20 травня 2025 рокуСправа №160/34766/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.11.2024 №046950000158 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що він перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 згідно із пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
18.11.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, з чим позивач не погоджується, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 16 січня 2025 року суд відкрив провадження у адміністративній справі та призначив до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
28.01.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з таких підстав. Відповідач зазначає, що враховуючи той факт, що позивач є учасником правовідносин у сфері пенсійного страхування шляхом отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, яка є різновидом пенсії за віком в розумінні Закону № 1058, підстав для здійснення первинного призначення пенсії у 2024 році за нормами частини другої ст. 40 Закону № 1058 відсутні.
На думку представника відповідача, підстави для перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 року відсутні, оскільки позивач вже отримує пенсію за призначену на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку) за Списком № 2 відповідно до закону № 1058 і не можливо здійснити переведення на той же вид пенсії, за нормами того ж Закону.
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правом надання відзиву не скористалось.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 22.05.2018 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 21 згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
18.11.2024 позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
За результатом розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням від 25.11.2024 №046950000158 відмовило позивачу повідомило у призначені пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, оскільки позивач вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах призначену відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та для переходу на інший вид пенсії підстави відсутні.
Позивач вважає вказане рішення необґрунтованим, стосовно відмови у призначенні пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, позивач звернувся суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV ) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 1 статті 5 Закону № 1058-IV визначено, що це Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із частиною 2 статті 40 Закону №1058-IV установлено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Положеннями частини 3 статті 45 Закону №1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 22.05.2018 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Після досягнення 60 річчя позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Суд зазначає про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 22.22.2018 у справі №310/3774/17 та від 22.01.2019 у справі №577/2457/17, а тому суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України застосовує її до спірних правовідносин.
Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що у випадку призначення особі пенсії за одним законом, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV , має місце саме призначення пенсії за віком вперше, а не переведення на інший вид пенсії згідно із ч. 3ст. 45 Закону №1058-IV (постанова від 31.01.2019 у справі №639/2751/17, від 11.07.2019 у справі №264/6292/16-а, від 17.01.2020 у справі №591/5266/16-а).
Із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV позивач звернувся до відповідача вперше, а тому і призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до зазначеного закону є призначенням пенсії вперше.
Наведене свідчить, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески,за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021-2023 роки).
Стосовно вимог позивача про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Приймаючи рішення від 25.11.2024 №046950000158 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не виконало свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, тому рішення щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вищевикладене, суд зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та встановленого цим судовим рішенням права позивача на призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 28.12.2024.
Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.11.2024 №046950000158 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 18.11.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та встановленого цим судовим рішенням права позивача на призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22, код ЄДРПОУ 13322403) судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук