ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" травня 2025 р. справа № 300/164/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє Лютан Зеновій Йосипович (надалі, також - представник позивача), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 22.07.2024 № 0900-0216-8/40645 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.07.1986 року з 01.07.1986 по 05.09.1990 р. (4 роки 2 місяці 4 дні) та період ведення підприємницької діяльності з 23.04.1997 по 31.12.2003 р. (6 років 7 місяців 7 днів) разом 10 років 9 місяців 11 днів та призначити пенсію за віком з 07.07.2024 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.07.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення від 22.07.2024 № 0900-0216-8/40645, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зарахований період роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990 р. оскільки відсутні зазначення підстави при звільненні з роботи, а в уточнюючій довідці за даний період по батькові позивача не співпадає з паспортними даними. Також не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 23.04.1997 по 31.12.2003 з невідомих позивачу причин.
Позивач вважає дане рішення відповідача протиправним, оскільки періоди його роботи та ведення підприємницької діяльності, на його думку, є підтвердженими достатніми доказами. Дії відповідача щодо відмови вважає недобросовісними та необґрунтованими, оскільки ним протиправно не враховано усіх обставин та положень законодавства. Відтак, просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 31.01.2025 згідно наказу від 27.01.2025 № 22-В.
07.02.2025 судом зареєстровано надходження через підсистему "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відзиву на позовну заяву. Представниця відповідача вказує, що до страхового стажу особи не зараховано період роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990, оскільки відсутні зазначення підстави при звільненні з роботи, а в уточнюючій довідці за даний період роботи по батькові позивача не співпадає з паспортними даними, оскільки в довідці зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", а в паспортних даних позивача вказано " ОСОБА_3 ". Період ведення підприємницької діяльності не було зараховано у зв'язку з тим, що у довідці ГУ ДПС в Івано-Франківській області відсутня інформація про сплачені страхові внески.
З огляду на викладене, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
07.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про витребування у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області копій всіх документів, які було подано позивачем разом із заявою про призначення пенсії та інших доказів які були взяті до уваги при прийнятті рішення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 дане клопотання було задоволено. Визначені ухвалою суду від 14.01.2025 документи витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 14.02.2025 згідно наказу від 07.02.2025 № 41-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 17.03.2025 згідно наказу від 10.03.2025 № 69-В.
31.03.2025 на адресу суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було надіслано витребувані документи, що стали підставою для прийняття рішення по справі ОСОБА_1 .
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 09.07.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 092750011024 від 17.07.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача згідно означеного рішення становить 23 роки 07 місяців 25 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990, а також період ведення підприємницької діяльності з 23.04.1997 по 31.12.2003.
Як підставу для незарахування періоду роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990, визначено відсутність зазначення підстави при звільненні з роботи, а в уточнюючій довідці за даний період роботи по батькові позивача не співпадає з паспортними даними, оскільки в довідці зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", а в паспортних даних позивача вказано " ОСОБА_3 ". З огляду на це, позивач звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з заявою про встановлення належності поданих до заяви про призначення пенсії за віком документів ОСОБА_1 . Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01.11.2024 встановлено факт належності ОСОБА_1 документів, які видані на ім'я ОСОБА_1 , а саме:
- наказу від 01 липня 1986 року № 85-К про прийняття на роботу на посаду інженера-електрика відділу техобслуговування електронно-обчислювальних машин Статистичного управління Івано-Франківської області і об'єднання Івано-Франківськоблмашінформ Івано-Франківської області;
- наказу від 05.09.1990 р. № 82-К про звільнення з посади в зв'язку з переводом на роботу в Інформаційно-обчислювальний центр управління Львівської залізної дороги за згодою між керівниками п.5 ст. 36 КЗпП УРСР;
- архівної довідки про підтвердження стажу роботи № НАСА-18/Р-61 від 26 січня 2024 року, виданої регіональною філією «Львівська залізниця»;
- довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № НАСА-18/Р-62 від 26 січня 2024 року;
- довідки про заробітну плату для обчислення пенсії № 09-09-35/6-24 від 12.02.2024;
- уточнюючої довідки № 10/12р-3-24/3-24 від 12 лютого 2024 року, виданої Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області.
Рішення суду набрало законної сили 03.12.2024 року.
Бажаючи поновити порушене право, з метою зобов'язання зарахування вказаного періоду роботи та періоду ведення підприємницької діяльності до страхового стажу та призначення пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем для обчислення пенсії не враховано в страховий стаж роботи позивача період роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990.
Судом встановлено, що вказані періоди роботи позивача підтверджуються записами № 1-4 на сторінках 3-7 трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 (а.с. 9-10).
Позивачем суду надано також наступні документи на ім'я ОСОБА_1 :
- наказ від 05.09.1990 р. № 82-К про звільнення з посади в зв'язку з переводом на роботу в Інформаційно-обчислювальний центр управління Львівської залізної дороги за згодою між керівниками п. 5 ст. 36 КЗпП УРСР (а.с. 19-20);
- архівну довідку про підтвердження стажу роботи № НАСА-18/Р-61 від 26 січня 2024 року, виданої регіональною філією «Львівська залізниця» (а.с. 21);
- довідку про заробітну плату для обчислення пенсії № НАСА-18/Р-62 від 26 січня 2024 року (а.с. 22);
- довідку про заробітну плату для обчислення пенсії № 09-09-35/6-24 від 12.02.2024 (а.с. 23);
- уточнюючу довідку № 10/12р-3-24/3-24 від 12 лютого 2024 року, видану Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області (а.с. 24).
Відповідачем як підставу для відмови у зарахуванні даного періоду до стажу працівника вказано відсутність зазначення підстави при звільненні з роботи, а в уточнюючій довідці за даний період роботи по батькові позивача не співпадає з паспортними даними, оскільки в довідці зазначено по батькові " ОСОБА_2 ", а в паспортних даних позивача вказано " ОСОБА_3 ".
Як зазначалося вище, з метою встановлення належності вказаних документів позивачу, останній звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області із заявою про встановлення факту належності вищевказаних документів, виданих на ім'я ОСОБА_1 - ОСОБА_1 . Рішенням суду даний факт встановлено. Рішення набрало законної сили 03.12.2024 року.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки рішення суду про встановлення факту належності документів набрало законної сили, факт належності даних документів слід вважати преюдиційним, та таким, що додатковому дослідженню не підлягає. Даний висновок відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 640/10625/21, відповідно до якого: "Факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиційність у процесуальному праві виражена як обов'язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набутим законної сили судовим рішенням або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів".
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою підприємства та підписами посадової особи, періоди не накладаються. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.
Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою позивача.
Стосовно незарахування періоду ведення підприємницької діяльності суд зазначає наступне.
Судом встановлено що позивач з 23.04.1997 року здійснював підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи № 132 від 23.04.1997 року та свідоцтва серії НОМЕР_2 від 26.04.2007, виданими Тисменицькою районною державною адміністрацією (а.с. 25-26).
Позивачем 20.12.2024 було подано заяву до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, яку було зареєстровано за вхідним номером № 58477/6 щодо повідомлення позивачу наявності заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомило позивача листом № 202/6/09-19-13-08-06 від 07.01.2025 року про відсутність заборгованості зі сплати даного внеску.
Згідно з листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.03.2024 за № 3211/6/09-19-24-13-06 ОСОБА_1 перебував на обліку в Тисменицькій ДПІ ГУ ДПС в Івано-Франківській області як фізична особа-підприємець з 23.04.1997 по 31.12.2003. Відповідно до інформаційних баз даних, наявних в Головного управління ДПС в Івано-Франківській області ФОП ОСОБА_1 в період з 23.04.1997 по 31.12.2003 здійснював діяльність на таких системах оподаткування:
- з 23.04.1997 по 31.12.1997 - загальна система оподаткування, сума чистого доходу - 1435,00 грн (податкові декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 1997 року № 15 від 05.01.1998);
- з 01.01.1998 по 31.12.1998 - загальна система оподаткування, сума чистого доходу - 749,00 грн (податкові декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 1998 року № 197 від 11.01.1999);
- з 01.01.1999 по 31.12.1999 - спрощена система оподаткування (єдиний податок, ставка податку 150,00 грн в квартал);
- з 01.01.2000 по 31.12.2000 - спрощена система оподаткування (єдиний податок, ставка податку 150,00 грн в квартал);
- з 01.01.2001 по 31.12.2001 - спрощена система оподаткування (єдиний податок, ставка податку 150,00 грн в квартал);
- з 01.01.2002 по 31.12.2002 - спрощена система оподаткування (єдиний податок, ставка податку 150,00 грн в квартал);
- з 01.01.2003 по 31.12.2003 - спрощена система оподаткування (єдиний податок, ставка податку 150,00 грн в квартал) (а.с. 13).
Також суду надано свідоцтва на ім'я позивача про сплату єдиного податку, зокрема:
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою № 000009 від 12.01.1999 р. (а.с. 83);
- свідоцтво про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - фізичною особою серія АА № 051952 від 05.01.2000 р. (а.с. 84);
- свідоцтво про сплату єдиного податку № 086242 від 03.01.2001 р. (а.с. 85);
- свідоцтво про сплату єдиного податку № 086777 від 04.01.2002 р. (а.с. 86);
- свідоцтво про сплату єдиного податку серії А № 349192 від 03.01.2003 р. (а.с. 87).
Факт сплати позивачем сум єдиного податку за період з 23.04.1997 по 31.12.1998 підтверджується наступними квитанціями:
- квитанція серія ЯТ № 139397 від 31.07.1997 про сплату на користь Пенсійного фонду 189,09 грн (а.с. 88);
- квитанція серія ЯЮ № 648008 від 31.10.1997 про сплату на користь Пенсійного фонду 165,00 грн (а.с. 89);
- квитанція серія АЮ № 649863 від 05.01.1998 про сплату на користь Пенсійного фонду 171,20 грн (а.с. 90);
- квитанція серія ЯШ № 144070 від 09.04.1998 про сплату на користь Пенсійного фонду 73,23 грн (а.с. 91);
- квитанція серія ЯШ № 144255 від 07.07.1998 про сплату на користь Пенсійного фонду 25,00 грн (а.с. 92);
- прибутковий касовий ордер № 3 від 06.10.1998 про сплату на користь Пенсійного фонду 46,35 грн (а.с. 93);
- прибутковий касовий ордер № 382 від 12.01.1999 про сплату на користь Пенсійного фонду 98,00 грн (а.с. 94);
Частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Тобто, після 01.07.2000 необхідною передумовою для зарахування фізичній особі-підприємцю страхового стажу є підтвердження сплати страхових внесків за відповідний період.
Окрім того, згідно з Порядком "Про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"" № 22-1 від 25.11.2005 (надалі, також - Порядок № 22-1), для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, а за період роботи починаючи з 01.01.2004 - за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності (крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування), з 01.07.2000 підтверджується довідкою з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Згідно з Порядком № 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 414/1864/16-а.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру.
Як встановлено судом вище, позивач здійснював підприємницьку діяльність у спірний період - з 23.04.1997 по 31.12.2003 року. Позивачем у вказаний період сплачувалися необхідні податкові платежі, що підтверджується як з боку позивача - квитанціями, прибутковими касовими ордерами і свідоцтвами про сплату єдиного податку, так і з боку відповідача - листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 3211/6/09-19-24-13-06 від 25.03.2024.
Відтак, судом з'ясовано, що спірний період ведення підприємницької діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду ведення підприємницької діяльності є відсутність відомостей про сплату страхових внесків, оскільки у листі Головного управління ДПС в Івано-Франківській області № 3211/6/09-19-24-13-06 від 25.03.2024 відсутня інформація про сплачені страхові внески. Також дана інформація відсутня і у системі персоніфікованого обліку застрахованих осіб.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до абз. 4 ч. 5 ст. 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В ст. 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону, Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Положеннями ст. 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 2464-VI, Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З урахуванням приписів ст. 19 та ст. 20 Закону № 2464-VI позивач не є відповідальним за формування Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності поданих документів, чи відсутності окремих документів, зокрема, для підтвердження факту ведення підприємницької діяльності чи сплати заявником за такий період ведення підприємницької діяльності відповідних страхових внесків, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять необхідні для прийняття рішення відомості.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо підтвердження чи спростування факту сплати позивачем за період ведення підприємницької діяльності з 23.04.1997 по 31.12.2003 страхових внесків.
Натомість, крім поданих квитанцій та свідоцтв, як зазначалося вище, позивач звернувся до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області із запитом про надання інформації про наявність у нього податкового боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Головне управління ДПС в Івано-Франківській області повідомило позивача листом № 202/6/09-19-13-08-06 від 07.01.2025 року про відсутність заборгованості зі сплати даного внеску. В межах розгляду заяви позивача, відповідач міг вжити таких самих заходів, однак ним належних дій не вчинено.
Відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.07.2024 № 092750011024 є протиправним та підлягає скасуванню. Суд звертає увагу, що позивачем у прохальній частині позовної заяви зазначено № 0900-0216-8/40645, однак, даний номер є номером не оспорюваного рішення Головного управління ПФУ в Харківській області, а номером супровідного листа Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, яким позивача було повідомлено про прийняте рішення. Тому суд застосовує у рішенні номер оспорюваного позивачем рішення ГУ ПФУ в Харківській області, а саме № 092750011024.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відмінності по батькові у додаткових поданих документах чи відсутності інформації про сплату страхових внесків як підстав для відмови у зарахуванні стажу, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності та ведення підприємницької діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування спірного періоду роботи позивача з 01.07.1986 по 05.09.1990 р., та періоду ведення підприємницької діяльності з 23.04.1997 по 31.12.2003 р., для обрахунку стажу при призначенні пенсії позивачу відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 17.07.2024 № 092750011024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4117895620.1 від 09.01.2025 (а.с. 8) та витрати на професійну правничу допомогу договору про надання правової допомоги № 73 від 19.12.2024, акту передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 63/1 від 09.01.2025 та квитанції до прибуткового касового ордера № 73/1 від 09.01.2025 (а.с. 31-32, 34).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд вказує наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі, також - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин 3-4 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З аналізу положень статті 134 КАС України встановлено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, до матеріалів справи позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні копії документів: договір про надання правової допомоги № 73 від 19.12.2024, акт передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 63/1 від 09.01.2025 та оригінал квитанції до прибуткового касового ордера № 73/1 від 09.01.2025 на суму 6 000 грн (а.с. 31-32, 34).
Згідно акту передачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № 63/1 від 09.01.2025, адвокат Лютан Зеновій Йосипович. з однієї сторони та ОСОБА_1 , з іншої сторони, на виконання договору про надання правової допомоги № 73 від 19.12.2024 погодили, що Виконавцем ( ОСОБА_4 ) було надано Замовнику ( ОСОБА_1 ) наступні юридичні послуги:
1. Надання інформаційно-консультаційних послуг (1 год) - 300,00 грн;
2. Складання позовної заяви з додатками від 09.01.2025 р. до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії (6 год) - 6000,00 грн.
3. Загальна сума сплати за надані послуги становить 6300,00 грн.
Сторони за даним договором претензій щодо наданих послуг одна до одної не мають.
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Крім того, відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Разом з тим, на думку суду, розрахунок правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.
При цьому, обсяг робіт та час, витрачений на підготовку позову та опрацювання документів, є неспівмірними зі складністю виконаних адвокатом робіт.
При вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, суд враховує те, що розгляд справи проводився у письмовому провадженні. Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд робить висновок, що розмір витрат, зазначений позивачем, не є пропорційним, а тому розмір гонорару є завищеним та повинен бути зменшеним.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, беручи до уваги принцип співмірності, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу в розмірі 3300,00 грн.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 847,84 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3300 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.07.2024 № 092750011024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 01.07.1986 по 05.09.1990 р. та період ведення підприємницької діяльності з 24.03.1997 по 31.12.2003 р. та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 09.07.2024 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, буд. 3, 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 847 (вісімсот сорок сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, буд. 3, 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3300 (три тисячі триста) гривень 00 (нуль) копійок.
Відповідачу та представнику позивача рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, буд. 3, 2 поверх, м. Харків, 61022).
Суддя Главач І.А.