ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2025 Справа № 910/2920/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/2920/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Грищенка Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34440, Рівненська область, м. Вараш; код ЄДРПОУ ВП: 05425046)
про стягнення 808 583, 25 грн. -
без виклику представників сторін,
Стислий виклад позовних вимог.
До Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець Грищенко Микола Анатолійович (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 808 583, 25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.11.2023 р. між АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі генерального директора Філія «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» Ковтонюка Павла Івановича (далі - Замовник), та Фізична особа підприємець Грищенко Микола Анатолійович (далі - Постачальник) було укладено Договір постачання №53-122-01- 23-14031 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, «Постачальник» зобов'язується поставити і передати у власність «Замовника» продукцію: диск шліфувальний Д-50 мм та Диск шліфувальний Д-80 мм, а «Замовник», в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1.
Поставка продукції підтверджується видатковою накладною № РН-0000001 від 06 лютого 2024 року, та прибутковим ордером №8 від 07 лютого 2024 року.
Постачальник свої зобов'язання за Договором виконав належним чином та у повному обсязі, проте Замовник не розрахувався за поставлену продукцію за Договором.
Заборгованість Замовника перед Постачальником за Договором складає 740000,00 (сімсот сорок тисяч грн.) 00 коп. без ПДВ.
03.10.2024 за вих. № 194 та 17.02.2025 за вих. № 194 на адресу Замовника було направлено претензії щодо виконання його заповзань по оплаті заборгованості до договором, які залишились без задоволення.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у поданому до суду відзиві на позовну заяву від 31.03.2025, зазначає, що 07.11.2023 між ДП «НАЕК «Енергоатом» від імені якого діє ВП «Рівненська АЕС» (далі-філія «ВП «Рівненська АЕС») та ФОП Грищенко М.А. було укладено договір №53-122-01-23-14031 (далі по тексту - договір), предметом якого являється поставка дисків шліфувальних на загальну суму 740 000, 00 грн без ПДВ. Відповідно до умов пункту 3.1 Договору, строк поставки продукції вказаний у специфікації та визначається кількістю календарних днів (120 календарних днів) з дати оприлюднення (06.02.2024) даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно ЗУ «Про публічні закупівлі». Продукція мала бути поставлена у строк до 05.06.2024. Поставка продукції по договору була здійснена 07.02.2024, тобто без порушення строку. Відповідно до умов п. 6.1 Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії. Станом на 07.02.2024 була здійснена поставка продукції на суму 740 000, 00 грн відповідно до видаткової накладної №РН-0000001 від 06.02.2024. Ярлик на придатну продукцію №1-2-6 підписано Відповідачем 12.02.2024. Оплата продукції мала бути здійснена в строк до 12.08.2024 включно. Відповідач зазначає, що Філією «Відокремлений підрозділ «Рівненська АЕС» оплата продукції по Договору №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023 здійснена в повному об'ємі станом на 19.03.2025 (платіжні інструкції від 18.03.2025 та 19+.03.2025), тобто до моменту відкриття провадження у справі. Відповідно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, відповідач просить провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 740 000, 00 грн за вказаним Договором закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення та штрафних санкцій у розмірі 1 % річних відповідач просив відмовити.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення ухвали.
18.03.2025 через систему «Електронний суд» позивачем Фізичною особою-підприємцем Грищенко М.А. було сформовано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача Фізичної особи-підприємця Грищенко М.А. надійшла заява, в якій зазначає, що 18.03.2025 та 19.03.2025 АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі Філії «ВП «Рівненька АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» було сплачено на розрахунковий рахунок ФОП Грищенко М.А. суму заборгованості за Договором постачання №53-122-01-23-14031 у розмірі 740 000, 00 грн. Просить на підставі ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, стягнути з відповідача понесених ним у справі витрат з відповідача, в частині стягнення інфляційного збільшення та штрафних санкцій у розмірі 1 % річних задовольнити.
07.04.2025 через канцелярію суду від відповідача Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов Відзив на позовну заяву.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
07.11.2023 р. між АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі генерального директора Філія «ВП «Рівненська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом» Ковтонюка Павла Івановича (далі - Замовник), та Фізична особа підприємець Грищенко Микола Анатолійович (далі - Постачальник) було укладено Договір постачання №53-122-01- 23-14031 від 07.11.2023 (далі - Договір), який підписаний сторонами та скріплений печаткою, відповідно до п. 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Замовника продукцію, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору, предметом по даному договору є продукцію 42670000-3 (диски шліфувальні), яка передбачена специфікацією №1 до даного Договору.
Відповідно до п. 2.1, п. 2.2, п. 2.3 Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором 740 000, 00 грн без ПДВ. Загальна сума Договору (вартість продукції) становить 740 000, 00 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору, сторонами погоджено, що продукцію поставляється в період до 30.11.2024. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-порталі Уповноваженого органу згідно Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 05.02.2024 до Договору №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023, пункт 3. 1 викладений в наступній редакції «Сторонами погоджено, що продукція поставляється в період по 30.11.2024 р. Строк поставки продукції по даному договору вказаний у специфікації №1 (Додаток №1 до даного Договору) та визначається кількістю календарних днів з дати оприлюднення даного договору на веб-портаві Уповноваженого органу згідно Закону України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до п. 6.1, п. 6.2 Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію Замовник письмово повідомляє Постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Відповідно до п. 8.4 Договору, датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної Вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до Замовника з моменту поставки продукції.
Відповідно до п. 9.2, п. 9.3 Договору, визначена відповідальність сторін, а саме сторонами погоджено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій передбачених пунктом 9.1 даного договору становить 3 роки. Сторонами погоджено, що розмір процентів річних, які Постачальник має право стягнути з Замовника на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію становить 1 % від суми простроченого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 9.4, п. 9.5 Договору, усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно чинного законодавства України. Претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов'язковим.
03.10.2024 вих. №194 на адресу замовника було направлено претензію щодо виконання його зобов'язань по оплаті заборгованості за Договором.
18.10.2024 за №22-19521/001-юр на адресу постачальника була скерована відповідь, в якій зазначено, що акціонерне товариство «НАЕК «Енергоатом», та, відповідно, філія «ВП «Рівненська АЕС» робить усе можливе для забезпечення проведення розрахунків з усіма постачальниками товарів, робіт і послуг.
17.02.2025 вих. №194 на адресу замовника повторно було направлено претензію щодо виконання його зобов'язань по оплаті заборгованості за Договором. Дана претензія залишилася без відповіді.
Видатковою накладною №РН-0000001 від 06.02.2024, прибутковим ордером №8 від 07.02.2024 та ярликом на придатну продукцію №1-2-6 від 12.02.2024 підтверджено поставку продукції відповідно до умов Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача в суд з позовом відповідачем в рахунок погашення заборгованості за поставлення продукції за Договоромна рахунок позивача відповідно до платіжної інструкції № 2860 від 18.03.2025 сплачено 354 000, 00 грн, платіжної інструкції № 2881 від 19.03.2025 сплачено 386 000, 00 грн.
Також, 01.04.2025 через систем «Електронний суд» позивачем було подано до суду заяву, у якій позивач зазначив, що відповідачем 18.03.2025 та 19.03.2025 було сплачено на розрахунковий рахунок ФОП Грищенко М.А. суму заборгованості за Договором постачання №53-122-01-23-14031 у розмірі 740 000, 00 грн, тому позивач просить на підставі ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, стягнути з відповідача понесених ним у справі витрат з відповідача, а в частині стягнення інфляційного збільшення у розмірі 64 333, 53 грн та 1 % річних у розмірі 4 249, 72 грн задовольнити.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач та відповідач обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: претенції від 03.10.2024 вих. 194, відповіді на претензію №22-19521/001-юр від 18.10.2024, претензії від 17.02.2025 вих. №194, розрахунку штрафних санкцій, ярлика на придатну продукцію №1-2-6 від 12.02.2024, прибутковий ордер №8 від 07.02.2025, супровідного листа про направлення ярлика на придатну продукцію №22-2888/041 від 13.02.2024, видаткової накладної №РН-0000001 від 06.02.024, договору поставки №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023, специфікації №1 Додаток №1 до Договору поставки №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023, технічної специфікації Додаток №2 до договору поставки №53-112-01-23-14031 від 07.11.2023, протоколу розбіжностей до договору поставки №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023, додаткової угоди №1 до договору №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023 від 05.02.2024, заяву позивача від 01.04.2025, відзив відповідача від 31.03.2025.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Матеріалами справи встановлено, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки від 07.11.2023 № 53-122-01-23-14031, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором продукцію 42670000-3 (Диски шліфувальні) (далі за текстом - «Продукція»), а Покупець зобов'язується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах цього Договору (п. п. 1.1 Договору.).
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Специфікацією №1 Додаток №1 до договору поставки №53-122-01-23-14031 від 07.11.2023 визначено предмет поставки по даному договору, а саме диск шліфувальний Д-50 мм, нітрид бору, зернистість - 400/315 у кількості 200 шт вартістю 340 000, 00 грн без ПДВ, диск шліфувальний Д-80мм, нітрид бору, зернистість - 400/315 у кількості 200 шт вартістю 400 000, 00 грн без ПДВ.
Умовами п. 6.1, п. 6.2 вказаного Договору передбачено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію. Про дату оформлення ярлика на придатну продукцію Замовник письмово повідомляє Постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Тобто, умовами Договору передбачено, що Замовник зобов'язується здійснити оплату за поставлену продукцію протягом 180 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Відповідно до матеріалів справи, 07.02.2024 відповідачем отримано продукцію, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000001 від 06.02.2024, та 12.02.2024 сформовано ярлик на придатну продукцію №1-2-6. Відповідно, оплата продукції мала бути здійснена в строк до 12.08.2024 включно.
Як встановлено матеріалами справи, станом на дату подачі позовної заяви до господарського суду міста Києва (10.03.2025) заборгованість відповідача за Договором становила 740 000, 00 грн.
Під час розгляду справи, відповідачем подано до суду оригінали платіжних інструкцій від 18.03.2025 №2860, від 19.03.2025 №2881, відповідно до яких відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 740 000, 00 грн.
Позивач не заперечував проти плати боргу у вказаній сумі та додатково подав копії банківської виписки по рахунку позивача та копію довідки про надходження коштів від відповідача в погашення основного боргу за поставку продукції відповідно до умов Договору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Суд зазначає, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №638/3792/20).
З огляду на наведене вище, оскільки на момент розгляду даної справи предмет спору в частині стягнення основного боргу у розмірі 740 000, 00 грн. припинив своє існування, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу 740 000, 00 грн., згідно із п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо вимог про стягнення 1% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вказала, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Договором передбачена відповідальність сторін, а саме п. 9.3 визначено, що Сторонами погоджено, що розмір процентів річних, які Постачальник має право стягнути з Замовника на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію становить 1 % від суми простроченого грошового зобов'язання.
Як було встановлено вище, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 1% річних від суми простроченого грошового зобов'язання у розмірі 4 249, 72 грн.
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, викладеної в поставної Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року по справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування 1% від суми простроченого грошового зобов'язання у випадку порушення строків оплати за поставлену продукцію.
Суд, перевіривши розрахунок 1% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням строків оплати за поставлену продукцію, прийшов до висновку, що він є вірним та підлягає стягненню з відповідача.
Відповідачем подано заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 % річних та інфляційних втрат за договором.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання."
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 1% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Враховуючи встановлені у цій справі обставини та судову практику, що склалася в аналогічних правовідносинах, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню заява відповідача, оскільки, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, погодженим сторонами у договорі, який підписаний сторонами та скріплений печаткою, та окрім того, відповідачем, в свою чергу, не доведено наявність будь-яких виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Суд зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).
Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 249, 72 грн 1 % річних, 34 333, 53 грн інфляційних втрат, є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Згідно заяви позивача, поданої через систему «Електронний суд» 01.04.2025, в якій зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Отже, сплачений судовий збір у розмірі 12 128, 75 покладається на відповідача відповідно до приписів ч. 3 ст. 130 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 130, 233, 237-238, 240-242, 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі № 910/2920/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Грищенка Миколи Анатолійовича до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості у розмірі 808 583, 25 грн., в частині позовних вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 740 000, 00 грн - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
2. В іншій частині позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34440, Рівненська область, м. Вараш; код ЄДРПОУ ВП: 05425046) на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 64 333, 53 (шістдесят чотири тисячі триста тридцять три) грн 53 коп - інфляційних втрат, 4 249 (чотири тисячі двісті сорок девять) грн 72 коп - 1 % річних.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34440, Рівненська область, м. Вараш; код ЄДРПОУ ВП: 05425046) на користь Фізичної особи-підприємця Грищенка Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 128 (дванадцять тисяч сто двадцять вісім) грн 75 коп.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА