Справа № 646/7019/24
№ провадження 1-кп/646/551/2025
01 травня 2025 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024226100000176 від 13.04.2024 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мартинівка Канівського району Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, військовослужбовця військової служби за призивом, який
проходить військову службу на посаді гранатометника 2 мотопіхотного відділення 2
мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини
НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується в тому, що 05.04.2024, знаходячись на території Куп'янського району Харківської області, більш точні відомості про місце за результатами досудового розслідування не встановлені, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин ОСОБА_4 , діючи із прямим умислом, направленим на незаконне придбання особливо небезпечної психотропної речовини, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з мотивів реалізації особистих потреб, з метою подальшого особистого вживання, без мети збуту, із використанням мережі Інтернет та кросплатформного месенджера «Телеграм» відшукав оголошення і придбав шляхом переказу на банківську картку психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін, а також замовив її доставку до відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта», розташованого за адресою: Харківська область, Куп'янський район, с. Старовірівка, вул. 40 років Перемоги, буд. 102 - Б, вчинивши своїми діями незаконне придбання психотропних речовин без мети збуту.
Після надходження до поштового відділення поштового відправлення із психотропною речовиною, обіг якої обмежений - амфетаміном, ОСОБА_4 , не повідомляючи про його вміст, попросив отримати вказане поштове відправлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 .
12.05.2024, ОСОБА_5 , отримавши поштове відправлення ТТН № 59001131170200, на ім'я ОСОБА_4 , прямував у бік міста Куп'янськ, де був зупинений працівниками поліції на блокпості для перевірки документів
12.05.2024, в період часу з 16:48 до 17:04, проведено огляд місця події, а саме відкритої ділянки місцевості, яка розташована на ділянці автомобільної дороги «Чугуїв - Мілове» в м. Куп'янськ Харківської області, під час якого у поштовому відправлені на ім'я ОСОБА_4 , виявлено прозорий полімерний пакет з фіксатором зіп - лок, всередині якого знаходилась порошкоподібна речовина жовтого кольору.
Згідно висновку експерта № СЕ-19/121-24/10952-НЗПРАП від 23.04.2024, за експертною спеціальністю 8.6 «Дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів», надана на дослідження речовина є психотропною речовиною, обіг якої обмежений - амфетамін, маса якої в перерахунку на масу речовини склала 4,0289 грам, що згідно «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, «амфетамін» віднесений до психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу (таблиця № II) є великим розміром.
Своїми умисними діями, ОСОБА_4 всупереч Законів України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» та «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів», незаконно придбав, у великих розмірах без мети збуту психотропну речовину амфетамін, який відноситься до психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу згідно «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000.
За викладених вище обставин дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України, тобто незаконне придбання психотропної речовини у великих розмірах без мети збуту.
Суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому суд переконався в правильності розуміння обвинуваченими змісту обставин, які ними не оспорюються та у добровільності їх позиції. Судом роз'яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які в судовому засіданні ніхто не оспорює.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав, пояснив, що дійсно при обставинах, викладених в обвинувальному акті вчинив дане кримінальне правопорушення, в умовах воєнного стану.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз'яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.
Судом обвинуваченому ОСОБА_4 роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Аналізуючи пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 щодо того, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України в сукупності з іншими, добутими по справі доказами, суд вважає ці пояснення обвинуваченого правдивими та такими, що відповідають дійсності, оскільки вони цілком підтверджуються зібраними по справі доказами.
Аналізуючи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого ОСОБА_4 цілком доведена, а вчинене ним вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК України, тобто незаконне придбання психотропної речовини у великих розмірах без мети збуту.
При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом'якшує його покарання.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачених статтею 67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 з середньою освітою, одруженого, військовослужбовець військової служби за призивом, який
проходить військову службу на посаді гранатометника 2 мотопіхотного відділення 2
мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини
НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення злочину визнав повністю, щиросердно розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставини, яка пом'якшує, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України встановлено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Також, при обранні виду та міри покарання суд виходить з того, що статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді штрафу межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України.
Отже, суд прийшов до висновку, що дане покарання є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, саме таке покарання буде співрозмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта для проведення судової експертизи необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави, згідно ст. 124 КПК України.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Вчиненим кримінальним правопорушенням матеріальна шкода не завдана.
Цивільний позов не заявлено.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,
Визнати винним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/121- 24/10952-НЗПРАП від 23.04.2024 року у розмірі 2650 (дві тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 48 коп.
Речовий доказ: психотропна речовина, обіг якого обмежено, - амфетамін, масою 4,0289 г, який поміщений до паперового конверту та переданий на зберігання до камери зберігання речових доказів УЛМТЗ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Молочна, 40 (квитанція про отримання на зберігання речових доказів, вилучених стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження №868 від 29.04.2024 року), відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 100 КПК України - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя - ОСОБА_1