вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2025 р. Справа№ 910/13423/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Нечасний О.Л.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 28.04.2025,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 (повний текст ухвали складено та підписано 05.02.2025)
у справі №910/13423/24 (суддя Ю.О. Підченко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава»
до Міністерства оборони України
про стягнення 3 567 913,95 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» (далі, позивач або Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі, відповідач або МОУ) про стягнення заборгованості за договором №220/14/2/24/39 від 07.03.2024 на суму 3 567 913,95 грн.
Також у позовній заяві позивач просив стягнути з МОУ 178 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 відкрито провадження у справі №910/13423/24, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.01.2025.
09.12.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду заяву, в якій просив закрити провадження у справі №910/13423/24 у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки МОУ виконало свої зобов'язання за договором та сплатило позивачу 3 567 913,95 грн за фактично поставлений товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.11.2024 №19/2/10. Також відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 178 000,00 грн.
11.12.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав заяву про стягнення з відповідача 42 814,97 грн судового збору та 100 235,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 заяву Міністерства оборони України про закриття провадження у справі задоволено.
Провадження у справі №910/13423/24 закрито.
Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» судовий збір у розмірі 42 814,97 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 235,00 грн.
Постановляючи вказану ухвалу, суд установив, що позовну заяву ТОВ «Трейд Полтава» подало до суду 31.10.2024, а Міністерство оборони України сплатило на користь позивача заборгованість в розмірі 3 567 913,95 грн 26.11.2024 відповідно до платіжної інструкції №18/2/10. Тобто, оплату виконано вже після подання (пред'явлення) позову до суду. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність предмету спору в справі та наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат, то у позовній заяві та заяві про розподіл судових витрат позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 42 814,97 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 235,00 грн.
Суд, пославшись на положення частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, установив, що оскільки з доводів ТОВ «Трейд Полтава» вбачається, що позивач не підтримує позовних вимог фактично внаслідок їх задоволення відповідачем після пред'явлення позову, а матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката саме в справі № 910/13423/24 у розмірі 100 235,00 грн, то останні підлягають стягненню з відповідача.
При цьому суд вказав, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі та не доведено того, що заявлена позивачем сума витрат є надмірно великою.
Водночас, оскільки за висновками суду саме неправомірні дії відповідача й послугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом та враховуючи, що суму заборгованості відповідачем було сплачено лише 26.11.2024, тобто, на наступний день після надходження позову до суду, тоді як позовну заяву позивачем було надіслано відповідачу 31.10.2024, то за таких обставин, суд відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, 17.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Міністерство оборони України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 в частині стягнення судового збору у розмірі 42 814,97 грн та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 100 235,00 грн відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:
- заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, враховуючи складність відповідної роботи, її обсягу та часу, витраченого ним на виконання робіт. Крім того, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу;
- щодо стягнення судового збору відповідач зазначає, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі. У спірному випадку позивач не відмовлявся від позову, а Міністерство оборони України виконало зобов'язання за Договором та сплатило 3 567 913,95 грн за фактично поставлений Товар. Таким чином, предмет спору у справі №910/13423/24 про стягнення заборгованості за Договором від 07.03.2024 № 220/14/2/24/39 у сумі 3 567 913,95 грн відсутній та сума судового збору має бути повернена позивачу з бюджету;
- Міноборони вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 235,00 грн є завищеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає стягненню із Міноборони. У той же час, у випадку, якщо суд не знайде підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, скаржник просить зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу на 99%.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13423/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
24.03.2025 матеріали справи №910/13423/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 на 28.04.2025.
03.04.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача з проханням залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду без змін.
Позивач у відзиві наголошує на тому, що відповідачем не наведено жодного конкретного аргументу щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, про що стверджується відповідачем, не вказано, які саме норми процесуального та матеріального права було порушено судом першої інстанції, а також не вказано, які висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи. Натомість, усі міркування відповідача зводяться виключно до його незгоди з розміром стягнутих судових витрат та полягають у прагненні зменшити розмір стягнутих судових витрат. Тобто, під час визначення вартості професійної правничої допомоги було дотримано співмірність із критеріями, визначеними в частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України та частині 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Усі вказані в Акті надані адвокатом послуги були неминучими та необхідними для забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача. З урахуванням зазначеного, та того, що саме неправомірні дії відповідача й послугували підставою для звернення позивача до суду, враховуючи, що суму заборгованості відповідачем було сплачено після надходження позову до суду, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача судових витрат. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення розміру судових витрат та не наводився власний розрахунок, навіть попри те, що в ході судового засідання судом ставилося відповідне питання представнику відповідача. Враховуючи, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі та, відповідно, не доведено того, що заявлена позивачем сума витрат є надмірно великою, то за таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем за надання правової допомоги в розмірі 100 235,00 грн є обґрунтованими, а відтак заява позивача про розподіл витрат підлягає задоволенню.
Окремо відповідач наполягає на необхідності повернення позивачу сплаченого судового збору з державного бюджету, а не стягувати суму з відповідача.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). Оскільки у даному випадку позивач не відмовлявся від позову, а не підтримав свої вимоги у зв'язку із задоволенням цих вимог відповідачем після пред'явлення позову, то судові витрати зі сплати позивачем судового збору доцільно саме стягнути з відповідача, а не повернути з Державного бюджету України. Так, згідно з частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив про стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляційній інстанції у розмірі 16 000,00 гривень.
У судове засідання 28.04.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу суду про покладення на нього судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду без змін.
У судовому засіданні 28.04.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвала місцевого господарського суду оскаржується позивачем лише в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, з огляду на встановлені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, ухвала суду в частині закриття провадження у справі судом апеляційної інстанції не переглядається.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, враховуючи таке.
31.10.2024 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості за договором №220/14/2/24/39 від 07.03.2024 на суму 3 567 913,95 грн.
За подання позовної заяви позивачем згідно з платіжною інструкцією №40352 від 30.10.2024 сплачено судовий збір у розмірі 42 814,97 грн (3 567 913,95 грн х 1,5% х 0,8).
09.12.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду заяву, в якій просив закрити провадження у справі №910/13423/24 у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки МОУ виконало свої зобов'язання за договором та сплатило позивачу 3 567 913,95 грн за фактично поставлений згідно з Договором товар, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.11.2024 №19/2/10.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Суд першої інстанції, посилаючись на пункт 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3 567 913,95 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині.
У свою чергу, суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судового збору, послався на положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та поклав витрати зі сплати судового збору в повному обсязі на відповідача у справі як на особу, з вини якої виник спір.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду з огляду на таке.
Згідно частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Колегія суддів зазначає, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній.
Лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Згідно ж з положеннями пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору при закритті провадження у справі процесуальний припис частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не може бути застосовано, оскільки результат вирішення спору, що знаходився на розгляді господарського суду, відсутній.
Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №904/9628/17 та від 19.02.2020 у справі №903/181/19.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції без достатніх правових підстав застосував положення частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, поклавши на відповідача витрати позивача зі сплати судового збору, адже відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» така сума за клопотанням позивача (платника) повертається останньому, й у даному випадку позивач згідно норм чинного законодавства не наділений правом обирати, чи стягнути їх з відповідача, чи повернути з державного бюджету, адже закон у цій частині є однозначним.
Відповідно, ухвала Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» судового збору у розмірі 42 814,97 грн, а позивач має право заявити до суду клопотання про його повернення з державного бюджету.
Щодо покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 100 235,00 грн, то в цій частині суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Судом встановлено, що позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 178 000,00 грн.
11.12.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав заяву про стягнення з відповідача 100 235,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 100 235,00 грн позивачем надано у матеріали справи копії: договору про надання професійної правничої допомоги №2-20/09/2024 від 20.09.2024, укладеного між ТОВ «Трейд Полтава» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Партнер'с» (об'єднання), Додаткової угоди №1 від 20.09.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги №2-20/09/2024 від 20.09.2024, Додаткової угоди №2 від 20.09.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги №2-20/09/2024 від 20.09.2024, додаткової угоди №3 від 03.12.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги № 2-20/09/2024 від 20.09.2024, акту №1 від 03.12.2024 приймання-передачі наданих послуг на суму 100 235,00 грн, рахунок №1-1-03/12/2024 від 03.12.2024 на суму 100 235,00 грн, платіжної інструкції №1212 від 06.12.2024 на суму 100 235,00 грн, ордеру серія АА №148715від 20.09.2024 на представництво інтересів ТОВ «Трейд Полтава» адвокатом Пашковським Д.В.
Так, 20.09.2024 між ТОВ «Трейд Полтава» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Партнер'с» (об'єднання) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №2-20/09/2024, відповідно до пункту 1.1. якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Після закінчення надання правничої допомоги сторони підписують акт приймання-надання послуг (пункт 1.2. Договору).
За змістом пункту 4.2. Договору правнича допомога, що надається АО клієнту, ґрунтується на платній основі, розмір оплати якої визначається у порядку, встановленому до тарифів (додаткова угода №1 до цього Договору) в рахунку-фактурі та/або акті приймання-передачі, на банківський рахунок АО, який зазначений в рахунку на оплату.
Як вбачається із Додаткової угоди №1 до Договору №2-20/09/2024 від 20.09.2024, вартість 1 години роботи адвоката складає 8 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №3 від 03.12.2024 до Договору №2-20/09/2024 від 20.09.2024 витрати на професійну правничу допомогу становлять 100 235, 00 грн.
03.12.2024 сторонами підписано акт №1 приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, згідно якого об'єднання надало клієнту такі послуги: отримання інформації від клієнта, отримання документів, попередня консультація з клієнтом; правовий аналіз договору поставання, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, акту недоліків, зведених актів приймання-передачі майна, рахунків, актів на оплату, претензійних матеріалів, інших первинних документів, що стосуються його укладання та виконання/невиконання, правова кваліфікація спірних правовідносин, розробка правової позиції для визначення способу захисту прав клієнта, консультації з клієнтом; підготовка вимоги (претензії) в інтересах та від імені клієнта до МОУ, підготовка поштових документів, переміщення до відділення поштового зв'язку і у зворотному напрямку з мето направлення вимоги (претензії); представництво клієнта у відділенні поштового зв'язку; підготовка адвокатського запиту в інтересах клієнта до МОУ; представництво клієнта у відділенні поштового зв'язку; правовий аналіз листа МОУ №220/19/1214, визначення правомірності вимог; підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за договором постачання; правовий аналіз відзиву МОУ; підготовка відповіді на відзив МОУ; підготовка заяви про стягнення судових витрат з відповідача та подання її до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд».
Загальна кількість витрачених годин на правову допомогу - дванадцять годин тридцять хвилин, фактичні витрати (пункт 3 та пункт 4 акту) - 235,00 грн. Всього до сплати 100 235,00 грн.
Також 03.12.2024 між сторонами підписано додаткову угоду №3 до Договору №2-20/09/2024 від 20.09.2024, у пункті 2 якої підтверджено, що у зв'язку з задоволенням позову (у зв'язку з чим відпала необхідність у наданні деяких видів професійної правничої допомоги, зокрема, участь адвоката у судових засіданнях, підготовка процесуальних документів), сторони погодили, що винагорода об'єднання становить 100 235,00 грн (у тому числі відшкодування фактичних витрат у сумі 235,00 грн).
03.12.2024 Адвокатським об'єднанням виставлено рахунок на оплату правової допомоги від згідно Договору про надання правничої допомоги від 20.09.2024 на суму 100 235,00 грн.
Платіжною інструкцією №1212 від 06.12.2024 позивач здійснив оплату вказаного рахунку на суму 100 235,00 грн.
Отже, згідно поданих документів позивачу були надані послуги правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції на загальну суму 100 000,00 грн та додатково понесені фактичні витрати - 235,00 грн.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача усієї заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу (100 235,00 грн).
Однак, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду не із зазначеним не погоджується з огляду на таке.
Враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає про те, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Судом установлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач у відзиві на позовну заяву від 22.11.2024 зазначав про те, що попередньо заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 178 000,00 грн значно завищений. Коефіцієнт складності справи 1,0, що підтверджується звітом про автоматизований розподіл справи, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в даній справі не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору в цій справі, ураховуючи складність виконаної роботи. У відзиві відповідач просив суд відмовити позивача у стягнення заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Також заперечення проти стягнення витрат на правничу наведені у клопотанні відповідача про закриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані позивачем до заяви про розподіл судових витрат докази та висловлені відповідачем заперечення, колегія суддів, керуючись такими критеріями визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до предмету позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, вважає заявлену позивачем до стягнення з відповідача суму витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи завищеною.
Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів, який за своєю правовою природою є договором поставки. Суд зазначає, що дана справа не є складною та об'ємною, не потребувала значного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази, при цьому сума основного боргу була повністю погашена відповідачем після відкриття провадження у справі, в зв'язку з чим провадження у справі закрито за відсутністю предмета спору.
Одночасно судом враховано, що кількість та обсяг підготовлених адвокатом позивача у даній справі процесуальних документів не є значними (зокрема, позовна заява містить 10 сторінок, а відповідь на відзив - 7 сторінок).
Витрати ж на підготовку заяви про стягнення судових витрат з відповідача та подання її до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» взагалі не можуть бути покладені на відповідача, оскільки заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у cправі №910/9714/22.
Суд першої інстанції зазначені обставини при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат безпідставно не врахував.
З огляду на встановлене та враховуючи викладені відповідачем заперечення проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, принципи співмірності, розумності та необхідності понесення судових витрат, обсяг доказів, що підлягали вивченню та аналізу позивачем, за висновком суду апеляційної інстанції, заява ТОВ «Трейд Полтава» про стягнення з Міністерства оборони України витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає частковому задоволенню на суму 15 000,00 грн.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Міністерства оборони України частково обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 скасуванню в частині стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору в розмірі 42 814,97 грн, при цьому суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права заявити про повернення цієї суми судового збору з державного бюджету, в частині ж стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції ухвала суду підлягає зміні, а до стягнення з відповідача підлягають 15 000,00 грн судових витрат.
Щодо розподілу судових витрат позивача у розмірі 16 000,00 грн на складання відзиву на апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025, про які заявлено позивачем, то в цій частині колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №925/790/17 (925/580/20), згідно яких (пункт 31.7.) оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті, а прямо залежить від розгляду основної справи, тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення («розподіл витрат на правничу допомогу за участь у розгляді питання про розподіл витрат на правничу допомогу»), яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим та не відповідає змісту процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат.
У даному випадку доводи апеляційної скарги відповідача на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 в даній справі стосувалися виключно питань розподілу судових витрат.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для відшкодування витрат позивача у розмірі 16 000,00 грн, пов'язаних зі складанням, оформленням та поданням до суду відзиву на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у даній справі, яка оскаржується відповідачем лише в частині розподілу судових витрат між сторонами.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 280, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 скасувати в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» судового збору у розмірі 42 814,97 грн.
У частині стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» 100 235,00 грн витрат на професійну правничу допомогу ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 змінити.
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» про стягнення з Міністерства оборони України витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції задовольнити частково.
Пункт 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 у справі №910/13423/24 викласти у такій редакції:
«Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський (просп. Повітряних сил), 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Полтава» (03194, м. Київ, б. Кольцова, 14-Д, офіс 610; код ЄДРПОУ 43439316) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн».
Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.
У задоволенні заяви про стягнення з Міністерства оборони України витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 16 000,00 грн відмовити.
Матеріали справи №910/13423/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.05.2025 після виходу з відпустки головуючого судді Михальської Ю.Б. та судді Тищенко А.І..
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
Г.П. Коробенко