Провадження №2/760/6253/25
Справа №760/19188/24
11.04.2025 м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді судді Застрожнікової К.С.,
при секретарі судового засідання Кронік В.Е.,
за участю:
представника позивача адвоката Нечитайло М.О.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Солом'янського районного суду міста Києва за адресою м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Нечитайло Маргарита Олегівна, до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України
про відшкодування моральної шкоди,
До Солом'янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Нечитайло Маргарита Олегівна, до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 16.07.2021 о 09 год. 35 хв. інспектором 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції у м. Харкові лейтенантом поліції Майоровим Дмитром Андрійовичем було винесено постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 4494053 від 16.07.2021. Позивач оскаржив винесену відносно нього постанову до суду, та 06.09.2022 рішенням Київського районного суду м. Харкова у справі № 639/5112/21 постанову у справі про адміністративне правопорушення було скасовано, провадження у справі закрито. Зазначає, що вказаними діями працівники поліції завдали йому моральної шкоди, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та оскарження його в судовому порядку позивач переніс сильне душевне хвилювання, він відчував страх, тривогу, безпорадність та приниження. Відповідно до консультативного висновку спеціаліста лікаря-дерматовенеролога від 02.12.2021 позивачеві було встановлено діагноз псоріаз розповсюджений, стаціонарна стадія, до цього моменту у позивача була пасивна стадія псоріатричного артриту і псоріаз займав 25% тіла. На підставі нервового перенапруження та постійного стресу захворювання у позивача перейшло в активну фазу, а псоріаз поширився на 90% тіла. На переконання позивача, будучи незаконно притягнутим до адміністративної відповідальності, він має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює 250 000 грн., а також просить суд стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.
28.10.2024 на підставі ухвали суду у справі відкрито загальне позовне провадження.
06.11.2024 на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача Державної казначейської служби України на поданий позов, відповідно до яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зазначив, що не є належним відповідачем у вказаній справі, оскільки держава приймає участь у справі через відповідний орган державної влади, а саме - Департамент патрульної поліції. У той час, як Державна казначейська служба України жодних прав та законних інтересів позивача не порушувала. Крім того, відповідач зазначив про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, зважаючи на те, що відсутні правові підстави для цивільно-правової відповідальності, факт неправомірних дій чи рішень посадових осіб Департаменту патрульної поліції позивачем не доведено.
15.11.2024 до суду надійшов відзив від відповідача Департаменту патрульної поліції на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, на підтвердження наявності моральної шкоди чи причинно-наслідкового зв'язку між винесенням оскаржуваної постанови та підвищенням артеріального тиску, який позивач проводить, як наслідок винесення постанови та моральної шкоди. Зазначив, що суд в своєму рішенні не визнав дії інспектора протиправними або незаконними, залишивши таку позовну вимогу без задоволення. Реалізація особою її права на оскарження постанови про адміністративне правопорушення у порядку, встановленому процесуальним законом, у разі задоволення такої скарги, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазначив позивач.
22.11.2024 від представника позивача адвоката Нечитайло М.О. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає про необґрунтованість доводів, викладених у відзиві на позовну заяву.
16.01.2025 за наслідками проведення підготовчого судового засідання справу було призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні, яке відбувалось 08.04.2025, представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав та за обставин, викладених у позові, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача Департаменту патрульної поліції проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав та за обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник відповідача Державної казначейської служби в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином про місце, день та час проведення судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи до суду не направив.
Дослідивши матеріали, додані до позову, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд дійшов до наступних висновків, та судом були встановлені слідуючі обставини.
06.09.2022 Київським районним судом м. Харкова було постановлено рішення у справі № 639/5112/21 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до інспектора 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Майорова Дмитра Андрійовича про визнання незаконною, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, на підставі якого адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Вирішено: скасувати постанову серії ЕАН № 4494053 від 16.07.2021, винесену інспектором 3 роти батальйону 3 Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Майоровим Д.А., якою до ОСОБА_2 було застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 , в задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Рішення набрало законної сили 19.09.2022 р.
Зі змісту описової частини судового рішення слідує, що відносно позивача інспектором 3 роти батальйону 3 Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульноїполіції Майоровим Д.А. складено постанову ЕАН №4494053 від 16.07.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої 16.07.2021 о 09 годині 25 хвилин, м. Харків, по вул. Полтавський шлях 177А/3 водій, керуючи транспортним засобом, на перехресті вул. Полтавський шлях з вул. Чувашська, проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений «червоний» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3. е ПДР- порушення проїзду на заборонний червоний сигнал, або миготливий, або два червоних миготливих сигнали, забороняючі рух, в результаті чого притягнутий до відповідальності за ч.2ст.122КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Позивач вказував, що не порушував ПДР, патрульна поліція їхала йому назустріч та не могла побачити його сигнал світлофора, який є несинхронним. Вказав, що їхав на зелений сигнал світлофора, про що повідомив поліцейських. Вважає, що відбулось порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Також, незважаючи на пояснення позивача, справа інспектором розглянута упереджено, без надання можливості скористатися правовою допомогою, не з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи. Також було проігнороване його клопотання щодо надання відеозапису з відео реєстратора та метрологічного сертифікату на прилад відео фіксації.
Мотивуючи прийняте рішення, Київський районний суд м. Харкова дійшов до висновку, що посадовою особою не доведено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, із врахуванням принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному процесі, у зв'язку із чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення. Проте, як зазначає суд, посилання позивача на те, що йому не були роз'яснені його права, інспектор УПП не відрекомендувався та йому не було надано можливості скористатися правовою допомогою, письмовими доказами не знайшли свого підтвердження та спростовані відеозаписом, наданим самим позивачем.
Разом з цим, суд не знайшов підстав для задоволення позову в частині визнання дій відповідача протиправними та незаконними щодо винесення постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки не надано доказів неправомірності таких дій.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша
статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов:
-неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу;
-шкода;
-причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення.
У відповідності до ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова суду про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно із ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.
Таким чином, у наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Тобто, у разі відповідності постанови про накладення адміністративного стягнення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання постанови усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень, та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такої постанови.
Так, під час розгляду Київським районним судом міста Києва адміністративної справи № 639/5112/21 судом не були встановлено невідповідності дій (бездіяльності) працівника патрульної поліції щодо складання постанови, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, також судом не було встановлено обставин вчинення по відношенню до позивача інспектором патрульної поліції дій, які мали ознаки свавільності.
Натомість - мотивуючи винесене рішення, суд посилається на принцип презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, відповідно до якого усі сумніви у винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Враховуючи викладене в рішенні, суд дійшов до висновку, що посадовою особою не доведено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, у зв'язку із чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, за наслідками розгляду цивільної справи судом не встановлено неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб Департаменту патрульної поліції.
Стосовно наявності заподіяної моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку із погіршенням стану здоров'я позивача та обставинами складання відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення, то суд зазначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга
статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
При цьому, саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Так, з метою підтвердження обставин заподіяння позивачеві моральної шкоди внаслідок притягнення останнього до адміністративної відповідальності, стороною позивача до суду подано копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ № 690790, відповідно до якої ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності з 06.03.2023 за загальним захворюванням; копію консультативного висновку спеціаліста медичного центру Rishon, відповідно до якого позивачеві встановлено діагноз - псоріаз розповсюджений, стаціонарна стадія; копію консультативного висновку спеціаліста ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» від 15.11.2022, відповідно до якого позивачеві діагностовано псораітичний артрит, а/ф, активність? ст. із залученням суглобів кистей, стоп, плечових, колінних, кульшових, ліктьових суглобів, двобічний сакроіліїт, ентерит п'яткової кістки.
Водночас, подані суду позивачем копії медичних документів не підтверджують обставин пов'язаності наявних у позивача діагнозів/захворювань із обставинами винесення відносно нього постанови серії ЕАН № 4494053 від 16.07.2021 р. про накладення на позивача адміністративного стягнення.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інших доказів, на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між подіями складання відносно позивача постанови про накладення адміністративного стягнення та подальшим її оскарженням у судовому порядку із наявними у позивача захворюваннями, матеріали справи не містять, та суду такі докази не подані.
Крім того, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Таким чином, поліцейський, який складає постанову про накладення на особу адміністративного стягнення у рамках вирішення справи про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР., на які у поданому позові посилається сторона позивача.
Отже, суд доходить до висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Тобто, у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення.
Водночас, як зазначав суд раніше, невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, Київським районним судом міста Києва за наслідками розгляду адміністративної справи № 639/5112/21 встановлено не було.
Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі не доводить очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність постанови вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, тому судом за наслідками розгляду вказаної цивільної справи не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України, для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
При постановленні рішення по справі судом враховано та застосовано правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.
Оскільки позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, з відповідача не підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, заявлені до стягнення стороною позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Нечитайло Маргарита Олегівна, до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторони:
Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3;
Третя особа: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.
Повний текст рішення складено 21.04.2025
Суддя К.С. Застрожнікова