ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/5708/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.05.2024 за № 092750010326 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи періоди роботи з 03.11.1983 по 02.11.1992, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.08.1978 та призначити пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 24.05.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 19 років 05 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказала на те, що відповідачем до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки, за яким неможливо визначити назву організації. Позивачка вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказаний період роботи, чим грубо порушив право позивачки на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.14-15).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.23).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.09.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 19 років 05 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, представник відповідача зазначила, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи не зараховано період роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки, за яким неможливо визначити назву організації. З урахуванням викладеного, представник позивача вважає, що немає підстав для зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу, внаслідок чого, просить відмовити в задоволенні позову (а.с.27-28).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.05.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 31.05.2024 № 092750010326 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що не зараховано період роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992 в зв'язку з тим, що накази на прийняття та звільнення дописані; період навчання на підставі диплому НОМЕР_2 від 15.07.1982, оскільки запис про звільнення завірено нечітким відбитком печатки, за яким неможливо визначити назву організації (а.с.5).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із положеннями статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років та за наявності страхового стажу більше 21 року.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992, суд зазначає наступне.
Згідно статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки “Відомості про роботу» пишеться: “прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у “Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , зокрема, наявний запис про роботу, а саме остання була 03.01.1983 прийнята на роботу за переведенням, звідки 02.11.1992 була звільнена на підставі переведення у КВП «Шкір-Турянка» (а.с.8-9).
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Так, всі відомості, що зазначені в даних записах читабельні та зрозумілі. Суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки виконано у чіткій послідовності та у відповідності до дат. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано.
Крім того, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Доказів зловживання позивачем зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, суду не надано.
В свою чергу, слабкий відтиск печатки може пояснюватись тою обставиною, що дата оформлення спірного запису трудової книжки припадає на 1992 рік, відповідно за більше ніж 30 років такий відтиск може змінити свій колір та стати не таким чітким як при його здійсненні.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається певний обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися, перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідачі таким правом не скористалися.
В даному випадку суд вказує, що трудова книжка позивачки містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивачки, внаслідок чого, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Відповідач відмовляючи у зарахуванні спірного періоду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
В контексті вищевикладеного, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період його роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992 до загального страхового стажу позивачки, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивачки від 24.05.2024 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу вищевказаний період.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 16.07.2024 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 092750010326 від 31.05.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) період її роботи з 03.01.1983 по 02.11.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 24.05.2024, із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.