Справа № 199/6024/23
(2/199/240/25)
Іменем України
(заочне)
30.01.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, про визнання батьківства та стягнення аліментів на дитину, -
25 липня 2023 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що сторони познайомились 15 жовтня 2015 року, з квітня 2016 року стали проживати разом в квартирі матері відповідача за адресою АДРЕСА_1 . У вересні 2016 року, коли позивач була на п'ятому місяці вагітності, відповідач припинив відносини сторін, вигнав під впливом матері позивач з квартири, внаслідок чого позивач повернулась до свого місця проживання. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила від відповідача дитину - сина ОСОБА_3 , відомості про батька якого були внесені до актового запису про народження за вказівкою позивача. На даний час позивач мешкає з дитиною разом, син перебуває на утримання позивача, відповідач відмовляється надавати матеріальну допомогу. Відповідач інших неповнолітніх дітей або утриманців не має, позивачу самостійно важко утримати дитину. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила визнати відповідача батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягувати з відповідача на користь позивача на утримання вказаної дитини аліменти в розмірі частки усіх доходів платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року провадження у справі закрито на підставі ст.255 ч.1 п.3 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
01 березня 2024 року матеріали цивільної справи у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України були розподілені та передані до провадження судді Авраменко А.М.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження, розгляд справи вирішено провести спочатку в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 травня 2024 року за клопотання представника позивача у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року провадження у цивільній справі поновлено.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2024 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду.
В останнє судове засідання позивач не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, подала до суду заяву про розгляд справи за своєї відсутності та підтримання позовних вимог, в ході розгляду справи позовні вимоги також підтримувала.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, правом на подання відзиву не скористався, заяв, клопотань до суду не подавав.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась.
За таких обставин у відповідності до ст.ст.211, 223, 240, 280, 281 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності сторін та здійснити розгляд справи по суті в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.
Допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини сторін.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , матір'ю якого є позивача, а відомості про батька дитини записані на підставі ст.135 ч.1 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини - за вказівкою позивача. Дані обставини підтверджуються копіями свідоцтва про народження, копією довідки виконкому Варварівської сільської ради.
Згідно копії довідки №1 від 04 липня 2023 року голови правління ОСББ «Теремок-1» позивач вела спільне господарство з відповдіачем за адресою АДРЕСА_1 в період з січня 2016 року по вересень 2016 року.
Згідно копії довідки Варварівського старостинського округу виконкому Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 13 липня 2023 року позивач зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , де мешкає разом із сином - ОСОБА_3 , 2017 року народження.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 (далі - Правила державної реєстрації), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5 (далі - Правила внесення змін).
Так, за змістом ст.ст.9, 15, 16 ЦК України, ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Різновидами способів захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є встановлення, припинення, зміна правовідношення.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також у випадках, встановлених законом, - з рішення суду.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Аналогічні положення викладені в ст.5 СК України.
Відповідно до ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122, 125 СК України.
Нормою ст.125 СК України передбачено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Положеннями ст.126 СК України визначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Статтею 134 СК України встановлено, що на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Нормою ст.134 СК України передбачено, що на підставі заяв осіб, зазначених у ст.126 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Згідно п.20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
В свою чергу, за змістом пп.2.13.1 п.2.13, пп.2.16.2, 2.16.4, 2.16.7 п.2.16 Правил внесення змін підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану, окрім іншого, є рішення суду про визнання батьківства (материнства), виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану. За наявності рішення суду щодо оспорювання батьківства або материнства в актовому записі про народження дитини виправляються відомості, про які зазначено в рішенні суду. На підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
За змістом ст.ст.7, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст.11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування, проживати разом з батьками. Дитина та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятками, передбаченими законом.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аналогічні положення містить ст.27 Конвенції про права дитини, якою також визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст.ст.141, 180 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такий обов'язок є рівним для обох батьків, а розірвання шлюбу між ними, проживання батьків окремо від дитини не звільняє від даного обов'язку щодо дитини.
Згідно ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Нормою ст.182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно норми ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Положеннями ст.7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Схожі за змістом положенням містить ст.3 Конвенція про прав дитини.
За змістом ст.ст.12, 76, 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі наявних доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Верховний Суд у постановах від 11 липня 2023 року в справі №449/433/22, від 17 лютого 2021 року в справі №373/2257/18, від 21 березня 2018 року в справі №543/738/16-ц виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти російської федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.
Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі №752/13549/22, від 13 вересня 2023 року в справі №552/4291/22 виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Наведені у шести абзацах вище правові висновки знайшли своє подальше застосування у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року по справі №554/10327/20, від 04 грудня 2024 року по справі №583/1549/21, від 29 січня 2025 року по справі №404/2832/24.
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то позивач в обґрунтування своїх позовних вимог на підтвердження заявленого факту походження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився, від відповідача (батьківства відповідача) надає суду в якості доказів довідку про ведення спільного господарства сторін в період з січня по вересень 2016 року, фотокартку, скріншоти переписки з месенджера, посилається на покази допитаних судом свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також зазначає на неявку відповідач на проведення призначеної судом молекулярно-генетичної експертизи. Оцінюючі вказані докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог. Правова позиція суду, покладена в основу такого результату розгляду справи, ґрунтується на наступному.
Так, надана позивачем фотографія не містить дати її створення, а через відсутність в матеріалах справи документів з фото, що посвідчують особу відповідача, в суду відсутні підстави для висновку, що чоловік на фотографії є саме відповідачем по справі. Більш того, така фотографія сама по собі не свідчить про визнання відповдіачем свого батьківства чи походження дитини.
Скріншоти з месенджера не містять інформації, яка дозволяє достеменно встановити, що ця переписка мала місце саме з відповдіачем по справі. Крім того, зміст самої переписки свідчить лише про наявність міжособистісного конфлікту між учасниками цієї переписки, а не визнання певною особою, зокрема саме відповідачем, свого батьківства щодо певної дитини.
Стосовно копії довідки про №1 від 04 липня 2023 року голови правління ОСББ «Теремок-1» про ведення спільного господарства сторонами, то вказана довідка, з огляду на особливості того факту, який вона має посвідчувати (входить і наявність спільного бюджету, спільних витрат, побуту, придбання речей спільного користування тощо), не може бути єдиним доказом ведення спільного господарства сторін. Допитані в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які складали та підписували зазначену довіку, в судовому засіданні не змогли чітко та достовірно підтвердити саме ведення спільного господарства сторонами у період, що вказаний у довідці. Свідок ОСОБА_4 не змогла згадати період спільного проживання, надала нечіткі пояснення, не змогла пояснити, в чому полягало ведення спільного господарства, а також не повідомила інформації, яка б дозволяла хоча б опосередковано встановити походження дитини від відповідача. Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомив, що на час складення довідки він мав зір 3% - міг розрізняти лише контури особи, чути голос, у квартиру, де проживали сторони він не заходив, сторін бачив лише ліфті, пояснив, що відповідач свого батьківства щодо дитини, вагітності позивача жодним чином не визнавав, свідок може лише підтвердити проживання сторін деякий час разом.
За викладених обставин, враховуючи кількість, зміст та характер доказів, поданих позивачем суду, приймаючи до уваги, що відповідач за поясненнями самої позивача перебуває за межами України весь час розгляду справи, а тому з огляду на соціально-політичну ситуацію в державі існують об'єктивні складнощі з його явкою на призначену судову молекулярно-генетичну експертизу, яка не відбулась через неявку відповідача на неї, суд не може інтерпретувати таку неявку як фактично єдину підставу для задоволення позовних вимог про визнання батьківства.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення аліментів, враховуючи, що можливість задоволення такої вимог ґрунтується виключно на встановленні батьківства відповідача щодо дитини, а у задоволенні такої вимоги про визнання батьківства судом відмовлено, не підлягає задоволенню і похідна вимога - про стягнення аліментів.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню їй не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.3, 7, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст.9, 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст.5, 7, 18, 121, 125, 126, 128, 134, 135, 141, 180-183, 191 СК України, п.20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації, пп.2.13.1 п.2.13, пп.2.16.2, 2.16.4, 2.16.7 п.2.16 Правил внесення змін, ст.ст.8, 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа - виконавчий комітет Юр'ївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області (ЄДРПОУ 41815107; адреса місцезнаходження: 51300, Дніпропетровська область, смт. Юр'ївка, вул. Центральна, 1), про визнання батьківства та стягнення аліментів на дитину - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко