Справа № 367/1375/24
Провадження №2/367/1154/2025
Іменем України
24 квітня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Андрійченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «НЕОМЕД 2007» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Ірпінського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 до ТОВ «НЕОМЕД 2007» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.В позовній заяві зазначила, що з 2018 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007». 28 грудня 2021 року наказом ТОВ «НЕОМЕД 2007» № 516-к з 01.01.2022 року була переведена з посади старшого біолога цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» на посаду старшого генетика цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за основним місцем роботи з посадовим окладом 21 865грн. 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації до України. 28 лютого 2022 року наказом ТОВ «НЕОМЕД 2007» № 77 оголошено простій не з вини працівників. Вона на момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну проживала у м. Буча Київської області, де у лютому-березні 2022 року велись активні бойові дії. 04 березня 2022 року їй разом зі своїм малолітнім сином вдалося евакуюватися з м. Буча Київської області, оскільки на той час ситуація в Україні була непрогнозованою, вона для збереження власного життя та життя її неповнолітнього сина прийняла рішення виїхати за межі території України. Вона та її малолітній син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 отримали тимчасовий захист у Турецькій Республіці. 08 квітня 2022 року наказом ТОВ «НЕОМЕД 2007» №117-к з 11 квітня 2022 року для деяких працівників Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» було запроваджено дистанційну роботу з віддаленим доступом із застосуванням електронних телекомунікаційних технологій згідно Списку, що є додатком до цього наказу. Вона була у Списку, що є додатком до Наказу № 117-к від 08.04.2022 року, таким чином, з 11 квітня 2022 року почала працювати у ТОВ «НЕОМЕД 2007» дистанційно. За період з квітня 2022 року по жовтень 2022 року вона виконувала посадові обов'язки дистанційно, ніяких претензій з боку відповідача щодо виконання нею роботи не було, робота контролювалась за допомогою засобів зв'язку. Вона навіть отримувала премії за період з квітня по жовтень 2022 року. Однак з жовтня 2022 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату у повному обсязі, а з лютого 2023 року взагалі перестав виплачувати заробітну плату. 24 січня 2023 року відповідачем було видано наказ № 19-к, яким з 03 лютого 2023 року вирішено припинити дистанційну роботу для неї, наказано з 03 лютого 2023 року приступити до роботи в приміщенні Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. 30 січня 2023 року нею було надіслано відповідачу заяву, відповідно до якої просить відповідача про прийняття рішення про продовження дистанційної роботи для неї з огляду на те, що ситуація в Україні є напруженою та небезпечною для її життя та життя її сина. У Листі ТОВ«НЕОМЕД 2007» вих. №33 від 03.02.2023 р. відповідач повідомив, що він не може задовольнити її заяву, оскільки виконувати посадові обов'язки старшого генетика Лабораторії можливо лише за місцезнаходженням товариства. 28 лютого 2023 року вона направила відповідачу звернення, у якому просила надати детальну інформацію про причини невиплати, неповної виплати заробітної плати за період з листопада 2022 року по лютий 2023 року включно та невиплати винагороди за результатами роботи за 2022 рік. Відповіді на дане звернення не отримала. 09 березня 2023 року вона надала відповідачу письмові пояснення на його лист про надання письмових пояснень щодо її невиходу на роботу. 03 квітня 2023 року їй зателефонувала безпосередній керівник - завідувач Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» ОСОБА_3 і вимагала написати заяву про звільнення за власним бажанням. 29 серпня 2023 року було надано відповідачу письмові пояснення на його лист вих. №329 від 04.08.2023 року про надання письмових пояснень щодо відсутності її на робочому місці. 02 грудня 2023 року було надано відповідачу письмові пояснення на його лист вих. № 506 від 30.11.2023 року про надання письмових пояснень щодо відсутності її на робочому місці. 25 грудня 2023 року було подано заяву відповідачу, у якій вона заявляє про не можливість приступити до виконання трудових обов'язків саме в приміщенні Лабораторії, просить відповідача про прийняття рішення про продовження дистанційної роботи для неї. 10 січня 2024 року ТОВ «НЕОМЕД 2007» видано наказ № 6-к «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_4 за прогул без поважних причин» відповідно до якого наказано звільнити її 10 січня 2024 з займаної посади за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. Вважає наказ про звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Окрім того, у відповідача перед нею є заборгованість по заробітній платі за виконану роботу. Вважає, що її звільнення відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки її відсутність на роботі відбулась з поважних причин і не є прогулом без поважних причин. Такими поважними причинами є воєнний стан в Україні, регулярні ракетні обстріли території України з боку рф. Окрім того, вона є одинокою матір'ю, на її утриманні перебуває неповнолітній син, який хворіє на астматичний синдром. Згідно з п.4. ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не передбачено, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності працівника на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої Судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Тобто, поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. Прогул, що стався з об'єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України. Стаття 3 Конституції України зазначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя (стаття 27 Конституції України). Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За таких обставин, вважає, що її фізична відсутність на роботі у ТОВ «НЕОМЕД 2007» була зумовлена поважними причинами, про які вона неодноразово повідомляла відповідача у заявах та письмових поясненнях, а саме запровадження та продовження воєнного стану в Україні, регулярні ракетні обстріли території України з боку рф, перебої зі світлом, опаленням, зв'язком, хвороба неповнолітнього сина. Знаходження її за межами України направлене на збереження життя і здоров'я як її, так і її родини. Вона ніколи не відмовлялась від виконання своїх посадових обов'язків, у письмових поясненнях та заявах, які адресовані відповідачу неодноразово просила продовжити їй дистанційну роботу, оскільки має всі засоби і можливості для її виконання, жодних аргументованих обґрунтувань зі сторони роботодавця чому вона не може працювати дистанційно так і не було надано. Враховуючи конкретні обставини даної справи відповідач не мав правових підстав для визнання відсутності її на роботі прогулом без поважних причин. Вважає, що наказ про звільнення є незаконним і підлягає і скасуванню. Щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі. З листопада 2022 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату. Враховуючи розмір посадового окладу у сумі 21865грн. Станом на день подання даного позову заборгованість відповідача по заробітній платі складає 65 595, 00 грн. Також зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007» № 6-к від 10 січня 2024 року «Про звільнення з займаної посади ОСОБА_5 за прогул без поважних причин»; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого генетика цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007» (код ЄДРПОУ 34818539); стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007» (код ЄДРПОУ 34818539) на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день фактичного поновлення на роботі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007» (код ЄДРПОУ 34818539) на свою користь заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 65 595, 00 грн.
Відповідачем по справі подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що дійсно позивачка - ОСОБА_1 , з 2018 року працювала у відповідача. З 2021 року позивачку було переведено на посаду старшого генетика цитогенетичного сектору генетичного підрозділу лабораторії Медичного центру «Мати та дитина». У зв'язку з тим, що російською федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України в країні було введено воєнний стан. З початком бойових дій наказом від 28.12.2022 № 77 на підприємстві оголошено простій. Як стверджує позивачка, разом з неповнолітнім сином, залишили територію України отримала тимчасовий захист у Турецькій Республіці. З метою забезпечення особистої безпеки, деякі працівники відповідача, в тому числі і позивач, були переведені на дистанційну форму роботи (наказ від 08.04.2022 №117-к. Звертає увагу, що дистанційну форму роботи було запроваджено як тимчасовий захід та, відповідно до пункту третього цього наказу, у випадку виробничої необхідності, дистанційна робота може бути скасована з повідомленням працівника не менше, ніж за 24 години. Отримання вказаних документів не заперечується стороною позивача. Цього ж дня для позивачки був запроваджений неповний робочий день (наказ від 18.04.2022 №115-к) з оплатою пропорційно до відпрацьованого часу. 24.01.2023 відповідачем був виданий наказ про припинення дистанційної роботи позивача (наказ від 24.01.2023 №19-к), а також направлено позивачці повідомлення про необхідність стати до роботи з 03.02.2023 в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 . Копії вказаних документів були направлені позивачці електронною поштою та в застосунку Viber. Отримання вказаних документів 25.01.2023 не заперечується стороною позивача. 31.01.2023 позивачка направила відповідачу лист, із змісту якого слідує, що ОСОБА_1 заявила про неможливість прибути та приступити до виконання своїх посадових обов'язків в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 , а також просила про продовження дистанційної роботи. Свої вимоги обґрунтовувала турботою про свою безпеку через наявність і постійну загрозу ракетних обстрілів, постійні відключення електроенергії, та збереження загрози повторного наступу військ російської федерації. Також зазначала, що у її сина астматичний синдром та він потребує використання небулайзера, який працює за допомогою електричної енергії. Водночас, жодних доказів на підтвердження зазначеного позивачка не надавала. 03.02.2023 №33 відповідач повідомив, що заява позивачки щодо продовження дистанційної роботи не може бути задоволена, оскільки, в подальшому необхідна її особиста присутність на робочому місці. 03.02.2023, 06.02.2023, 09.02.2023, 02.03.2023, 02.08.2023, 04.08.2023, 29.11.2023, 25.12.2023 відповідачка до виконання своїх посадових обов'язків в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» не приступила про що були складені відповідні акти та доповідні записки. Копії вказаних документів були направлені позивачці в тому числі електронною поштою та в застосунку Viber. Позивачка повідомляла, що не вийшла на роботу через воєнні дії на території України, турботою про свою безпеку та безпеку свого сина. Просила про продовження дистанційної роботи. Відповідне зафіксовано в табелях обліку робочого часу. Листом від 12.12.2023 № 523 відповідач вкотре повідомив про неможливість продовження дистанційної роботи, оскільки в подальшому необхідна особиста присутність позивачки на робочому місці запропонував, приступити до роботи в приміщенні пабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 з 25.12.2023. Також направлено позивачці повідомлення про необхідність стати до роботи від 12.12.2023 №522. Копії вказаних документів були направлені позивачці в тому числі електронною поштою та в застосунку Viber. 10.01.2024 позивачка була звільнена із займаної посади за прогул без поважних причин - пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Проведені остаточні розрахунки з позивачкою, повідомлено про необхідність прибути за адресою позивача для ознайомлення з документами та отримання трудової книжки (лист від 10.01.2024 №24). Копії вказаних документів були направлені позивачці в тому числі електронною поштою та в застосунку Viber. Направлення зазначених вище повідомлень в застосунку Viber здійснювалось зі сторони позивачки за номером телефону НОМЕР_1 , зі сторони відповідача -НОМЕР_6 ( ОСОБА_6 ; мобільний пристрій Apple iPhone 11 (IMEI НОМЕР_2 ; IMEI 2 НОМЕР_5). Із заявами про надання відпустки позивачка не зверталась. Введення на території України 24.02.2022 воєнного стану, у зв'язку з чим позивач для збереження свого життя вимушена була виїхати за межі України та перебуває у Республіці Туреччина, не є об'єктивною обставиною, яка безумовно перешкоджала б позивачці з'явитися на роботу і яка не могла бути нею усунута. Просить врахувати, що місце реєстрації позивачки є АДРЕСА_2 , місцезнаходження робочого місця - місто Київ, провулок Макіївська, 2/вул. Макіївська, 8, а місцезнаходження роботодавця - вул. Западинська, 9А, офіс 12, м. Київ. Відповідно до розділу «II Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 м. Буча Бучанської міської територіальної громади перебувало в тимчасовій окупації з 03.03.2022 до 01.04.2022. Водночас відповідно до пункту 2.11 розділу «2. Території активних бойових дій» Переліку територій, територія міста Києва визнана територією активних бойових дій в період з 24.02.2022 до 30.04.2022. Таким чином на момент спірних правовідносин і місто Буча, і місто Київ знаходилися на значній відстані від зон проведення бойових дій. Також вважає, що при розгляді даної справи слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2024 у справі № 683/1745/22[1] погодився з висновком апеляційного суду, що сам по собі факт введення на території України воєнного стану, у зв'язку з чим позивач для збереження свого життя вимушена була виїхати за межі України та перебуває у Республіці Польща, враховуючи місце реєстрації позивачки та місцезнаходження роботодавця, які знаходяться на значній відстані від зон проведення бойових дій, не є об'єктивною обставиною, яка безумовно перешкоджала їй з'явитися на роботу і не могла бути нею усунута. Також зазначає, що будинок АДРЕСА_3 не постраждав під час окупації міста і є придатним для проживання позивачки. Таким чином, установивши, що позивач допустила прогул без поважних причин (не подала роботодавцю докази, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі у спірний період), відповідач обґрунтовано вважає, що звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним. Щодо доводів про те, що позивачка є одинокою матір'ю, зазначає, що жодних належних доказів в підтвердження даного факту позивачем суду не подано. Просить суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОМЕД 2007» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Судові витрати покласти на позивачку.
В судове засідання позивач не з'явилася, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином, щодо причин неявки суд не повідомила. В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якій просить суд слухати справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити. Крім того, в своїх додаткових поясненнях представник просив розглядати справу у відсутності представника позивача.
Відповідач - ТОВ «НЕОМЕД 2007» в судове засідання не забезпечив явку свого представника. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В своїх додаткових поясненнях просив розглядати справу у відсутності відповідача та його представника.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 2018 року, з 01 січня 2022 року, з посадовим окладом 21865грн. ОСОБА_1 (таб номер НОМЕР_3 ), старшого біолога цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» було переведено на посаду старшого генетика цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина», даний факт підтверджено, поясненнями учасників розгляду, копією наказу ТОВ «НЕОМЕД 2007» № 516-к від 28.12.2021 року, копією особової картки працівника.
10 січня 2024 року ОСОБА_1 (таб. номер НОМЕР_3 ), старшого генетика цитогенетичного сектору Генетичного підрозділу Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» звільнено з займаної посади за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, даний факт підтверджено та не заперечено у поданих сторонами відзиві та пояснення, крім того, вказана інформація вбачається в поданого копії наказу № 6-к від 10 січня 2024 року.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач ОСОБА_1 вказує на ту обставину, у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з метою збереження життя та здоров'я, як свого так ї сина перебувала за межами України. Вона виконувала свої обов'язки дистанційно протягом тривалого часу. Окрім того, відсутність працівника на роботі у зв'язку з військовим вторгненням російської федерації на територію України не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Відповідачем не доведено вчинення нею дисциплінарного проступку.
Відповідач, ТОВ «НЕОМЕД 2007», приймаючи рішення про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КУпП, підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 в наказі № 6-к від 10 січня 2024 року зазначає: доповідну записку т.в.о. завідувача Лабораторії МЦ «Мати та дитина» Катерини Лаврової 25.12.2023р.; акти про відсутність на робочу місці ОСОБА_4 від 25.12.2023р.; письмові пояснення (заява) ОСОБА_8 від 25.12.2023р.(надіслана 25.12.2023 р. о 16.14 год. на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 Гапчуку Максиму Миколайовичу , генеральному директору ТОВ «НЕОМЕД 2007», та на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , начальника відділу кадрів); документи (з описом) з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 26.12.2023р.: доповідна записка від 25.12.2023р., акти від 25.12.2023р., лист від 26.12.2023 вих. № 559 «Про необхідність надання письмових пояснень про відсутність на робочому місці 25.12.2023р.»; протокол засідання комісії ТОВ «НЕОМЕД 2007» щодо звільнення з займаної посади ОСОБА_4 за прогул без поважних причин від 09.01.2024р.
Відповідачем не заперечується факт того, що з початком бойових дій на території України на підприємстві оголошено простій, що вбачається з копії наказу № 77 від 28 лютого 2022 року, згідно якого, оголошено з 01 березня 2022 року в ТОВ «НЕОМЕД 2007» простій, не з вини працівників, згідно списку Додаток № 1.
Згідно наказу від 08.04.2022 №117-к запроваджено з 11 квітня 2022 року дистанційну роботу для деяких працівників Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» ТОВ «НЕОМЕД 2007» з віддаленим доступом із застосуванням електронних телекомунікаційних технологій згідно Списку, що є Додатком до цього наказу, в тому числі і для ОСОБА_1 (згідно списку).
Крім того, згідно з вказаного вище наказу встановлено, що у випадку виробничої необхідності безпосередній керівник працівника, визначеного Додатком до наказу, може скасувати дистанційну роботу та встановити звичайний графік, повідомивши про це працівника за 24 години шляхом направлення листа на корпоративну електронну пошту.
Цього ж дня ТОВ «НЕОМЕД 2007» був запроваджений неповний робочий тиждень з оплатою пропорційно до відпрацьованого часу для деяких працівників Лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» товариства в тому числі і позивачці, що вбачається з копії наказу від 08.04.2022 № 115-к.
24.01.2023 відповідачем був виданий наказ №19-к про припинення дистанційної роботи ОСОБА_10 , а також направлено позивачці повідомлення про необхідність стати до роботи з 03.02.2023 в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 .
Копії вказаних документів були направлені позивачці електронною поштою та в застосунку Viber. Отримання зазначених наказів та документів не заперечується стороною позивача.
Сам факт відсутності на роботі з лютого 2023 року по 10 січня 2024 року в тому числі і 25.12.2023 року позивачем ОСОБА_1 не оспорюється.
Отже, має місце відсутність ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
При вирішенні питання щодо поважності причин відсутності позивача на роботі суд враховує наступне.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Встановлено, що на час введення в Україні воєнного стану позивач ОСОБА_1 перебувала за межами України.
Відповідачем не заперечується факт, що між позивачкою та товариством велася переписка, щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці у м. Києві, про що свідчать листи довідки, повідомлення, акти, приєднані до матеріалів справи. Зокрема. 30.01.2023 позивачка направила відповідачу лист, із змісту якого слідує, що ОСОБА_1 заявила про неможливість прибути та приступити до виконання своїх посадових обов'язків в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 , а також просила про продовження дистанційної роботи. Свої вимоги обґрунтовувала турботою про свою безпеку через наявність і постійну загрозу ракетних обстрілів, постійні відключення електроенергії, та збереження загрози повторного наступу військ російської федерації. Також зазначала, що у її сина астматичний синдром та він потребує використання небулайзера, який працює за допомогою електричної енергії. Водночас, жодних доказів на підтвердження зазначеного позивачка не надає. 03.02.2023 № 33 відповідач своїм листом повідомив, що заява позивачки щодо продовження дистанційної роботи не може бути задоволена, оскільки, в подальшому необхідна її особиста присутність на робочому місці. 03.02.2023, 06.02.2023, 09.02.2023, 02.03.2023, 02.08.2023, 04.08.2023, 29.11.2023, 25.12.2023 позивачка до виконання своїх посадових обов'язків в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» не приступила про що були складені відповідні акти та доповідні записки. Позивачка повідомляла, що не вийшла на роботу через воєнні дії на території України, турботою про свою безпеку та безпеку свого сина. Просила про продовження дистанційної роботи. Листом від 12.12.2023 № 523 відповідач вкотре повідомив про неможливість продовження дистанційної роботи, оскільки в подальшому необхідна особиста присутність позивачки на робочому місці запропонував, приступити до роботи в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» за адресою: АДРЕСА_1 з 25.12.2023. Копії вказаних документів направлялись електронною поштою та в застосунку Viber. Направлення зазначених вище повідомлень в застосунку Viber здійснювалось зі сторони позивачки за номером телефону НОМЕР_1 , зі сторони відповідача -НОМЕР_6 ( ОСОБА_6 ; мобільний пристрій Apple iPhone 11 (IMEI НОМЕР_2 ; IMEI НОМЕР_4 ).
Відсутність ОСОБА_1 на робочому місці зафіксовано в табелях обліку робочого часу ТОВ «НЕОМЕД 2007».
На виконання листа ТОВ «НЕОМЕД 2007» від 12.12.2023 № 523 та повідомлення про необхідність стати до роботи від 12.12.2023 № 523 ОСОБА_1 так і не приступила до виконання своїх посадових обов'язків в приміщенні лабораторії Медичного центру «Мати та дитина» про що й були складені відповідні акти та доповідна записка.
Позивач на свої невиходи на робоче місце повідомляла товариство, що не вийшла на роботу через продовження воєнного стану, напруженою та небезпечною ситуацією в Україні.
Введення на території України 24.02.2022 воєнного стану, у зв'язку з чим ОСОБА_1 для збереження свого життя вимушена була виїхати за межі України та перебуває у Республіці Туреччина, не є об'єктивною обставиною, яка безумовно перешкоджала б їй з 03 лютого 2023 року (після припинення дистанційної роботи), та з 25 грудня 2023 року (після неодноразового повідомлення товариства щодо неможливості виконання роботи на посаді старшого генетика Лабораторії дистанційно) з'явитися на роботу і яка не могла бути нею усунути.
Суд звертає увагу, що місце реєстрації позивачки є АДРЕСА_2 , місцезнаходження робочого місця - місто Київ, провулок Макіївська, 2/вул. Макіївська, 8, а місцезнаходження роботодавця - вул. Западинська, 9А, офіс 12, м. Київ.
Відповідно до розділу «II Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України» Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 м. Буча Бучанської міської територіальної громади перебувало в тимчасовій окупації з 03.03.2022 до 01.04.2022.
Водночас відповідно до пункту 2.11 розділу «2. Території активних бойових дій» Переліку територій, територія міста Києва визнана територією активних бойових дій в період з 24.02.2022 до 30.04.2022.
Таким чином на момент спірних правовідносин і місто Буча, і місто Київ знаходилися на значній відстані від зон проведення бойових дій.
Також вважає, що при розгляді даної справи слід врахувати, позицію Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 683/1745/22, що сам по собі факт введення на території України воєнного стану, у зв'язку з чим позивач для збереження свого життя вимушена була виїхати за межі України та перебуває у Республіці Польща, враховуючи місце реєстрації позивачки та місцезнаходження роботодавця, які знаходяться на значній відстані від зон проведення бойових дій, не є об'єктивною обставиною, яка безумовно перешкоджала їй з'явитися на роботу і не могла бути нею усунута.
Твердження відповідача про те, що будинок АДРЕСА_3 не постраждав під час окупації міста і є придатним для проживання позивачки, остання не спростовує.
Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі надається виходячи з конкретних обставин.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Факт прогулу позивача 25.12.2023 підтверджується наданими відповідачем та дослідженими судами під час розгляду справи доказами, в тому числі і складеними роботодавцем актами.
Сам факт відсутності позивача на робочому місці у вказаний день 25.12.2023 не заперечувався і самою ОСОБА_1 .
Також матеріали не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що не приступивши до роботи, позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зверталася до роботодавця з заявами про надання їй відпустки на період її відсутності в Україні та такі заяви були погоджені роботодавцем.
Сама по собі обставина введення в Україні воєнного стану не може бути оцінена судом як поважність причин відсутності позивача на роботі, оскільки відсутні обставини індивідуального впливу воєнного стану на факт відсутності позивача на роботі 25.12.2023, коли роботодавцем було прийняте рішення про її звільнення.
Жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача організаційних та технічних умов для виконання роботи позивач не надала, тобто причинно-наслідковий зв'язок між чиненням збройної агресії проти України та неможливістю виконувати свою роботу не довела.
При вирішення справи судом враховується, що ТОВ «НЕОМЕД-2007» в період воєнного стану працювало та з 03 лютого 2023 року продовжує працювати у звичайному режимі.
Суд приходить до висновку, що рішення позивача ОСОБА_1 , як працівника ТОВ «НЕОМЕД 2005», перебувати поза межами України, в більш безпечному місці, є безумовним її правом, але не спростовує факту прогулу.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також не скасовує і не змінює норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд приходить до висновку, що перебування позивача на роботі та виконання нею посадових обов'язків, з урахуванням посади, на якій вона перебувала, саме в період грудня 2023 року, коли роботодавцем було прийняте рішення про її звільнення, було необхідним, про що її неодноразово повідомляли та просили приступити до роботи.
Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".
Отже, законодавець захистив право працівника, який у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи шляхом надання йому права звернення до роботодавця з заявою про надання відповідної відпустки.
Як встановлено судом, відповідні рішення роботодавцем про надання позивачу відпустки не приймалися. А саме по собі право на відпустку не надає працівникові права використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством.
Окрім того, позивачу, як працівникові, у встановленому законом порядку не було оформлено простій, з нею не було тимчасово призупинено трудовий договір, про що їй з достовірністю було відомо.
Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що мало місце порушення позивачем ОСОБА_1 трудової дисципліни, що свідчить про вчинення дисциплінарного проступку, та є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.
Посилання позивача ОСОБА_1 на ту обставину, напружену та небезпечну ситуацію в Україні та відсутність безпечних умов для її життя і здоров'я фізично не може приступити до роботи з 25.12.2023 року судом оцінюється критично.
Як встановлено судом та не оспорюється позивачем, ОСОБА_1 по закінченню запровадженої тимчасової дистанційної роботи мала притупити до роботи ще 03 лютого 2022 року, але не притупила, а починаючи з квітня 2022 року мала можливість повернутися в України.
При вирішенні справи судом враховується, що порядок застосування дисциплінарних стягнень передбачено нормами ст. 149 КЗпП України, згідно з якою до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
За нормами трудового законодавства метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з'ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.
Як встановлено дослідженими в справі доказами, відповідач як роботодавець, в порядку, визначеному ст. 149 КЗпП України, вживав заходів, направлених на отримання від позивача, як порушника трудової дисципліни, пояснень щодо причин відсутності на робочому місці.
Натомість, позивач своїм правом не скористалася, усвідомлювала наслідки звільнення, відповідні пояснення роботодавцю не містять поважності причин відсутності на робочому місці. А письмові пояснення працівника, без зазначення поважних причин самі по собі не є підставою для його поновлення.
Верховний Суд України у своїй постанові від 19.12.2016 у справі №6-2801цс15 вказав, що правова оцінка дисциплінарного проступку повинна проводитися на підставі з'ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмових пояснень працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку вимагати письмове пояснення від працівника і неотримання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 з займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом проведено відповідачем з дотриманням трудового законодавства, уповноваженим органом, правомірно.
Встановивши дані обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на посаді, є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.
Ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Оскільки, в судовому засіданні неправомірність звільнення позивача не знайшла свого підтвердження, не встановлено підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, позивач не надала суду жодних належних доказів, щодо існування заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 65 595,00грн. та не спростувала належними доказами твердження відповідача щодо проведеного з позивачем повного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 65 595,00грн. є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований, доводи, на які посилалася позивач як на підстави свого позову, спростовано стороною відповідача, а отже вимоги позовної заяви не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог понесені нею судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України не підлягають їй відшкодуванню.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. 1-23, 617, 625 Цивільного кодексу України, ст. 36, 47, 94, 97, 117, 153, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 247, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «НЕОМЕД 2007» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза