08 травня 2025 року м. Харків Справа № 922/4634/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Акціонерного товариства "Харківобленерго"
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" (вх. №742 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2025 у справі №922/4634/24
за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" (вул. Георгія Тарасенка, буд. 149, м. Харків, 61037; код ЄДРПОУ 00131954)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" (вул. Маліновського, буд. 5, офіс 4 м. Харків, 61052; код ЄДРПОУ 44085764)
про стягнення 968498,28 грн,-
Акціонерне товариство "Харківобленерго" 25.12.2024 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 968498,28 грн, що складається з авансу в сумі 493600,05 грн, інфляційних нарахувань у сумі 248408,29 грн, штрафу в сумі 197400,02 грн та 3% річних у розмірі 29089,92 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Договору підряду (на виконання робіт з ремонту) № Ч4458 від 06.09.2021 та приписів чинного законодавства, не приступив до виконання робіт, передбачених договором.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.03.2025 у справі №922/4634/24 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" на користь Акціонерного товариства "Харківобленерго" - заборгованість у розмірі 968498,28 грн (що складається з авансу в сумі 493600,05 грн, інфляційних нарахувань в сумі 248408,29 грн, штрафу в сумі 197400,02 грн та 3% річних в розмірі 29089,92 грн), а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 11621,98 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши аванс за договором підряду, взагалі не приступив до виконання робіт у встановлений строк, чим порушив умови договору. Відповідно до п. 7.2 договору, у разі прострочення понад 15 днів підрядник зобов'язаний повернути аванс з урахуванням індексу інфляції та сплатити штраф 20% від вартості договору. Оскільки зобов'язання відповідача є грошовим, на підставі ст. 625 ЦК України також підлягають стягненню 3% річних. Суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими доказами.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" з рішеннями суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтуванні апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" зазначає, що:
- формальне закінчення строку дії договору підряду № Ч4458 від 06.09.2021 року не є підставою для припинення зобов'язань сторін. У цьому контексті апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №910/9072/17 (постанова від 26.06.2018), де зазначено, що після завершення строку дії договору підрядник все ще може виконати свої обов'язки, а замовник прийняти виконану роботу. Тобто, чинність договору не є автоматичною перешкодою для подальшого виконання його умов;
- наявність об'єктивних обставин непереборної сили, пов'язаних із широкомасштабною збройною агресією рф проти України з 24.02.2022 та запровадженням воєнного стану. Харківська область, де мали виконуватись роботи, визнана територією активних або потенційних бойових дій, за цих умов, своєчасне виконання договору стало фактично неможливим з незалежних від відповідача причин;
- ще в жовтні 2024 року, листом №02/10-24, він ініціював перегляд умов договору, а саме запропонував змінити ціну (з огляду на зростання вартості будматеріалів) та визначити початок виконання робіт з моменту виключення відповідної території з переліку зон бойових дій. Проте позивач проігнорував цю ініціативу, чим, на думку апелянта, порушив принцип добросовісності у договірних відносинах;
- у відповідача відсутня недобросовісна поведінки. У скарзі наведені приклади успішного виконання ним інших договорів у 2022- 2024 роках, у тому числі з АТ «Харківобленерго». Водночас зазначається, що позивач за іншим договором не сплатив виконані та прийняті роботи на суму понад 213 тис. грн, що свідчить про його власну неналежну поведінку як контрагента.
17.04.2025 через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства "Харківобленерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
В обґрунтуванні відзиву зазначає, що:
- Договір припинив дію 06.09.2022, і зобов'язання сторін припинилися. Автоматичної пролонгації не було передбачено, жодна зі сторін не ініціювала продовження строку дії договору. Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України, після завершення строку дії сторони вже не можуть здійснювати права й обов'язки за договором. Отже, на момент подання апелянтом пропозиції про зміну умов (01.10.2024), правовідносини вже були припинені. У відповідь на посилання відповідача на позицію ВП ВС у справі № 910/9072/17, позивач обґрунтовує її нерелевантність до цієї справи. У тій справі договір не був припинений, а аванс стягували як безпідставно набуте майно. У даному ж випадку зобов'язання припинилися через відмову замовника від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України, у зв'язку з очевидною відмовою підрядника від виконання робіт.
- посилання апелянта на форс-мажор безпідставне. Відповідач не надав доказів виникнення обставин непереборної сили, не направив передбаченого договором письмового повідомлення протягом 5 днів і не надав сертифіката ТПП України, відтак, не скористався механізмом, закріпленим у п. 8.1- 8.4 договору. Натомість відповідач взагалі не приступив до виконання жодного етапу робіт;
- апелянт бездіяв протягом тривалого часу, понад 2 роки. Тільки в жовтні 2024 року, після припинення дії договору та після повідомлення позивача про відмову від його виконання, апелянт направив лист про зміну умов. Це не може вважатись належним способом зміни умов, оскільки, відповідно до правових висновків ВС у справі №916/1428/19, зміна договору можлива лише щодо чинного зобов'язання;
- вимоги позивача не є передчасними, як стверджує апелянт, оскільки зобов'язання припинилося у зв'язку з відмовою замовника від договору (ч. 1 ст. 615, ч. 2 ст. 849 ЦК України), позивач неодноразово повідомляв про таку відмову в 2023- 2024 роках, відповідач до виконання робіт не приступив і не заявляв наміру їх виконати до цього часу;
- позивач діяв добросовісно та виконав усі зобов'язання: оплатив аванс у розмірі 50% вартості, направляв вимоги, надавав відповідачу можливість реагувати, однак жодної відповіді не отримав. Водночас саме бездіяльність відповідача й спровокувала судовий спір.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 08.05.2025 з'явився представник Акціонерного товариства "Харківобленерго". Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
06.09.2021 між Акціонерним товариством "Харківобленерго" (Замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" (Підрядник, відповідач у справі) було укладено Договір підряду (на виконання робіт з ремонту) № Ч4458 (далі - Договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1, є виконання Підрядником власними силами, зі своїх матеріалів робіт з ремонту покрівлі, фасаду, вимощення будівлі гаражу на 4 бокси Шевченківському РЕМ в смт Шевченково, пров. Перемоги, 12 інв. № 00525656/01.
Відповідно до п. 10.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 06.09.2022.
Ціна цього Договору, відповідно до п. 3.1, є твердою та разом з ПДВ становить 987200,10 грн.
За умовами п. 4.1 Договору Замовник сплачує підряднику аванс у розмірі 50%, що складає 493 600,05 грн, від загальної вартості договору на виконання робіт, придбання (постачання) необхідних матеріалів, виробів, обладнання, протягом 90 банківських днів.
Відповідно до п. 5.1 Договору, строк (термін) виконання робіт передбачено календарним планом (графіком) виконання робіт та починає перебіг протягом 3 днів з дати набрання чинності цього Договору та отримання авансу (за наявності авансу) або заявки від Замовника на виконання робіт. Підрядник зобов'язаний виконувати роботи у відповідні строки, що встановлені календарним планом (графіком) виконання робіт (додаток 2 до Договору).
Згідно з Додатковою угодою № 1 до Договору, а саме до Додатку 2 "Календарний план-графік з ремонту покрівлі, фасаду, вимощення будівлі гаражу на 4 бокси Шевченківському РЕМ в смт Шевченково, пров. Перемоги, 12 інв. №00525656/01, №00543004/1", строк виконання робіт з ремонту становить 336 календарних днів.
За приписами пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору, підрядник зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим Договором.
Відповідно до п. 5.19 Договору, здавання-приймання робіт після їх закінчення здійснюється відповідно до чинного порядку і оформлюється актом виконаних робіт.
Як свідчать матеріали справи, на виконання п. 4.1 Договору, позивач 05.10.2021 сплатив на розрахунковий рахунок відповідача аванс в розмірі 493600,05грн.
З огляду на приписи п. 5.1 Договору, відповідач повинен був розпочати роботи з ремонту покрівлі, фасаду, вимощення будівлі гаражу на 4 бокси Шевченківському РЕМ в смт Шевченково, пров. Перемоги, 12 інв. № 00525656/01, № 00543004/1, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (ЦК України), 11.10.2021 (перший день початку з ремонту припадав на суботу 09.10.2021) та закінчити 27.09.2022.
Проте, в порушення п. 5.1, пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору, відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, передбачених Договором, акт виконаних робіт сторонами не складався та не підписувався.
Пунктом 12.5. Договору визначено, що сторона, що прийняла рішення про призупинення дії або розірвання Договору у випадках, передбачених пунктами 12.3 та 12.4 Договору, повідомляє про це письмово іншу Сторону не менш ніж за 15 днів до вступу в дію такого рішення і якщо протягом цього строку обставини, що зумовили таке рішення, суттєво не змінилися, Сторона, що проявила ініціативу має право розірвати Договір.
Також, п. 9.1, п. 9.2 та п. 9.3 Договору передбачено, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є випадки, передбачені ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна негайно не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою.
Відповідач не скористався наданим п. 12.5 Договору правом на призупинення або розірвання Договору, крім того, не надав ані повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин, ані Сертифікату про форс-мажорні обставини, а тому Договір підряду діяв і зобов'язання за ним повинні були виконуватися у строки, визначені цим Договором.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі -ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
З огляду на характер робіт, які відповідач, як підрядник, зобов'язався виконати за умовами укладеного між сторонами договору (на виконання робіт з ремонту) № Ч4458 від 06.09.2021, а саме: ремонт покрівлі, фасаду, вимощення будівлі гаражу на 4 бокси Шевченківського РЕМ в смт. Шевченково, пров. Перемоги, 12, зазначений договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно з ч. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті, і він підписується другою стороною.
Частиною 1 статті 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
За приписами ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 2 ст. 217 цього Кодексу у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За умовами п. 4.1 Договору Замовник сплачує підряднику аванс у розмірі 50%, що складає 493 600,05 грн, від загальної вартості договору на виконання робіт, придбання (постачання) необхідних матеріалів, виробів, обладнання, протягом 90 банківських днів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач сплатив на 05.10.2021 на розрахунковий рахунок відповідача аванс у розмірі 493 600,05 грн.
Зазначене відповідач не оспорює.
З огляду на приписи п. 5.1 Договору, відповідач повинен був розпочати роботи з ремонту покрівлі, фасаду, вимощення будівлі гаражу на 4 бокси Шевченківському РЕМ в смт Шевченково, пров. Перемоги, 12 інв. № 00525656/01, № 00543004/1, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (ЦК України), 11.10.2021 (перший день початку з ремонту припадав на суботу 09.10.2021) та закінчити 27.09.2022.
Проте, в порушення п. 5.1, пп. 6.3.1 п. 6.3 Договору, відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, передбачених Договором, акт виконаних робіт сторонами не складався та не підписувався.
За правилами ч. 4 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України, закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи, що відповідач фактично взагалі не приступив до виконання робіт, ним були порушені умови Договору, а саме: п. 5.1, пп. 6.3.1 п. 6.3.
Крім того, останнім були порушені вимоги п. 7.2 Договору, яким встановлений обов'язок Підрядника у разі порушення терміну виконання робіт понад 15 днів повернути Замовнику сплачений ним аванс.
Отже, у зв'язку з тим, що відповідачем порушені терміни виконання робіт понад 15 днів, у останнього, на 16 день порушення таких термінів, виникло грошове зобов'язання повернути позивачу сплачений аванс з урахуванням індексу інфляції (тобто сплатити грошові кошти).
При цьому, такі роботи з жовтня 2021 року і до цього часу відповідачем взагалі не виконані, сплачений позивачем аванс не повернутий, і відповідач до цього часу користується цими коштами.
Відтак, оскільки відповідач не приступив до виконання робіт у строки, визначені Договором (повинен був виконати роботи у строк до 27.09.2022) та, відповідно, порушив терміни виконання робіт понад 15 днів (станом на 19.12.2024 цей термін складає 1179 дні), відповідно до п. 7.2 Договору, у нього виник обов'язок повернути сплачений позивачем аванс.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
З огляду на викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів повернення позивачу суми авансу або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 493600,05 грн суми авансу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, адже договір діяв до 06.09.2022, а строк виконання робіт завершився 27.09.2022. До цього часу жодні роботи не були розпочаті, при цьому відсутні будь-які докази того, що відповідач мав намір виконати зобов'язання або звертався до замовника з відповідними ініціативами. Натомість він продовжував утримувати отримані грошові кошти. За таких обставин, у відповідача виник обов'язок повернути невикористану суму авансу, що відповідає як умовам договору, так і загальним положенням статей 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми авансу у розмірі 493?600,05 грн є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Окрім обов'язку повернення авансових коштів, п. 7.2 договору передбачає, що у разі порушення строків виконання робіт понад 15 днів Підрядник, окрім штрафу, також зобов'язаний повернути Замовнику аванс з урахуванням індексу інфляції.
Погоджений сторонами у п. 7.2. Договору обов'язок відповідача повернути невикористану частину авансу з урахуванням інфляційних нарахувань, є способом захисту майнових інтересів Замовника, який передав у розпорядження Підрядника грошові кошти. У цей період Замовник не має можливості впливати на розпорядження Підрядником грошовими коштами, переданими у складі авансового платежу. Водночас, у випадку невикористання Підрядником авансу Замовник фактично несе матеріальні втрати у вигляді знецінення грошових коштів у тій частині авансового платежу, яка так і не була освоєна Підрядником. І такі матеріальні втрати мають місце протягом усього строку користування грошовими коштами Підрядником, перерахованими у вигляді авансового платежу, однак, так і не використаними для виконання робіт, передбачених Договором підряду.
Позивач, будучи позбавленим як можливості впливати на ці кошти, так і права їх витребувати до моменту належного виконання або відмови від договору, фактично поніс збитки, які й мають бути компенсовані через індексацію, як це погоджено сторонами в договорі.
Судом першої інстанції також враховано, що сторони передбачили у договорі момент, з якого починається нарахування інфляційних втрат - від дати отримання відповідачем авансу і до моменту його фактичного повернення. Враховуючи, що аванс був отриманий 05.10.2021, а до дня винесення рішення відповідач не повернув коштів, суд визнав правомірним обчислення індексу інфляції за повний відповідний період.
Таким чином, інфляційні нарахування у розмірі 248 408,29 грн, є способом компенсації вартості знецінених грошових коштів, які безпідставно утримувались відповідачем, і підлягають стягненню на підставі положень договору, статті 625 ЦК України та загальних принципів справедливості, добросовісності й балансу інтересів сторін. Місцевий суд правильно встановив, що вказані втрати були наслідком бездіяльності відповідача, а не об'єктивних або непереборних обставин, тому нарахування інфляційних втрат є правомірним і пропорційним засобом захисту прав позивача.
Згідно з пунктом 7.2 договору підряду № Ч4458 від 06.09.2021, сторони узгодили, що у разі порушення терміну виконання робіт понад 15 календарних днів Підрядник зобов'язаний сплатити на користь Замовника штраф у розмірі 20% від загальної вартості договору. Вартість договору становила 987?200,10 грн, отже, сума штрафу дорівнює 197?400,02 грн.
Факт порушення відповідачем строку виконання робіт понад 15 днів встановлений судом першої інстанції й підтверджений матеріалами справи. Як вбачається з обставин, відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, передбачених договором, що свідчить не просто про порушення строку, а про повну бездіяльність щодо взятих зобов'язань. Прострочення на момент ухвалення судового рішення перевищувало 1100 днів, що унеможливлює будь-які сумніви щодо виникнення обов'язку зі сплати штрафу.
Апеляційний суд підкреслює, що застосування договірної відповідальності у вигляді штрафу за порушення саме негрошового зобов'язання (виконання робіт) не суперечить чинному законодавству. Частина 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачає, що у сфері господарювання можуть застосовуватися штрафні санкції, зокрема неустойка (штраф, пеня) у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань. При цьому положення статті 236 ГК України дозволяють сторонам передбачати в договорі будь-які інші оперативно-господарські санкції, у тому числі штраф, що не обмежуються лише грошовими зобов'язаннями.
Таким чином, погоджений сторонами штраф є не лише санкцією за прострочення строків, але й засобом оперативного впливу, спрямованим на забезпечення належного виконання договірних зобов'язань, що відповідає природі господарських правовідносин та принципам диспозитивності у договірному регулюванні.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що така відповідальність є наслідком порушення строку виконання робіт, за який не було надано жодних об'єктивних виправдань, не повідомлено про настання обставин непереборної сили, та не надано доказів перешкод, які могли б виправдати невиконання зобов'язань. Крім того, сам факт погодження сторонами фіксованої суми штрафу свідчить про їхню вільну волю на визначення розміру можливої відповідальності у разі порушення умов договору.
Крім того, суд правильно врахував, що позивач ще 18.01.2023 звертався до відповідача з письмовою вимогою №04-46/277 про повернення сплаченого авансу з урахуванням інфляційних втрат та штрафу у строк до 31.01.2023. Проте ця вимога залишилась без реагування з боку відповідача, що підтверджує його пасивну поведінку та ігнорування договірних зобов'язань.
Таким чином, враховуючи: наявність відповідного положення в договорі (п. 7.2), доведене порушення строку виконання робіт понад 15 днів, відсутність підстав для звільнення від відповідальності з боку відповідача, норми ч. 2 ст. 217, ст. 230, 236 ГК України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача штрафу в сумі 197?400,02 грн як законного наслідку допущеного ним порушення договірного зобов'язання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки зобов'язання з повернення авансу після порушення умов договору є грошовим зобов'язанням, а його невиконання у визначений строк зумовлює настання відповідальності боржника.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач, отримавши аванс у розмірі 493?600,05 грн, не приступив до виконання робіт, не повернув грошові кошти, не надав акта виконаних робіт і не навів об'єктивних причин для невиконання зобов'язання. У зв'язку з цим, відповідно до п. 7.2 договору, у нього виник обов'язок повернути сплачений аванс. Таким чином, між сторонами сформувалось грошове зобов'язання.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити на користь кредитора: суму боргу, суму інфляційних втрат, а також 3% від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Важливо підкреслити, що ця норма має загальний характер і застосовується до будь-яких грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення, якщо інше прямо не передбачено законом. Цей підхід неодноразово підтверджувався Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17, де зазначено, що відповідальність у вигляді 3% річних є загальним способом захисту права кредитора на своєчасне отримання грошових коштів.
У цій справі, враховуючи, що відповідач прострочив виконання обов'язку з повернення авансу на значний строк, а жодних дій для добровільного виконання зобов'язання не вчинив, позивач правомірно заявив вимогу про стягнення 3% річних у сумі 29?089,92 грн.
Суд першої інстанції, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, визнав їх обґрунтованими, здійсненими у відповідності до чинного законодавства та розрахованими за весь період прострочення.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 3% річних є законною, випливає з характеру зобов'язання, відповідає принципам справедливості, добросовісності та балансу інтересів сторін і підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Разом з тим, апелянт зазначає, що формальне закінчення строку дії договору підряду №Ч4458 від 06.09.2021 року не є підставою для припинення зобов'язань сторін. У цьому контексті апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №910/9072/17 постанова від 26.06.2018, де зазначено, що після завершення строку дії договору підрядник все ще може виконати свої обов'язки, а замовник прийняти виконану роботу. Тобто, чинність договору не є автоматичною перешкодою для подальшого виконання його умов.
Апеляційний суд враховує позицію апелянта про те, що формальне закінчення строку дії договору саме по собі не припиняє зобов'язань сторін, а лише належне виконання є підставою для їх припинення відповідно до ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України. Дійсно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, сформульовано правову позицію про те, що завершення строку дії договору не є абсолютною перепоною для його подальшого виконання сторонами, якщо зобов'язання не були належно припинені.
Однак у конкретних обставинах цієї справи така правова позиція не підлягає застосуванню. На відміну від обставин, що були предметом розгляду у справі №910/9072/17, у цьому випадку судом першої інстанції достеменно встановлено, що відповідач до виконання робіт не приступив узагалі, не вчинив жодних дій щодо початку реалізації договору та, більше того, не звертався до позивача протягом більш ніж двох років із будь-якими ініціативами щодо виконання договору або врегулювання ситуації до його припинення. Навпаки, лише після закінчення дії договору відповідач направив пропозицію щодо зміни його умов, яка була подана вже після того, як зобов'язання були припинені через відмову замовника від договору відповідно до ч. 1 ст. 615 та ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цій справі відсутні правові підстави вважати зобов'язання за договором чинними після завершення його строку дії, оскільки:
- договір не передбачає автоматичної пролонгації,
- замовник реалізував право на односторонню відмову від договору через невиконання зобов'язань підрядником,
- з боку підрядника протягом строку дії договору не вчинено жодних дій, які могли б свідчити про реальний намір виконати договір.
Таким чином, наведена апелянтом правова позиція у справі №910/9072/17 не може бути застосована до цієї справи з огляду на відмінність фактичних обставин та правового контексту.
Твердження апелянта щодо наявності об'єктивних обставин непереборної сили, пов'язаних із широкомасштабною збройною агресією рф проти України з 24.02.2022 року та запровадженням воєнного стану, що триває до сьогодні є об'єктивними, але апеляційний суд вважає їх недоведеними з огляду на таке.
Дійсно, Харківська область, де мали виконуватись роботи за договором, офіційно визнана територією можливих та/або активних бойових дій, що безумовно впливає на нормальну господарську діяльність підприємств, зокрема у будівельній галузі.
Разом із тим, апеляційний суд зазначає, що сам факт настання обставин, які потенційно можуть бути кваліфіковані як форс-мажор, не звільняє сторону договору автоматично від відповідальності, якщо вона не дотрималась встановленого порядку повідомлення про такі обставини, а також не надала належних доказів їх існування та впливу на конкретне зобов'язання.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач:
- не повідомив позивача у письмовій формі про настання обставин непереборної сили протягом строку, передбаченого п. 9.3 договору (5 календарних днів з моменту їх виникнення),
- не надав сертифіката Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу, що підтверджував би наявність саме форс-мажору у виконанні робіт за цим конкретним об'єктом,
- не звертався до замовника із заявами про зупинення чи перенесення строків виконання робіт протягом строку дії договору.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд доходить висновку, що у відповідача були наявні передбачені договором та законодавством механізми захисту, якими він не скористався. Невикористання таких прав не може бути виправдане загальними посиланнями на воєнний стан чи ситуацію в регіоні, без підтвердження прямого причинного зв'язку між цими обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Таким чином, апелянт не довів наявності юридично значимих обставин непереборної сили, які б звільняли його від відповідальності за невиконання умов договору. Наявність воєнного стану не є безумовною підставою для уникнення договірної відповідальності, особливо за умов повної бездіяльності сторони протягом усього строку дії договору.
Щодо твердження апелянта про те, що ще в жовтні 2024 року, листом №02/10-24, ним було ініційовано перегляд умов договору підряду № Ч4458 від 06.09.2021 - зокрема, апелянт запропонував змінити ціну договору у зв'язку зі зростанням вартості будівельних матеріалів та уточнити момент початку виконання робіт: не раніше, ніж територію, на якій вони мали виконуватись, буде виключено з переліку зон бойових дій. Скаржник вважає, що ігнорування цієї пропозиції з боку позивача суперечить принципу добросовісності у договірних відносинах.
Разом із тим, апеляційний суд вважає зазначений аргумент таким, що не може вплинути на оцінку правомірності висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.
По-перше, на момент направлення листа (жовтень 2024 року) строк дії договору вже був завершений - 06.09.2022. Договір не передбачав його автоматичного продовження, а тому зобов'язання сторін у межах цього договору вже припинилися. Згідно з ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, припинення строку дії договору не звільняє від відповідальності за порушення, яке мало місце під час його дії, проте не надає правових підстав для внесення змін до вже припиненого зобов'язання.
По-друге, ініціатива про зміну умов договору, висловлена апелянтом після спливу строку дії договору, не є належним способом реалізації права на зміну умов, передбаченого ст. 652 ЦК України. Внесення змін до договору можливе лише тоді, коли зобов'язання ще існує, а не після його припинення у зв'язку з порушенням і реалізацією замовником права на відмову від договору відповідно до ч. 1 ст. 615 та ч. 2 ст. 849 ЦК України.
По-третє, апелянт не вчинив жодних дій із 2021 по 2024 рік, не звертався із обґрунтованими заявами про зміну умов договору до настання критичного порушення, не ініціював правового вирішення ситуації до моменту фактичного припинення договірних відносин. Тому його твердження про порушення з боку позивача принципу добросовісності виглядає як спроба перекласти відповідальність за власну багаторічну бездіяльність.
У сукупності, апеляційний суд вважає, що зазначена обставина не може бути розцінена як належна реалізація стороною права на зміну договору, а також не свідчить про порушення з боку позивача принципів добросовісності, розумності або справедливості у договірних відносинах. З огляду на це, вказаний аргумент апелянта підлягає відхиленню як юридично необґрунтований.
Апеляційний суд бере до уваги твердження апелянта про відсутність з його боку недобросовісної поведінки, а також про наявні приклади успішного виконання інших договорів у період 2022- 2024 років, у тому числі укладених з тим самим контрагентом - АТ «Харківобленерго». Окрім того, апелянт вказує, що позивач нібито не оплатив виконані та прийняті роботи за іншим договором на суму понад 213?000 грн, що, на його думку, свідчить про неналежну поведінку вже з боку самого позивача.
Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що оцінка поведінки сторін у рамках інших договірних зобов'язань, які не є предметом спору, не має правового значення для вирішення цього конкретного спору, предметом якого є стягнення грошових коштів за договором підряду № Ч4458 від 06.09.2021.
Юридична відповідальність за кожним договором визначається окремо з урахуванням умов конкретного правочину, строків його дії, обсягу зобов'язань і фактичного їх виконання. У даній справі встановлено, що відповідач отримав аванс у значному розмірі; не приступив до виконання робіт; не повідомив про наявні перешкоди у строки, передбачені договором; не повернув грошові кошти навіть після численних звернень позивача.
Такі дії або бездіяльність не можуть бути нівельовані посиланнями на те, що в інших правовідносинах апелянт діяв належно.
Отже, апеляційний суд вважає довід про відсутність недобросовісності зі сторони відповідача таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції щодо неналежного виконання ним договірних зобов'язань у межах договору №Ч4458, а посилання на інші правовідносини таким, що не має юридичного значення для вирішення спору по суті.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд". Доводи апелянта не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2025 у справі №922/4634/24 має бути залишене без змін.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санктум-Грейд" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 06.03.2025 у справі №922/4634/24 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 19.05.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян