Справа № 210/1638/25
Провадження № 2/210/875/25
іменем України
20 травня 2025 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
Позивач звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 6782,70 грн. недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона працює на підприємстві Відповідача з 21.04.2003 року у Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придністровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах.
За період з 2017-2021 роки перебувала у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення.
Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 6782,70 гривень.
На підставі вищевикладеного просить стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на свою користь 6782,70 гривень недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та 2500,00 гривень витрат на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 27.03.2025 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01 травня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 до суду скеровано відзив на позовну заяву. Щодо посилань на ознаки колективного трудового спору зазначає наступне. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст. 18 КЗпП України).
Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.
Якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду (ст. 19 КЗпП України).
Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, укладеного між адміністрацією Криворізької дирекції залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації, схваленого на конференції трудового колективу 18.03.2015 (надалі по тексту Колективний договір).
Сторони колективного договору адміністрація структурного підрозділу та профспілкова організація, як представник трудового колективу 31.03.2017 погодились застосувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом".
В даному випадку дії сторін Колективного договору були направлені на виконання Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774 (далі - Закон 1774), внесені зміни у Колективний договір позивачем не оскаржувались та є чинними на теперішній час.
Щодо строків звернення до суду зазначає наступне.
Мотивуючи позовної вимоги позивач, посилається на ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно до якої, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, не обмежується будь-яким строком.
Також позивач вважає,що під час дії карантину на всій території України спричиненої гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України визначені ст. 223 КЗпП України строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20 (провадження № 61-3396св21), колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що строки звернення до суду продовжуються з моменту набрання чинності Законом № 540-IX - 02 квітня 2020 року, а у період з 12 березня до 02 квітня 2020 року суд може поновити строки звернення до суду за наявності відповідного клопотання.
На підставі ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, сума заробітної плати, що належить до виплати.
Позивач був належним чином обізнаний про суми нарахованої їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, отримавши відповідні розрахункові листи за відповідний місяць надання вказаної допомоги, тому був обізнаним саме в такий момент, що він недотримує суми матеріальної допомоги на оздоровлення за такий період.
На підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП строки, визначені ст. 233 КЗпП, були продовжені на строк дії карантину, введеного для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тому для позивача початок обрахунку тримісячного строку на подання заяви для вирішення даного трудового спору до суду обраховується з 1 липня 2023 року.
В той же час, оскільки тримісячний строк для звернення до суду із даним позовом для позивача сплив 1 жовтня 2023 року, позивачем не було наведено жодних поважних причин для його поновлення, а з повідомлення позивача про суми, нараховані йому в якості матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки, минуло більше трьох років.
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, враховуючи викладене суд повинен застосувати до позовних вимог строки позовної давності на підставі ст. 233 КЗпП України, оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з пропуском строку, лише у березні 2025 року.
Посилання позивача на застосування статті 58 Конституції України, в контексті не поширення дії Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року на правовідносини, що виникли в даній справі, є безпідставними.
Щодо позовних вимог зазначає наступне.
Відповідно до вимог п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774 (далі-Закон 1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №1774 встановлено, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй. Статтею 68 Конституції України встановлено обов'язковість законів України для всіх суб'єктів на території України.
Заявлені позовні вимоги не узгоджуються з висновками Верховного Суду.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також відповідач не погоджується зі стягненням з нього на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
До матеріалів електронної справи позивачем та його представником долучені договір про надання правової допомоги від 19.03.2025 № 19/03/01, копія ордеру, акт про надання правової допомоги від 19.03.2025, та квитанцію від 19.03.2025 № 3333651 такі документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між клієнтом та адвокатом існують договірні відносини щодо надання юридичних послуг.
На підставі вищевикладеного просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Згідно із ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на підприємстві Відповідача з 21.04.2003 року (а.с. 16-18).
У 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роках позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Відповідно наданих суду табуляграм, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік - 2064,40 грн., 2018 рік - 2580,40 грн., 2018 рік - 3060,00 грн., 2019 рік - 3060,00 грн., 2020 рік - 3366,00 грн. 2021 рік - 4628,50 грн. (а.с. 19-23).
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14. Колективного договору, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було вирішено застосувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізька дистанція захисних лісонасаджень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (а.с.32).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця та голови Криворізької територіальної профспілкової організації було продовжено дію діючого колективного договору Криворізької дистанції захисних лісонасаджень РФ «Придніпровська залізниця» у 2017 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.27).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було вирішено продовжувати здійснювати виконання зобов'язань діючого колективного договору у 2018 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» Продовжити дію спільної постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень та президії Криворізького теркому профспілки від 31.03.17 №5-8г/а «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб,встановленого законом» у 2018 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця». (а.с.28).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було вирішено продовжувати здійснювати виконання зобов'язань діючого колективного договору у 2018 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» Продовжити дію спільної постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень та президії Криворізького теркому профспілки від 31.03.17 №5-8г/а «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб,встановленого законом» у 2019 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 29).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було вирішено продовжувати здійснювати виконання зобов'язань діючого колективного договору у 2018 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» Продовжити дію спільної постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень та президії Криворізького теркому профспілки від 31.03.17 №5-8г/а «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб,встановленого законом» у 2020 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 30).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було вирішено продовжувати дію колективного договору у 2021 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 31).
Згідно постанови керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації було внесено зміни до колективного договору, а саме: у п. 3.1.14 було викладено в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання виплачувати один раз нарік згідно з положенням (Додаток 2), за письмовою згодою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року (а.с.33).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Згідно з п. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
За Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1 600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1 684,00 грн., з 01 грудня 2017 року - 1 762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000,00 грн., 2 105,00 грн., 2 202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1 762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1 841,00 грн., з 01 грудня 2018 року - 1 921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2 301,25 грн. та 2 401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723,00 грн.
Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1 921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2 007,00 грн., з 01 грудня - 2 102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 401,25 грн., 2 508,75 грн. та 2 627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173,00 грн.
Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2 102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2 197,00 грн., з 01 грудня 2020 року - 2 270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 627,50 грн., 2 746,25 грн. та 2 837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5 000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2 270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2 379,00 грн., з 01 грудня 2021 року - 2 481 грн., тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом, становив 4 540,00 грн., 4 758,00 грн. та 4 962,00 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6 000,00 грн., з 01 грудня 2021 року - 6 500,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.14. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Крім того прийняття 21 березня 2017 року спільної керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень І президії Криворізького теркому профспілки голови Криворізької територіальної профспілкової організації про застосування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва структурного підрозділу керівництва Криворізької дистанції захисних лісонасаджень і первинної профспілкової організації а на конференції трудового колективу згідно з вимогами п. 1.4 Колективного договору, оскільки на момент прийняття вказаної постанови мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.
Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив її право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Відповідно до розрахунку з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 6874,00 грн., що складається з:
- 1135,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік,
- 1142,60 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік,
- 663 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік,
- 113,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік ,
- 1357,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік,
- 1371,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік .
Згідно зі ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову на відповідача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копія ордеру, договір про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт про надання правової допомоги, згідно якого адвокатом надано правову допомогу на загальну вартість в сумі 2 500,00 грн., квитанцію серії 03ААВ №3333651на суму 2500,00 гривень про сплату адвокату правової допомоги, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю .
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн., що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Отже, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 6782,70 (шість тисяч сімсот вісімдесят дві гривні сімдесят копійок) гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу в сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення складено 20 травня 2025 року.
Суддя: В. Є. Сільченко