м. Вінниця
14 травня 2025 р. Справа № 120/16870/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Маслоід О.С.,
секретаря судового засідання: Бульківської О.В.,
представника позивача: Пилявець І.О.,
представників відповідача: Лисцевої Л.В., Покорук Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Тайм" (вул. Гоголя, 19А, м. Вінниця, 21018)
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро тайм» (далі - позивач) з позовом до ГУ ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування розпорядження № 198/Р/Л від 12.11.2024 року в частині відмови у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та зобов'язання відповідача видати позивачеві таку ліцензію.
Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою та відповідним пакетом документів щодо видачі вказаної ліцензії, але йому було відмовлено. Позивач вказує, що спірне розпорядження є протиправним, оскільки він не повинен був надавати акт введення в експлуатацію, виданий відповідним органом, бо встановлення технологічного обладнання не є будівництвом, відповідно у позивача не виникло обов'язку введення його в експлуатацію. Крім цього, до позову надані додаткові документи, що підтверджують неправомірність спірного розпорядження. Позивач також зазначає, що надав відповідачеві документи про право користування земельною ділянкою, оскільки договір оренди нежитлової будівлі, засвідчує право користування і земельною ділянкою, на якій знаходиться майно, призначене для роздрібної торгівлі пальним, що відповідно до Закону № 3817 є місцем роздрібної торгівлі пальним. Ним також до суду надані документи на підтвердження права користування майном, що зазначене у дозволі на експлуатацію.
Ухвалою суду від 23.12.2024 року позовну заяву залишено без руху на надано строк для усунення недоліків.
24.12.2024 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 30.12.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13.01.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ним вказано, що позивач повинен був отримати акт введення в експлуатацію відповідно до законодавства. Закон не містить виключень щодо можливості ненадання такого документу. Відповідач також зазначає, що орендовані позивачем нежитлові будівлі не можуть бути віднесені до місця роздрібної торгівлі. Позивачем не було надано жодних документів, які посвідчують право власності або інше право користування на майно, яке зазначено у дозволі від 11.10.2024 року. До позовної заяви позивачем додано більшість документів, які не були надані ним відповідачеві разом із заявою для отримання ліцензії. При цьому, навіть у доданих до позову документах є декілька розбіжностей, які викликають сумніви.
Ухвалою суду від 03.03.2025 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін. Судове засідання призначене на 18.03.2025 року.
У судовому засіданні 18.03.2025 року сторони надавали пояснення по суті спірних правовідносин, задавали запитання, судове засідання відкладено на 26.03.2025 року.
26.03.2025 року до суду від позивача надійшла заява про відкладення судового засідання.
26.03.2025 року судове засідання не відбулось у зв'язку із відсутністю сторін. Судове засідання відкладено на 02.04.2025 року.
01.04.2025 року до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та додаткові докази по справі. У письмових поясненнях ним вказано, що постанова КМУ № 461 не передбачає певну форму акту введення в експлуатацію, що у нього не виникає обов'язку щодо введення в експлуатацію. Сталевий резервуар РГС-5 не був введений в експлуатацію, оскільки не використовується для роздрібної торгівлі пальним, а слугує, як аварійний. До матеріалів справи надані документи на підтвердження права власності на ПРК «Геркон». Позивач також отримав нове рішення Державної служби з надзвичайних ситуацій від 19.03.2025 року, оскільки і раніше наданому повідомленні про результати ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки та розрахунково-пояснювальній записці були технічні помилки.
02.04.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо невідповідності акту введення в експлуатацію постанові КМУ № 461 не стосовно форми, а стосовно суті та відповідності органу, який видає такі акти. Відповідач додатково звертає увагу на те, що документи щодо підтвердження права власності на об'єкти, які використовуються для здійснення господарської діяльності до заяви на отримання ліцензії позивачем не надавались. Крім того, позивач визнав наявність розбіжностей у повідомленні про результати ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки та розрахунково-пояснювальній записці, які не були усунуті на момент вирішення питання щодо надання йому ліцензії, таким чином відповідач не мав об'єктивної можливості прийняти вказані документи до уваги.
У судовому засіданні 02.042025 року сторони надавали додаткові пояснення, судове засідання відкладено на 16.04.2025 року.
У судовому засіданні 16.04.2025 року суд перейшов до стадії дослідження доказів по справі, судове засідання відкладено на 23.04.2025 року.
У судовому засіданні 23.04.2025 року суд продовжував дослідження доказів, сторони надавали додаткові пояснення, судове засідання відкладено на 14.05.2025 року.
У судовому засіданні 14.05.2025 року суд закінчив дослідження доказів по справі, відповідач надав остаточні пояснення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
29.10.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Вінницька область, Вінницький район, м. Вінниця, вул. Привокзальна, 17А. До вказаної заяви додано наступний пакет документів:
платіжна інструкція № 457 щодо сплати за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним;
дозвіл Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на роботи у вибухопожежонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах та злив резервуарів та інших ємностей з-під нафтопродуктів;
дозвіл Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на експлуатацію колонки паливнороздавальна «ГЕРКОН» 01-1-40-1, зав. №1617, 2024 року виготовлення, Україна, блок пункт автозаправний (АБП-9), V=8,6 м3, зав. №1, 2001 року виготовлення, Україна та горизонтальний сталевий циліндричний наземний резервуар РГС-5, V=5,0 м3, зав. №4705, 1998 року виготовлення, Україна;
договір оренди нежитлової будівлі від 19 вересня 2024 року;
витяг з Державного реєстру речових прав; державний акт на право власності на земельну ділянку; акт введення в експлуатацію заправного обладнання від 28 жовтня 2024 року №12
та рішення Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви та доданих до неї матеріалів, відповідачем прийнято спірне розпорядження № 198/Р/Л від 12.11.2024 року, яким відмовлено позивачеві у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним у зв'язку із порушенням вимог ч. 42 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі Закон № 481): позивачем разом із заявою було подано акт введення в експлуатацію заправного обладнання від 28.10.2024 року № 12, складений комісією у складі директора позивача та ФОП ОСОБА_1 , який не відповідає вимогам Постанови КМУ від 13.04.2011 року № 461 та яким передбачено, що прийняття в експлуатацію, закінчених будівництвом, об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному КМУ.
Ч. 45 ст. 15 Закону № 481 передбачено, що у разі якщо документи, подані суб'єктом господарювання, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта. Заявником було подано договір оренди нежитлової будівлі, яка не може бути віднесена до місця роздрібної торгівлі пальним згідно вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі Закон № 3817).
Згідно наданого дозволу Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на експлуатацію від 11.10.2024 року № ДЗ-4389/ЦЗ/3.1.-24 позивач має право на експлуатацію: колонки паливнороздавальної «ГЕРКОН» 01-1-40-1, зав. №1617, 2024 року виготовлення, Україна; блока пункту автозаправного (АБП-9), V=8,6 м3, зав. №1, 2001 року виготовлення, Україна та горизонтального сталевого циліндричного наземного резервуару РГС-5, V=5,0 м3, зав. №4705, 1998 року виготовлення, Україна. Але жодних документів, які посвідчували право власності або інше право користування майном, яке зазначене у дозволі на експлуатацію, позивачем не надано.
Вважаючи спірне розпорядження протиправним та з метою зобов'язання відповідача видати вказану ліцензію, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Ч. 2 ст 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України, є Закон № 481, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Ст. 1 Закону № 481 визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Ст. 15 Закону передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин, а для малих виробників виноробної продукції алкогольних напоїв без додавання спирту: вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових), тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п'ять років.
Ліцензія видається за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам).
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта.
Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
Аналіз наведених норм доводить, що для отримання ліцензії на право, зокрема, роздрібної торгівлі пальним разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
У разі якщо зазначені документи видані іншій особі, ніж заявник, то він додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта.
У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що однією з підстав для відмови у видачі позивачві ліцензії відповідачем зазначено - подання позивачем разом із заявою акту введення в експлуатацію заправного обладнання від 28.10.2024 року № 12, складений комісією у складі директора позивача та ФОП ОСОБА_1 , який не відповідає вимогам Постанови КМУ від 13.04.2011 року № 461 та яким передбачено, що прийняття в експлуатацію, закінчених будівництвом, об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному КМУ.
Суд погоджується із вказаним твердженням відповідача, оскільки згідно вимог вказаної постанови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що оскільки для встановлення колонки паливнороздавальної та блока пункту автозаправного будівельні роботи не передбачені, виготовлення, що встановлюються на горизонтальну поверхню та спеціально улаштованого фундаменту не потребують, не відносяться до капітального будівництва, тому у позивача не виникло обов'язку, зокрема, щодо прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, з огляду на таке.
По-перше: позивач наголошує про те, що у нього не виникло обов'язку, зокрема, щодо прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва, хоча при цьому взагалі вказує на відсутність такого об'єкту будівництва.
В нього не виникло обов'язку щодо введення в експлуатацію, але до заяви про видачу ліцензії позивачем подається акт введення в експлуатацію, складений на власний розсуд у складі комісії - директор позивача та ФОП ОСОБА_1 . Під час судового розгляду справи директором надано пояснення, що ФОП ОСОБА_1 - це особа, яка передала позивачеві цей об'єкт. Тобто вказаний акт дійсно не відповідає вимогам Постанови КМУ № 461, оскільки складений неналежними суб'єктами. З наведеного вбачається, що позивач протирічить сам собі.
Позивач також посилається на паспорти блоку пункту автозаправного АБП - 9 та горизонтального сталевого циліндричного наземного резервуару РГС-5, висновки експертизи щодо продовження експлуатації вказаного резервуара та ємності металевої наливної блоку пункту, з яких робить особистий висновок про відсутність необхідності проведення будь-яких будівельних робіт, зокрема, фундаменту, оскільки їх встановлення не є будівництвом. Позивач, при цьому, посилається на судову практику, постанови Верховного Суду від 08.06.2022 року по справі № 340/3135/20, № 640/19955/19 від 22.07.2021 року та № 580/2513/21 від 09.08.2022 року.
Суд звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 640/19955/19 від 22.07.2021 року та № 580/2513/21 від 09.08.2022 року базуються на особливості спірних правовідносин та на дослідженні письмових доказів, зокрема, висновків експертних досліджень, паспортів контейнерних автозаправних станцій КАЗС. Вказані документи, у тому числі, є іншими документами, які підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.
Висновки суду у вказаних постановах стосуються лише контейнерних автозаправних станцій, які виконані як цілісний заводський виріб та які виготовлені у заводських умовах відповідно до вимог технічних умов ТУ У 45.6-33290985-003:2010 і технічною документацією погодженою і затвердженою у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними письмовими доказами у тих адміністративних справах.
До матеріалів цієї справи позивачем, у даному випадку, не надано жодних письмових належних та допустимих доказів щодо вказаних фактів, зокрема, висновків експертних досліджень, паспортів та технічної документації контейнерних автозаправних станцій.
Крім цього, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 08.06.2022 року по справі № 340/3135/20, в якій судом вказано, що нормами Закону № 481 передбачено обов'язковість подання разом із заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, зокрема, акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального. Не передбачено подання замість акту вводу в експлуатацію об'єкта або акту готовності об'єкта до експлуатації, експертного висновку чи висновку експертизи. Не передбачено заміна передбачених документів, які подаються разом з заявою, іншими документами.
Єдина підстава для неподання акта готовності об'єкта передбачена ч. 4 ст. 18 Закону № 481 та визначає, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) можуть отримувати ліцензію, зокрема, на право роздрібної торгівлі пальним на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об'єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року. Інших виключень Законом № 481 не передбачено.
Верховний Суд звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що необхідність надання разом з заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, є обов'язковими документами, наявність яких повинна бути після закінчення будівництва об'єкту інженерно-транспортної інфраструктури, зокрема, заправного комплексу. Законодавець передбачив обов'язковість наявності документів підтверджуючих закінчення будівництва, реконструкції чи іншого будівельного перетворення, безпечність експлуатації машин (устаткування), які видаються компетентними органними у сфері будівельного нагляду, адже діяльність заправних комплексів з використанням пального, паливно-мастильних речовин є сферою підвищеної небезпеки, до об'єктів зберігання та реалізації пального існують підвищені вимоги, зокрема щодо технічної безпеки. Законодавець передбачив, що суб'єкти, яким може бути надана ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним, мають мати належно обладнану будівлю, споруду, які б відповідали технічним та безпековим умовам. Наявність норми про обов'язковість долучення до заяви акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів створює упевненість у дотриманні суб'єктом, який має бажання отримати ліцензію, технічних, безпекових умов.
Позиція стосовно необхідності надання суб'єктом господарювання до заяви на отримання відповідної ліцензії акта введення в експлуатацію також вказана і у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 року № 560/5937/22, від 23.02.2023 року № 140/1784/22 та ряду інших.
До матеріалів справи позивачем також надана декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, а не декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці, в якій не визначений період дії. Крім цього, вказаний документ не було додано позивачем до заяви про видачу ліцензії, таким чином відповідач не мав можливості дослідити та оцінити вказаний документ.
Додатково суд звертає увагу на те, що згідно вимог ст. 15 Закону № 481 акт вводу в експлуатацію відповідно до законодавства повинен стосуватися всіх об'єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, а не тільки блоку пункту автозаправного АБП - 9 та горизонтального сталевого циліндричного наземного резервуару РГС-5, оскільки як вказує сам позивач у позові, поняття «автозаправна станція» наводиться у п. 3.2. ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій», згідно з яким це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).
З матеріалів справи вбачається, що до заяви 29.10.2024 року позивачем також додано договір оренди нежитлової будівлі від 19.09.2024 року.
Під час судового засідання позивач наполягав, що орендовані нежитлові будівлі за цим договором також є частиною автозаправної станції, оскільки знаходяться за земельній ділянці, на якій розташований об'єкт роздрібної торгівлі пальним.
Наступною підставою для відмови слугувало те, що у разі якщо документи, подані суб'єктом господарювання, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об'єкта. Заявником було подано договір оренди нежитлової будівлі, яка не може бути віднесена до місця роздрібної торгівлі пальним згідно вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (надалі Закон № 3817).
У даному випадку суд приймає до уваги посилання позивача на те, що згідно вимог Закону № 481 для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним разом із заявою додатково подаються, зокрема, документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення.
З наведеної норми вбачається, що для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним разом із заявою подаються саме документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку.
До заяви на отримання ліцензії позивачем було надано договір оренди нежитлової будівлі від 19.09.2024 року, який згідно вимог ст. 796 Цивільного кодексу України підтверджує право позивача на користування земельної ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Крім цього, позивачем до заяви були надані витяг з державного реєстру речових прав та державний акт на право власності на земельну ділянку.
Але при цьому, суд додатково звертає увагу на те, що згідно вказаної норми мова йдеться і про наявність на цій земельній ділянці, зокрема, об'єкту роздрібної торгівлі пальним.
Як вже зазначалось, поняття «автозаправна станція» наводиться у п. 3.2. ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій», згідно з яким це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).
З 27.07.2024 року набрав чинності Закон № 3817, крім окремих його норм, які набирають чинності та вводяться в дію з 01.01.2025 року.
При цьому, п. 2 р. ХІІ “Прикінцеві положення» Закону № 3817 установлено, що Закон № 481 втрачає чинність з 01.01.2025 року, положення Закону № 481 до дня втрати ним чинності застосовуються в частині, що не суперечить положенням Закону № 3817.
Так згідно вимог закону № 3817 - місце роздрібної торгівлі пальним - об'єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб'єкту господарювання на праві власності або користування; нафтоналивний несамохідний морський/річковий бункерувальник (далі - бункерувальник); спеціалізований транспортний засіб для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом, з якого здійснюється роздрібна торгівля скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів. Місце роздрібної торгівлі пальним вважається місцем зберігання пального, якщо зберігання пального здійснюється за таким місцем роздрібної торгівлі пальним.
З аналізу наведених норм вбачається, що місце роздрібної торгівлі пальним складається у тому числі з об'єкту нерухомого майна чи єдиного (цілісного) майнового комплексу, на території яких розташовується технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним.
З договору оренди нежитлової будівлі вбачається, що позивач орендує будівлю охорони загальною площею 7 кв. м. та будівлю туалету, які в свою чергу не є об'єктами нерухомого майна, єдиного (цілісного) майнового комплексу, на території яких розташовується технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, відповідно не є та не можуть бути місцем роздрібної торгівлі пальним.
Наступною підставою для відмови слугувало те, що згідно наданого дозволу Центрально-Західного управління Державної служби з питань праці на експлуатацію від 11.10.2024 року № ДЗ-4389/ЦЗ/3.1.-24 позивач має право на експлуатацію: колонки паливнороздавальної «ГЕРКОН» 01-1-40-1, зав. №1617, 2024 року виготовлення, Україна; блока пункту автозаправного (АБП-9), V=8,6 м3, зав. №1, 2001 року виготовлення, Україна та горизонтального сталевого циліндричного наземного резервуару РГС-5, V=5,0 м3, зав. №4705, 1998 року виготовлення, Україна. Але жодних документів, які посвідчували право власності або інше право користування майном, яке зазначене у дозволі на експлуатацію, позивачем не надано.
Суд звертає увагу на те, що до позовної заяви позивачем додано цілий ряд письмових доказів - документів, які не були ним надані до заяви на отримання ліцензії 29.10.2024 року (видаткові накладні на «Геркон», договір на постачання обладнання від 03.06.2024 року по «Геркону» із специфікацією, висновок експертизи щодо стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб'єкта господарювання під час експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки № 40282391-03-13271Е.24, висновки експертизи № 42660508-09-02.21.24 та № 42660508-09-02.22.24 за результатами експертного обстеження (технічного діагностування) АБП - 9 та РГС - 5, договір позички майна № 03/09 від 25.09.2024 року щодо передачі позивачеві АБП - 9 та РГС - 5, паспорти АБП - 9, РГС - 5, платіжні інструкції та рахунки на оплату щодо оплати за «Геркон», повідомлення про результати ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки та розрахунково-пояснювальна записка та інші), які не були надані ним до заяви на отримання відповідної ліцензії.
Як вже зазначалось, позивачем до позову були надані видаткові накладні на «Геркон», договір на постачання обладнання від 03.06.2024 року по «Геркону» із специфікацією, договір позички майна № 03/09 від 25.09.2024 року щодо передачі позивачеві АБП - 9 та РГС - 5, платіжні інструкції та рахунки на оплату щодо оплати за «Геркон», які не надавались до заяви на отримання ліцензії, таким чином, відповідач був позбавлений можливості оцінити та дослідити надані документи під час вирішення питання щодо надання позивачеві відповідної ліцензії.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вказані документи не повинні були бути надані до пакету документів на отримання ліцензії, з огляду на таке.
З вимог Закону № 481 вбачається, що суб'єкт господарювання повинен надати разом із заявою на отримання ліцензії, зокрема, дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Під час прийняття рішення про надання чи відмову у надані ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб'єкт владних повноважень повинен здійснити оцінку усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Таким чином, орган ліцензування повинен дослідити питання щодо наявності у власності чи користуванні суб'єкта господарювання тих об'єктів, на які видавались відповідні дозволи. Вирішення цього питання є стандартним та взагалі не викликає додаткових питань у суб'єктів господарювання, які надають документи органу ліцензування.
Додатково суд вказує, що до заяви на отримання ліцензії позивачем було надано лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яким його інформовано про прийняття, відповідно до п. 14 постанови КМУ від 13.09.2022 року № 1030 «Деякі питання ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки» про затвердження «Порядку
ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки та ведення їх обліку», рішення про невіднесення до об'єкта підвищеної небезпеки відповідного класу АЗС позивача. Але самого рішення до заяви на отримання ліцензії та матеріалів справи позивачем не було надано.
Вказаний документ був досліджений відповідачем та були виявлені певні розбіжності.
У відповідності до вимог вказаного порядку рішення ДСНС приймається на підставі повідомлення про результати ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, в якому у відомостях, що використані для ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, зазначено у якості джерел небезпеки - автоцистерна з світлими нафтопродуктами (об'єм 40 куб. м) та резервуар наземний АБП - 8 з наливом дизельним (об'єм 8,4 куб.м), тобто у документах вказані джерела, які не стосуються АЗС позивача, оскільки автоцистерни позивачем взагалі не заявлено у складі АЗС, замість резервуару АБП - 8 (об'єм 8,4 куб.м) у складі об'єкта позивача міститься блок пункт автозаправний АБП - 9 (обєм 8,6 куб.м).
Крім цього, у цьому листі не вказано ДСНС до якого ж саме класу не віднесено об'єкт АЗС позивача.
Вже під час судового розгляду справи у судовому засіданні позивачем до матеріалів справи був наданий інший лист ДСНС від 23.03.2025 року та з виправленим повідомленням про результати ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, в якому вже у відомостях, що використані для ідентифікації об'єкта підвищеної небезпеки, зазначено у якості джерел небезпеки - автоцистерна з світлими нафтопродуктами та резервуар наземний АБП - 9 з наливом дизельним. При цьому, суд наголошує, що у цьому повідомленні знову вказано резервуар наземний АБП - 9, а згідно інших письмових документів, що містяться у матеріалах справи, АБП - 9 - це блок пункт автозаправний, а автоцистерна не входить у склад АЗС позивача.
Позивачем так і не було додано саме рішення про невіднесення до об'єкта підвищеної небезпеки.
Таким чином, вказані документи не могли бути прийнятими до уваги, дослідженими під час прийняття рішення про надання позивачеві ліцензії, оскільки їх фактично не існувало.
Суд також зазначає, що в інших, наданих позивачем до суду документах, зокрема, декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, вказаний високий ступінь ризику АЗС позивача, що суперечить вказаному листу ДСНС.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
За таких обставин, суд наголошує на тому, що спірне розпорядження відповідає ознакам, викладеним у ст. 2 КАС України, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування спірного розпорядження.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірного розпорядження, відповідно похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача видати вказану ліцензію також не підлягає задоволенню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, відповідно про відсутність підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», постановою КМУ від 13.09.2022 року № 1030 «Деякі питання ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки» про затвердження «Порядку ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки та ведення їх обліку» та ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Тайм" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Тайм" (вул. Гоголя, 19А, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 41571538)
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ ВП 44069150)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.05.2025.
Суддя Маслоід Олена Степанівна