
- надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'яток місцевого значення;
- подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього;
- забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення до нього змін;
- затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам'ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
- здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам'яток, об'єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них;
- призначення відповідних охоронних заходів щодо пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об'єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
- заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об'єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об'єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини;
- надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення;
- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них;
- погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
- погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення;
- погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини;
- застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
Центральні органи виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України та громадськістю про стан збереження об'єктів культурної спадщини, а також подають Кабінету Міністрів України та Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щорічний звіт про стан збереження об'єктів всесвітньої спадщини, виконання Конвенції та рішень Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Частинами першою, другою статті 14 Закону №1805-III передбачено, що занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Відповідно до Положення про науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, науково-методична рада з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України є постійно діючим колегіальним дорадчим органом, утвореним відповідно до статті 7 Закону України "Про охорону культурної спадщини" для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо виявлення, збереження, охорони пам'яток та об'єктів культурної спадщини, а також розгляду найважливіших програм, проектів з питань виявлення, збереження та охорони культурної спадщини.
Завданнями Науково-методичної ради є також:
- розгляд програм, концепцій, проектів, пропозицій тощо, що стосуються питань збереження пам'яток культурної спадщини, а також традиційного характеру середовища та історичних ареалів населених місць;
- вирішення спірних питань науково-методичного характеру, що стосуються сфери охорони та збереження об'єктів культурної спадщини;
- затвердження висновків Експертної комісії щодо занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також пропозицій щодо включення пам'яток культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Єдину систему обліку об'єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів визначає Порядок обліку об'єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501, зареєстрований в Міністерстві юстиції України19.08.2019 р. за № 941/33912) (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до пункту 3 Порядку система обліку об'єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об'єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об'єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об'єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам'ятки та вилучення пам'ятки з Реєстру).
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку Ініціаторами розгляду питань занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п'ятим пункту 1 розділу V Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є:
уповноважений орган - за категорією пам'ятки національного значення;
уповноважений орган, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам'ятки місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Порядку суб'єктами прийняття рішення про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим-п'ятим пункту 1 розділу V Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам'яток є:
Кабінет Міністрів України - щодо пам'яток національного значення;
Мінкультури - щодо пам'яток місцевого значення.
Взяття на облік об'єкта культурної спадщини врегульовано розділом II Порядку.
Відтак, взяття на облік об'єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об'єкта, шляхом занесення його до Переліку об'єктів культурної спадщини (далі - Перелік).
Якщо об'єкт розміщений на території двох або більше адміністративно- територіальних одиниць, взяття на облік забезпечується спільним рішенням відповідних уповноважених органів.
Уповноважений орган розглядає питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань.
Питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:
фотофіксації об'єкта: фото загального вигляду, фото об'єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об'єкта, фото рухомих об'єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);
історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об'єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико- архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
Відповідно пунктів 2-6 Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Порядок № 1760), на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.
Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування згідно з їх компетенцією або уповноваженими ними установами та організаціями.
Облікова картка об'єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об'єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об'єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об'єкт взято на облік.
Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).
Об'єкти культурної спадщини національного значення є особливою історичною або культурною цінністю і повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:
справили значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва країни;
безпосередньо пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей;
репрезентують шедевр творчого генія, стали етапними творами видатних архітекторів чи інших митців;
були витворами зниклої цивілізації чи мистецького стилю.
Критерій автентичності означає, що пам'ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні нашарування, а також роль у навколишньому середовищі (пункт 10 Порядку № 1760).
Об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:
вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;
пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;
є творами відомих архітекторів або інших митців;
є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи (пункт 11 Порядку № 1760).
Згідно з пунктами 12-13 Порядку №1760 відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.
Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.
Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.
Як встановлено судом, наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 №285/0/16-08 був прийнятий на підставі висновку Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (протокол №19 від 23.10.2008), а також рішення президії Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України (протокол № 19 від 03.11.2008).
У пункті 2.7. протоколу засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України № 19 від 23.10.2008 зазначено наступне: щойно виявлені об'єкти культурної спадщини - будинки по Десятинному провулку, 3, літ А-Б, Десятинному провулку, 5, літ Д, вул. Золотоустівській, 14, вул. Михайлівській, 20, 20-в, вул. Дегтярівській, 19, які значною мірою втратили автентичність, не відповідають цьому та іншим критеріям, викладеним у пункті 11 «Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760, не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Будинки в результаті перебудов, ремонтів, пожежі, і просто безгосподарного ставлення значною мірою втратили форму та матеріально-технічну структуру. Внесення їх до Реєстру є недоцільним.
Пунктом 2.8. цього протоколу визначено, що на розгляд Експертної комісії Державною службою з питань національної культурної спадщини подано документи на пам'ятку архітектури та містобудування місцевого значення - будинок по вулиці Червноармійській, 50/23, зведений у 1907 році в стилістиці раціоналістичного модерну. Автор проекту не встановлений. У 1940 роках будинок було реконструйовано. У 2003 році будинок постраждав від пожежі, наслідки якої на даний час не ліквідовані. За висновком технічної експертизи, основні будівельні конструкції будинку мають значні та необоротні ушкодження. Загальний стан будинку характеризується як аварійний (категорія стану - ІУ). Відтак, будинок по вулиці Червноармійській, 50/23, який значною мірою втратив автентичність, не відповідає цьому та іншим критеріям, викладеним у пункту 11 Порядку № 1760, не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Відповідно до Порядку № 1760, визначення автентичності здійснюється за результатами фахового аналізу, який проводиться експертною комісією або уповноваженим науково-дослідним закладом.
У справі наявні докази того, що вказане експертне обговорення відбулось, а рішення було ухвалено уповноваженим колегіальним органом - Експертною комісією.
Наказ оформлено належним чином, він містить посилання на підставу його прийняття - рішення Експертної комісії, прийнятий уповноваженим центральним органом виконавчої влади - Міністерством культури, у межах його компетенції.
Судом не встановлено порушення процедури ухвалення наказу: наявні відповідні матеріали, висновки комісії, а також дотримано порядок ухвалення індивідуального акту. Оскаржуваний наказ приймався на підставі рішення Експертної комісії в порядку передбаченому чинним законодавством.
Суд також враховує висновки, зробленій Верховним Судом у постановах від 08.05.2023 у справі №640/28045/20, від 02.05.2023 у справі №460/1864/20, «відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам'яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об'єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об'єкта культурної спадщини до Переліку».
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про протиправність пункту 2 наказу Мінкультури від 07.01.2008 № 1285/0/16 у частині.
Відтак, позовні вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню на користь відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.