ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/2594/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 14.03.2025 №092750012114 не зараховано до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на посадах машиніста та слюсаря по обслуговуванню бурових на території російської федерації з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 19.06.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020, а також на території України з 01.02.1991 по 26.10.1992. Як наслідок, протиправно відмовлено в призначенні пенсії. Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком №2 вказані періоди роботи та призначити з 06.03.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.01.2025 №092750012114 йому відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2. Надалі, 06.03.2025 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 долучивши додаткові документи. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.03.2025 №092750012114 відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. При цьому, відповідачем не зараховано до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на посадах машиніста та слюсаря по обслуговуванню бурових на території російської федерації з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 19.06.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020, а також на території України з 01.02.1991 по 26.10.1992. Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Так, згідно зі ст.13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Вважає, що позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки, на момент звернення до пенсійного органу, він досягнув відповідного віку та в нього з урахуванням спірних періодів роботи наявний необхідний страховий і пільговий стаж.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що вік ОСОБА_1 на дату звернення становив 55 років, страховий стаж позивача становить 5 років 3 місяці 11 днів, а пільговий стаж за Списком №2 - 1 рік 1 місяць 29 днів. Вказав, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Зазначив, за результатами розгляду наданих документів до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 18.07.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Звернув увагу, що періоди роботи в Івано-Франківському управлінні бурових робіт зараховано до страхового та пільгового стажу на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 29.03.1990 та довідки №01/01/10/09/02/02-566 від 31.12.2024. Звернув увагу, що обчислення стажу для призначення пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України. Отже, вимога про призначення пенсії є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому не підлягає задоволенню.
У поданих пояснення на позовну заяву третя особа пояснила, що з 01 січня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми вказаної Угоди щодо врахування при призначенні пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Вказала, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні не діяла згадана Угода. Звернула увагу, що трудова книжка та довідки, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги, подані без перекладу на українську мову. Просила суд відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 13.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.63-64).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області рішенням від 20.01.2025 №092750012114 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 18.07.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 7 років 1 місяць 23 дні, стаж роботи за Списком №2 - 2 роки 10 місяців 16 днів (а.с.45 на звороті).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 06.03.2025 повторно звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, долучивши при цьому додаткові документи (а.с.71-72).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням від 14.03.2025 №092750012114 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що за доданими документами відносно попередньої відмови до пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.02.1991 по 26.10.1992, згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки відсутнє рішення суду про відбування покарання позивача у вигляді виправних робіт, щоб встановити факт припинення/не припинення у зазначений період трудових відносин.
В цьому ж рішенні зазначено, що вік ОСОБА_1 становив 55 років, страховий стаж - 5 років 9 місяців 6 днів, стаж роботи за Списком №2 - 1 рік 1 місяць 29 днів (а.с.47).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону №1058-IV).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону №1788-ХІІ, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
За приписами статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII (надалі Закон №213-VIII).
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом за №213-VIII було встановлено право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 для чоловіків після досягнення 55 років, страховий стаж роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.
Суд також зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Оскільки, суд дійшов до висновку, що право на пенсію за віком за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України мають чоловіки після досягнення 55 років, та враховуючи те, що вік ОСОБА_1 становить більше 55 років (згідно з рішенням від 14.03.2025 №092750012114), то у позивача наявна одна з умов для призначення пільгової пенсії.
Щодо зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 до його страхового та пільгового стажу за Списком №2, суд зазначає наступне.
За приписами ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок КМУ №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку КМУ №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку КМУ №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Згідно з п. 20 Порядку КМУ №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватися у дужках.
Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 29.03.1990 та у вкладиші серії НОМЕР_2 від 24.04.2008 в трудову книжку, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджено періоди його роботи з 01.02.1991 по 26.10.1992, з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 19.06.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020 (а.с.15-28).
Суд зазначає, що трудова книжка та вкладиші до неї містять всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Відтак, враховуючи, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував у повному обсязі вказані періоди роботи позивача до його страхового стажу.
Доказів, які б свідчили про недостовірність вищевказаних записів у трудовій книжці та вкладиші до неї, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а в своїх аргументах відповідач вказує, що спірні періоди не зараховано оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутнє рішення суду про відбування покарання позивача у вигляді виправних робіт, щоб встановити факт припинення/не припинення у зазначений період трудових відносин.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (надалі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєдналися до вказаної Угоди, розповсюджувалася дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу позивача спірних періодів роботи, відповідачем зазначено те, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.
За змістом статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (набрала чинності для України 13.06.1986) якщо держава виходить з багатостороннього договору припинення договору відбувається з дня набрання чинності виходу з договору.
В той же час, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, з урахуванням стажу, який вона набула на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з російською федерацією.
З огляду на наведене, є необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування періодів роботи позивача на території російській федерації, з підстав припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки у періоди роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до його страхового стажу, та як наслідок позбавлення його конституційного права на соціальний захист.
Суд не бере до уваги доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на відсутність перекладу на українську мову трудової книжки та довідок, якими позивач обгрунтовує позовні вимоги, як на підставу відмови в позові, оскільки спірне рішення про незарахування періодів роботи мотивоване тільки припиненням Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та відсутністю рішення суду про відбування покарання позивача у вигляді виправних робіт, щоб встановити факт припинення/не припинення трудових відносин.
Водночас, на підтвердження пільгового стажу позивачем надано суду:
- довідку ПАТ «Укрнафта» від 31.12.2024 №01/01/10/09/02/02-566 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, відповідно до якої ОСОБА_1 працював повний робочий день в Івано-Франківському управлінні бурових робіт в період з 23.03.1990 по 28.11.1991, з 29.11.1991 по 26.10.1992, з 06.02.1995 по 17.07.1995 виконував роботи зі шкідливими та важкими умовами праці за посадами, які передбачені Списком №2 Постанови від 26.01.1991 №10 та Списком №2 Постанови від 11.03.1994 №162 (а.с.29);
- довідку ТОВ «Бурінженерінг» від 09.04.2014 №4/254 уточнюючу особливий характер праці чи умов праці, необхідних для призначення дострокової пенсії про те, що позивач з 14.02.2010 по 18.06.2010 працював слюсарем по обслуговуванню бурових (передбачена Списком №2 Постанови від 26.01.1991 №10) (а.с.36);
- довідку ТОВ «Запсиббурнафта» від 09.04.2014 №4/252 уточнюючу особливий характер праці чи умов праці, необхідних для призначення дострокової пенсії про те, що позивач з 01.05.2007 працював машиністом підіймача по випробовуванні свердловин, а з 01.11.2007 по 24.04.2008, з 25.04.2008 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010 слюсарем по обслуговуванню бурових (посади передбачені Списком №2 Постанови від 26.01.1991 №10) (а.с.38).
Крім цього, суд звертає увагу, що період роботи з 01.02.1991 по 26.10.1992, з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 19.06.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020 підтверджено записами у трудовій книжці позивача, і відповідачем не заперечується достовірність таких записів.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Посади, які обіймав позивач (машиніст підіймача та слюсар по обслуговуванню бурових) за спірні періоди були передбачені Списками, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 за №10, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461.
Разом з цим, як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до страхового та пільгового стажу роботи позивача вже зараховано період з 18.10.1992 по 26.10.1992 та 16.07.1995 по 17.07.1995 та виключно до страхового - з 19.06.1995 по 15.07.1995 (а.с.48).
За таких обставин позовна вимога в частині зобов'язання зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача вказані періоди роботи не підлягає задоволенню.
В ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 01.02.1991 по 17.10.1992 (включно), з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 18.07.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020 та до пільгового стажу за Списком №2 - з 19.06.1995 по 15.07.1995, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зараховано позивачу вказані періоди роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового та пільгового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення від 14.03.2025 №092750012114 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом у спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши рішення від 14.03.2025 №092750012114, суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 55 років, страховий стаж позивача - 5 років 9 місяців 6 днів, пільговий саж - 1 рік 1 місяць 29 днів. Враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи до страхового та пільгового стажу, суд вважає, що в сукупності у позивача наявний необхідний йому страховий та пільговий стаж, що надає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте, відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та необхідними документами 06.03.2025, тобто після спливу зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію з дати його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 14.03.2025 №092750012114, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 06.03.2025) зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи, та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.03.2025.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи приписи ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 1000 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.03.2025 №092750012114 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до його страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.02.1991 по 17.10.1992, з 02.11.1992 по 27.03.1994, з 18.07.1995 по 01.05.1998, з 06.08.2003 по 30.03.2009, з 20.04.2009 по 12.02.2010, з 14.02.2010 по 18.06.2010, з 05.03.2013 по 09.02.2014, з 04.04.2014 по 01.10.2014, з 15.10.2014 по 08.03.2015, з 22.04.2015 по 17.04.2016, з 28.04.2016 по 12.03.2018, з 29.03.2018 по 26.03.2019, з 15.04.2019 по 23.03.2020 та до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 19.06.1995 по 15.07.1995.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) з 06.03.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.