20 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/4069/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025
у справі № 904/4069/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до фізичної особи - підприємця Чорноморця Олега Григоровича
про стягнення 271 508,10 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс", позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Чорноморця Олега Григоровича (далі - ФОП Чорноморець О. Г., відповідач) про стягнення 271 508,10 грн, з них: 85 000,00 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки (із розстроченням платежу) від 02.08.2021 №02/08/21-01, 146 700,00 грн штрафу, 6 907,27 грн 3% річних та 32 900,83 грн інфляційних нарахувань.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 000,00 грн - заборгованості, 146 700,00 грн штрафу, 6 907,27 грн 3% річних, 32 900,83 грн інфляційних нарахувань та витрат на сплату судового збору.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/4069/24 апеляційну скаргу ФОП Чорноморця О. Г. задоволено частково; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 у справі № 904/4069/24 скасовано в частині стягнення 146 700,00 грн штрафу, 6 858,50 грн 3% річних, 32 900,83 грн інфляційних нарахувань та змінено в частині сплати судового збору; ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 146 700,00 грн штрафу, 6 858,50 грн 3% річних, 32 900,83 грн інфляційних нарахувань; в іншій частині рішення залишено без змін.
ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" 04.05.2025 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/4069/24, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2025 у цій справі залишити без змін.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.05.2025 № 32.2-01/857 проведено повторний автоматизований розподіл у справі № 904/4069/24, у зв'язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" у справі № 904/4069/24, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Відповідно до частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Позов подано у 2024 році. Предметом позову у справі № 904/4069/24 є стягнення у сумі 271 508,10 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" посилається на випадки передбачені підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України; зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки стосується захисту його прав та інтересів, так і здійснює формування єдиної правозастосовчої практики із питань, висвітлених у касаційній скарзі; на думку скаржника суди попередніх інстанцій здійснили формування нового правового висновку, котрий суперечить нормам законодавства.
При цьому наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржник пояснює тим, що лише Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в законному порядку наділений можливістю спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, здійснити належний захист прав та інтересів учасників даного спору із врахуванням та на підставі норм діючого законодавства.
Проте, у вказаних доводах скаржник не враховує межі розгляду справи судом касаційної інстанції згідно статті 300 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Водночас законний порядок розгляду касаційної скарги на підставі норм діючого законодавства зумовлює в тому числі дотримання умов прийнятності касаційної скарги визначені частиною третьою статті 287 ГПК України та потребує від скаржників належного та достатнього обґрунтування поданої скарги, зокрема і в частині підтвердження фундаментального значення для формування саме правозастосовчої практики.
Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження, як виключень, що передбачені частиною третьою статті 287 ГПК України.
Доводи скаржника в цій частині фактично обґрунтовуються наявністю інтересу самого скаржника (проте без визначення та доведення Суду обставин його виняткового значення та суспільного інтересу), а також незгодою із правозастосуванням судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного рішення у справі № 904/4069/24. На думку скаржника, відмова у відкритті касаційного провадження у цій справі похитне єдність правової думки раніше визначеної Верховною Радою України у відповідних нормативних актах, а також зумовить подальшу невизначеність під час розгляду судами всіх нижчих інстанцій судових спорів аналогічного роду.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
У поданій касаційній скарзі скаржник хоча декларативно і зазначає про фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, однак не наводить жодних обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; при цьому, не вказує жодної іншої справи, яка б містила у собі зазначену ним виключну правову проблему (кількісний критерій) та приклади різного вирішення судами цієї правової проблеми (якісний критерій).
Крім того, у своїх аргументах про можливість впливу процесуального рішення Верховного Суду на невизначеність під час розгляду судами всіх нижчих інстанцій судових спорів аналогічного роду, скаржник не враховує, що частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає, що саме висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно Суд відхиляє доводи скаржника про можливість такого впливу через відмову у прийнятті цієї справи до касаційного перегляду з підстав недотримання вимог "процесуальних фільтрів".
Наведені у касаційній скарзі доводи, зводяться до висловлення незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, по своїй суті є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Незгода із судовим рішенням не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/4069/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 904/4069/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова