справа № 362/1943/23
провадження № 2/362/170/25
05 травня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого - судді Поповича О.В., за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради про визнання договору про купівлю-продаж земельної ділянки дійсним і визнання права власності на земельну ділянку й установив:
Суть спору. Процедура
Позивач звернулася до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що 12 червня 1998 року між нею та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) було укладено угоду в простій письмовій формі про передачу прав на земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка знаходиться в садовому товаристві "Зоря" в смт. Глеваха Васильківського району Київської області, площею 0,070 га, із цільовим призначенням: для ведення садівництва.
На підтвердження укладення вказаного договору ОСОБА_2 було складено розписку про те, що він отримав 3 000 (три тисячі) доларів США "в рахунок продажу дачі (земельної ділянки № НОМЕР_1 )". Також, 12 червня 1998 року було складено Акт прийому-передачі земельної ділянки, в якому зазначено, що: " ОСОБА_3 прийняла ділянку № НОМЕР_1 із будівлями і насадженнями, а ОСОБА_2 її здав. Компенсація за будівлі і насадження, а також цільові внески ОСОБА_2 сплачені відповідно до домовленості сторін. Претензії сторін щодо стану ділянки АДРЕСА_1 та щодо розрахунків - відсутні". Вказаний акт затверджено Головою правління СТ "Зоря". Також, 22 грудня 1998 року ОСОБА_2 передав позивачу державний акт на право приватної власності на землю Договір купівлі-продажу земельної ділянки позивач та ОСОБА_2 нотаріально не посвідчили, необхідні документи не оформили.
На прохання позивача нотаріально посвідчити відповідний договір відповідач ухилявся. Укласти та посвідчити договір купівлі-продажу на дату звернення до суду із позовом не представляється можливим : колишній власник даної земельної ОСОБА_2 помер у 2004 році. Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, земельна ділянка фактично є відумерлою спадщиною, через що позивач зверталась до відповідача із проханням оформити її право власності. Водночас, відповідачем відмовлено позивачу через наявність державного акта на право власності земельної ділянки на ім'я померлого. Рекомендовано звернутись до суду.
З метою захисту свого порушеного права позивач звернулась до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою про визнання угоди дійсною, та визнання права власності на земельну ділянку.
Ухвалою від 19 квітня 2023 року суд відкрив провадження у справі, постановив здійснювати її розгляд в загальному порядку, призначивши підготовче судове засідання.
У підготовче судове засідання позивач і її представник не прибули, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Остання подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача у підготовче судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, подав заяву про визнання позову.
У вказаній заяві зазначив, що є всі правові підстави для: визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним та визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення садівництва (Садове товариство «Зоря» (ЄДРПОУ:26582471) площею 0,070 га, яка розташована на території Глевахівської селищної ради. Правочин щодо передачі права власності на вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 (покупець) від ОСОБА_2 дійсно відбувся у червні 1998 року із повною оплатою згідно:1) Акту від 12.06.1998 року, укладеному між позивачем та ОСОБА_2 , що затверджений Головою Правління СТ «Зоря» 12.06.1998 року, 2) Довідки Голови Правління СТ «Зоря» від 23.05.2015 року про те, що позивач є з 12.06.1998 року членом СТ «Зоря» та власником земельної ділянки №75, 3) розписки ОСОБА_2 щодо повного розрахунку між позивачем та ОСОБА_2 за продану ним земельну ділянку, 4) Державного акта на право приватної власності, виданого ОСОБА_2 18.12.1998 року III-КВ №015897/18622, який позивач отримала від ОСОБА_2 у грудні 1998 року. Керуючись ст.206 ЦПК України, Глевахівська селищна рада визнає позов повністю і просить ухвалити відповідне судове рішення про задоволення позову.
За приписами частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
На підставі всебічно з'ясованих обставин справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, враховуючи визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні.
Встановлені судом фактичні обставини справи
12 червня 1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено угоду в простій письмовій формі про передачу прав на земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка знаходиться в садовому товаристві "Зоря" Глевахівської селищної ради, площею 0,070 га, із цільовим призначенням: для ведення садівництва.
На підтвердження укладення вказаного договору ОСОБА_2 складено розписку про те, що він отримав 3 000 (три тисячі) доларів США "в рахунок продажу дачі (земельної ділянки № НОМЕР_1 )".
Крім того, 12 червня 1998 року складено Акт прийому-передачі земельної ділянки, в якому зазначено, що: " ОСОБА_3 прийняла ділянку № НОМЕР_1 із будівлями і насадженнями, а ОСОБА_2 її здав. Компенсація за будівлі і насадження, а також цільові внески ОСОБА_2 сплачені відповідно до домовленості сторін. Претензії сторін щодо стану ділянки АДРЕСА_1 та щодо розрахунків - відсутні". Вказаний акт затверджено Головою правління СТ "Зоря" .
Також, 22 грудня 1998 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки Позивач та ОСОБА_2 нотаріально не посвідчили, необхідні документи не оформили. На прохання Позивача нотаріально посвідчити відповідний договір Відповідач ухилився.
Позивач володіє даною земельною ділянкою з червня 1998 року, є дійсним членом СТ "Зоря", займається індивідуальним садівництвом на даній земельній ділянці, сплачує усі необхідні платежі у СТ "Зоря", звела на ній господарський блок (лазня та кухня), колодязь, льох та фундамент будинку.
Факт членства Позивача в СТ "Зоря" з 12.06.1998 року підтверджується довідкою СТ "Зоря" від 23.05.2015 року.
Судом установлено, що на даний час укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу щодо спірної земельної ділянки є неможливим, оскільки попередній власник ОСОБА_2 помер у 2004 році. Встановлено, що жодна особа, включаючи потенційних спадкоємців, не заявляла своїх прав на вказану земельну ділянку в порядку спадкування, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалась. Орган місцевого самоврядування, у віданні якого перебуває відповідна територія - Глевахівська селищна рада не вживала заходів щодо визнання спадщини відумерлою та перехід земельної ділянки у її власність. Відповідач у повному обсязі визнає право власності за Позивачем.
Нормативно-правове регулювання та мотиви суду
Спірні правовідносини в частині визнання угоди про купівлю-продаж земельною ділянки дійсною регламентуються положеннями Цивільного кодексу УРСР та Закону України «Про власність», у редакціях, що діяли на час виникнення таких правовідносин.
Так, відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, підстави, порядок і наслідки укладення оспорюваної угоди регулюються Цивільним кодексом Української РСР (далі - ЦК УРСР).
У відповідності до положень ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Суд доходить висновку, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, зокрема розпискою про отримання коштів, актом приймання-передачі земельної ділянки, довідкою садового товариства, а також фактичним володінням та користуванням земельною ділянкою позивачем протягом тривалого часу.
З урахуванням положень статей 15, 16 ЦК України, статті 41 Конституції України, статті 47 ЦК УРСР, суд вважає, що укладений у простій письмовій формі правочин підлягає визнанню дійсним, оскільки його істотні умови погоджені, виконання договору відбулося в повному обсязі, а нотаріальне посвідчення неможливе з об'єктивних причин - у зв'язку зі смертю однієї із сторін.
Щодо визнання права власності на земельну ділянку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про власність» громадянин набуває права власності на майно у результаті укладення угод, не заборонених законом.
За змістом частини першої статті 13 цього ж Закону, земельні ділянки є об'єктами права приватної власності.
Діючої редакції ЦК України передбачено також, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною третьою статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 та ін.)
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.
Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21).
Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, провадження № 12-41гс23).
Наслідком застосування судом того чи іншого способу захисту має бути відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
У контексті викладених правових позицій та судової практики обґрунтованим є висновок, що ефективним способом захисту порушеного права Позивача у цій справі є не лише визнання укладеного договору дійсним, а й одночасне визнання за Позивачем права власності на відповідну земельну ділянку.
Такий підхід забезпечує повне, ефективне та остаточне вирішення спору, унеможливлює повторне звернення до суду для поновлення порушеного права та відповідає принципу процесуальної економії. З урахуванням того, що обраний Позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру порушення, а також фактичним обставинам справи, суд має підстави задовольнити обидві позовні вимоги як такі, що є взаємопов'язаними, належними та ефективними способами судового захисту.
Керуючись статтями 200, 206, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
1. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
2. Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення садівництва площею 0,070 га, розташованої на території Глевахівської селищної ради, укладений 12 червня 1998 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .
3. Визнати за ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ) право власності на земельну ділянку № 75 для ведення садівництва площею 0,070 га, яка розташована на території Глевахівської селищної ради.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. У зв'язку з перебуванням головуючого судді на періодичному навчанні з метою підтримання рівня кваліфікації з 12 по 16 травня 2025 року повне судове рішення складено 19 травня 2025 року.
Суддя О.В. Попович