19 травня 2025 рокуСправа №160/50/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати, ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середнього заробітку за період з 30.12.2016 року по 18.12.2024 року у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно;
-стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_3 ), середній заробіток за період з 30.12.2016 року по 18.12.2024 року у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно - у сумі 590 455,32грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та з 30.12.2016 виключений зі списків особового складу, однак повний розрахунок не здійснено, а саме: не виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Дану компенсацію було виплачено лише 18.12.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 по справі №160/24799/23. Таким чином, випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 30.12.2016, а виплату грошової компенсації за належне до отримання речове майно відповідачем здійснено лише 18.12.2024, то відповідачем затримано розрахунок при звільненні на 2911 днів, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/50/25; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Цією ж ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : довідку про кількість робочих днів за два останні місяці (повні) перед звільненням позивача; довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) позивача за два останні місяці (повні) перед його звільненням (розрахунок заробітної плати за кожен місяць окремо) без урахування сум передбачених п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995; довідку про середньоденну заробітну плату, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.
Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з наступного. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (зі змінами) та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, нарахування та виплата середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не передбачена. Крім того, зауважив, що старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника складу взводу забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільнено наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 28.12.2016 № 14 к/с з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом «и» частини шостої статті 26 Закон № 2232-XII (в редакції станом на 30.12.2016) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем. Таким чином, відповідач вважає, що протиправних дій з його боку стосовно позивача допущено не було.
До відзиву долучено довідку №2 від 13.01.2025 про доходи ОСОБА_1 за період жовтень-листопад 2016 року, довідку №1 від 13.01.2025 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останній 2 місяці перед звільненням.
У відповіді на відзив позивач зазначає не погодження з доводами відповідача, викладеними у відзиві, вказує, що посилання відповідача на Постановою КМУ від 16.03.2026 №178 є цілком безпідставним, оскільки виплата середнього заробітку працівнику, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, передбачена статтею 117 КЗпП України, а порядок обрахунку даної виплати визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Положеннями статті 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі №380/152/20 дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Позивач жодним чином не оскаржує причини звільнення його з військової служби, спір стосується виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно, належність якої встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/24799/23. З огляду на викладене, просить врахувати такі пояснення та задовольнити позовні вимоги.
Відповідачем у додаткових пояснення вказано, що на даний в Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справі № 160/355/25 розглядається адміністративний позов щодо розміру суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, тобто на даний час є спір про розмір належних позивачеві сум грошової компенсації за неотримане речове майно. За вказаних обставин, на даний час відсутні правові підстави визнання протиправною діяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 15.09.2015; проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Сторонами вказано, про що відсутній спір між сторонами, ОСОБА_1 виключений із списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 30.12.2016.
Відповідно до довідок Військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 №1 та №2, грошове забезпечення позивача за жовтень 2016 року становило 6135,43грн., за листопад 2016 року - 6135,43грн.
27.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за не отримане речове майно; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , невиплачену грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу частини (адміністративна справа №160/24799/23).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у адміністративній справі №160/24799/23, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.06.2024, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу суми грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
18.12.2024 згідно із банківською випискою від 18.12.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахування на картковий рахунок позивача компенсації за речове майно в сумі 13528,68грн.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за період з 30.12.2016 по 18.12.2024 у зв'язку з затримкою виплати грошової компенсації за належне до отримання речове майно, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до абзацу 2 пункту статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МОУ №232 від 29.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №767/28897 (в редакції на час виникнення спірних відносин), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції на час виникнення спірних відносин), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі №825/1571/16, від 30.07.2020 у справі №820/5767/17, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
В ході судового розгляду встановлено, про що відсутній спір у справі, ОСОБА_1 виключений із списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 30.12.2016.
Відповідно до матеріалів справи при звільненні з військової служби позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №160/27799/23, яке набрало законної сили 05.06.2024, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
З матеріалів справи вбачається, що грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 13528,68грн. на виконання вказаного рішення суду було перераховано на рахунок позивача, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.
Позивач наполягає, що відповідачем не здійснено з ним повного розрахунку при звільненні з 30.12.2016, а саме: не виплачено компенсацію за неотримане речове майно, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Однак, такі доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України в редакції на час виникнення спірних правовідносин) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
Статтею 47 КЗпП України установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата також виснувала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №420/1717/22.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №160/24799/23, яке набрало законної сили 05.06.2024, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно - 07.08.2023.
Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби та виключенням зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів забезпечення з 30.12.2016, скористався своїм правом та звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно звернувся лише 07.08.2023, тобто через 6,5 років після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини.
Наведені обставини виключають обов'язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації у день виключення зі списків особового складу.
Суд повторно зазначає, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом (заявою) про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то тільки у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення»
Оскільки заяву про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно подано після звільнення та виключення зі списків особового складу частини, то невиплачені суми грошової компенсації за неотримане речове майно не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду на відсутність заяви (рапорту) позивача на здійснення таких виплат.
За таких обставин, у спірному випадку компенсація за неотримане речове майно не належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність затримки розрахунку при звільненні позивача, що виключає відповідальність Військової частини НОМЕР_1 за статтею 117 КЗпП України.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 139 КАС України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ,місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова