ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5316/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 року, суддя в І інстанції Деркач Т.Г., повний текст якого складено 11.02.2025, в м. Одесі
у справі №916/5316/24
за позовом: Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “МІНВІК»
про стягнення 102 200 грн
У грудні 2024 року Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІНВІК» пені у розмірі 102 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 47/ОБ від 07.05.2024 в частині своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24 у задоволенні позову відмовлено; судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн покладено на позивача.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що затримка виконання зобов'язання стала наслідком бездіяльності позивача (прострочення кредитора), який не виконав свого обов'язку відповідно до вимог п.4.1. Договору та не надіслав відповідачу окрему заявку із визначеним місцем доставки.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що затримка поставки Товару була зумовлена не простроченням кредитора. На переконання позивача, боржник повинен був повідомити про наявність товару та готовність до відвантаження. Лише після отримання такого повідомлення у покупця виникає обов'язок надати постачальнику повідомлення про конкретне місце поставки. Відповідачем не надано доказів направлення на адресу позивача листів щодо наявності товару та готовності його до відвантаження. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження наявності у нього товару на визначену договором дату поставки.
Вказує, що в Договорі було визначено місце поставки товару - місто Запоріжжя. При цьому, після доставки товару до міста Запоріжжя та повідомлення про це Покупця, Постачальник отримує детальні інструкції щодо передачі Товару. Відповідач, посилаючись на ту обставину, що ним не могли бути виконані зобов'язання щодо поставки Товару у встановлений строк через відсутність конкретної адреси, куди повинна здійснюватись доставка Товару, не надав жодного доказу, що ним було здійснено доставку Товару до міста Запоріжжя у встановлений строк, але передання поставленого Товару виявилось неможливим через бездіяльність Позивача. Також відсутні докази, що позивач відмовлявся приймати від Відповідача Товар.
Додатково зазначає, що судом було протиправно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів з посиланням на пропуск строку подання такого клопотання, оскільки питання, з приводу якого було заявлено клопотання про витребування доказів, виникло тільки під час судового розгляду, про що суду надавались відповідні пояснення. Відмова в задоволенні клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження призвела до не з'ясування обставин по справі, які мають значення для винесення справедливого, законного та обґрунтованого рішення у справі. Таким чином, на переконання скаржника, суд першої інстанції при розгляді справи вдався до надмірного формалізму
Разом з апеляційною скаргою скаржником заявлено клопотання про витребування у ТОВ «МІНВІК» доказів, а саме: документів щодо митного оформлення товару: камера - тепловізор Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки) в кількості 500 штук та документи первинного обліку цього товару, а також про витребування у Державній митній службі України копії документів щодо митного оформлення Товариством з обмеженою відповідальністю «МІНВІК» товару: камера - тепловізор Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки) в кількості 500 штук.
В обґрунтування вказаного клопотання скаржник зазначив, що вважає за необхідне під час апеляційного розгляду справи встановити дату отримання Відповідачем товару, який в подальшому був поставлений Позивачу, для чого витребувати документи первинного обліку, зокрема накладні на отримання товару, документи щодо митного оформлення товару.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що ні ст. 656 ЦК України, ні ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ні умови Договору № 47/ОБ не містять вимоги щодо обов'язкової фізичної наявності товару у власності Постачальника до моменту передачі його Покупцю. На момент передачі товар належав Постачальнику на праві власності, і відсутні будь-які докази, які б свідчили про порушення цієї умови договору. Обставини наявності товару не спростовують встановлені обставини того, що саме Позивачем не було виконано умови договору в частині надіслання Постачальнику окремої заявки із зазначенням місця поставки товару. Апеляційна скарга в частині мотивів щодо витребування документів та переходу до розгляду в загальному проваджені не підлягають задоволенню, оскільки: клопотання про витребування було подано за межами строків, визначених ч. 2 ст. 80 ГПК України за відсутності доказів неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача; дана справа у розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України є малозначною, а тому в силу ч. 7 ст. 250 ЦПК України не підлягає розгляду за правилами загального провадження.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 102 200 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Дослідивши клопотання позивача про витребування доказів колегія суддів встановила, що таке не відповідає вимогам ст. 81 ГПК України, оскільки не містить відомостей, які мають бути зазначені у клопотанні про витребування доказів відповідно до вимог вказаної статті, зокрема, подаючи клопотання про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, не вказав, які заходи для отримання зазначених доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів.
Судова колегія зазначає, що згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а вказане клопотання не містить жодного обґрунтованого аргументу щодо необхідності витребування таких доказів та неможливості розгляду даної справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства України, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання про витребування доказів суд відмовляє.
Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції протиправно було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, судова колегія вказує таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2024 господарським судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання.
02.02.2025 позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів.
У судовому засіданні 06.02.2025, за участю представників сторін, судом постановлено протокольну ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, оскільки таке клопотання подано поза межами встановленого ч. 2 ст. 80 ГПК України строку. Окрім того, судом відмовлено у задоволенні усного клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на те, що дана справа за ціною позову є малозначною та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.
Частинами 1-4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Позивач повинен подати суду докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
За матеріалами справи, позивач, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати вказані докази господарському суду першої інстанції разом з позовною заявою. У разі неможливості подати докази з позовом з об'єктивних причин, мав повідомити про це суд першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Втім, як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ані в позовній заяві, ані в клопотанні про витребування доказів заявником не зазначено причин неможливості подання відповідних доказів у встановлений строк з причин, які не залежали від позивача.
Відтак, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів.
Посилання скаржника на те, що питання про наявність товару виникли вже під час судових засідань не звільняє позивача від обов'язку дотримання процесуальних строків, при цьому, саме позивач є ініціатором судового розгляду та не був обмежений у часі щодо збирання та надання доказів в обґрунтування позовної заяви відповідно до ГПК України.
Також, на думку скаржника, судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, зокрема можливості подання та розгляду клопотання про витребування доказів в підготовчому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).
За приписами частини 3 статті 2 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У той же час, в рамках даної справи позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 102 000 грн пені, а отже, зазначена справа є малозначною.
Вимог про розгляд такої справи лише за правилами загального позовного провадження ГПК України не передбачено, у зв'язку з чим в силу частини 1 статті 247 ГПК України дана справа підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні усного клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з огляду на те, що дана справа за ціною позову є малозначною та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.05.2024 між Управлінням оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (далі - «Покупець») та Товариством обмеженою відповідальністю «МІНВІК» (далі - «Постачальник») укладено договір про закупівлю, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця у погоджені Сторонами строки камеру - тепловізор Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки) (Код ДК 021:2015: 38630000-0: Астрономічні та оптичні прилади) (далі - Товар) вказаний у Специфікації (Додаток 1 до Договору), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у Договорі.
Загальна вартість Договору визначена на підставі Додатку № 1 до даного Договору та складає: 5 100 000 грн, у т.ч. ПДВ - 00 (нуль) гривень 00 коп. Постачальник є платником ПДВ, однак звільняється від його сплати у відповідності до предмету договору та пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 3.2. договору оплата здійснюється Покупцем за фактично отриманий належної якості Товар шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у даному Договорі, протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної.
Відповідно до п. 4.1. договору Постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного Договору зобов'язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною Покупцем (за окремою заявкою)) до « 10» травня 2024 року.
Згідно з п. 4.3. договору факт приймання Товару, а також відсутність зауважень до Товару підтверджується підписанням уповноваженими представниками Сторін належним оформленої накладної на Товар (на кожну поставлену партію/частину Товару).
Датою поставки Товару є дата його передачі уповноваженому представнику Покупця та підписання видаткової накладної (п. 4.4. договору).
Відповідно до пп. 7.3.1. договору постачальник зобов'язаний Поставляти Покупцю Товар, в строк та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з умовами п. 9.3. договору за порушення строку поставки Товару або строку заміни неякісного (невідповідного) Товару на якісний (відповідний) в гарантійний період Постачальник на вимогу Покупця сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання зобов'язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
У п. 9.5. договору вказано, що штрафні санкції, зазначені в п.9.3. та п 9.4. даного договору сплачуються Постачальником протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання відповідної вимоги Покупця.
Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1. договору і діє до 31.12.2024, а в частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п. 11.1. договору).
Додатком 1 до договору є Специфікація.
03.05.2024 відповідач звернувся до позивача з листом №06-03/05/2024, в якому просив продовжити строк виконання зобов'язань за договором до 10.06.2024, шляхом укладання додаткової угоди до договору, з огляду на те, що у зв'язку із триваючими святковими днями у Китайській Народній Республіці, виробники товару не здійснюють його відвантаження, через що виникли несприятливі обставини, які не залежать від постачальника, та призводять до порушення строків постачання товару, передбачених договором.
07.05.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю №47/06 від 07.05.2024, відповідно до умов якої у зв'язку з виникненням документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання зобов'язань щодо передачі товару Покупцем, з урахуванням листа від 03.05.2024 № 1, Сторони вирішили продовжити строк поставки товару за договором, виклавши пункт 4.1. договору у наступній редакції: « 4.1. Постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною Покупцем (за окремою заявкою) до 31 травня 2024 року».
На виконання умов договору, відповідач 21.06.2024 поставив позивачу товар на загальну суму 5 100 000 грн, про що свідчить підписана між сторонами видаткова накладна № 154 від 21.06.2024.
Також у матеріалах справи наявна експрес-накладна ТОВ «Нова пошта» за №20450948604914.
22.10.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 363 сплатити пеню у розмірі 102 000 грн за порушення строків поставки у строк встановлений п. 9.5. договору.
У листі № 139-31/10/2024 від 31.10.2024 відповідач із твердженням покупця про те, що поставка товару була здійснена несвоєчасно не погоджується, оскільки відповідно до умов пункту 4.1. договору, покупець, як до спливу строку визначеного у цьому пункті договору - до 31.05.2024, так і станом на дату постачання товару, жодним із передбачених договором способів, не надав/не надіслав постачальникові окремої заявки, в якій мав би зазначити адресу поставки Товару. Натомість адресу поставки товару постачальник дізнався під час телефонної розмови із працівником підпорядкованої позивачу установи,.
Однак, вважаючи порушеними права за договором щодо своєчасної доставки Товару, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Отже, предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 102 000 грн у зв'язку з порушенням строків поставки товару.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Так, згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч.1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, між позивачем як покупцем відповідачем як постачальником було укладено договір про закупівлю, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця у погоджені Сторонами строки камеру - тепловізор Thermal 256 для FPV дрона (тепловізійна камера для нічної зйомки) (Код ДК 021:2015: 38630000-0: Астрономічні та оптичні прилади) (далі - Товар) вказаний у Специфікації (Додаток 1 до Договору), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у Договорі.
В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю №47/06 від 07.05.2024, відповідно до умов якої у зв'язку з виникненням документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання зобов'язань щодо передачі товару Покупцем, з урахуванням листа від 03.05.2024 № 1, Сторони вирішили продовжити строк поставки товару за договором, виклавши пункт 4.1. договору у наступній редакції: « 4.1. Постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного договору зобов'язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною Покупцем (за окремою заявкою) до 31 травня 2024 року».
Як свідчать матеріали справи, відповідач поставив позивачу товар 21.06.2024 на загальну суму 5 100 000 грн, про що свідчить підписана між сторонами видаткова накладна № 154 від 21.06.2024.
На думку позивача, в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо поставки Товару виконав несвоєчасно, товар було поставлено згідно видаткової накладної №154 від 21 червня 2024 року, з порушенням строків, встановлених Договором (до 31 травня 2024 року), у зв'язку з чим останнім було здійснено нарахування пені у розмірі 102 000 грн.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Судова колегія зазначає, що у п. 4.1. договору сторони домовились, що відповідач власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного Договору зобов'язується здійснити поставку (доставку) Товару за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя, (з метою уникнення загрози, за адресою вказаною позивачем (за окремою заявкою) до 31 травня 2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Таким чином, виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 904/9431/21.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що відповідно до умов п. 4.1 договору, обов'язок відповідача щодо поставки товару виникає лише після вчинення позивачем попередньої дії - направлення окремої заявки із зазначенням конкретної адреси поставки в межах м. Запоріжжя. Саме така заявка є необхідною умовою для реалізації відповідачем обов'язку поставки обумовленого сторонами товару, оскільки без визначення остаточної адреси товар не може бути поставлений належним чином.
Таким чином, обов'язку відповідача щодо поставки товару передує обов'язок позивача надати окрему вказівку щодо конкретного місця поставки, шляхом направлення відповідної заявки. Невиконання позивачем цього обов'язку виключає можливість визнання відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання. Це відповідає приписам ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.04.2023 у справі № 904/9431/21.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем умов, передбачених пунктом 4.1 Договору щодо повідомлення відповідачу точного місця поставки, що не заперечується з боку позивача.
Таким чином, у даній ситуації має місце прострочення кредитора у розумінні частини першої статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки саме з вини позивача поставка товару не могла бути здійснена у погоджений сторонами в договорі строк.
В свою чергу, скаржник вважає, що боржник повинен був повідомити про наявність товару та готовність до відвантаження і лише після отримання такого повідомлення у покупця виникає обов'язок надати постачальнику повідомлення про конкретне місце поставки. Водночас, відповідачем не надано доказів направлення на адресу позивача листів щодо наявності товару та готовності його до відвантаження.
Також, за доводами скаржника, в Договорі було визначено місце поставки товару - місто Запоріжжя. При цьому, після доставки товару до міста Запоріжжя та повідомлення про це Покупця, Постачальник отримує детальні інструкції щодо передачі Товару. Відповідач, посилаючись на ту обставину, що ним не могли бути виконані зобов'язання щодо поставки Товару у встановлений строк через відсутність конкретної адреси, куди повинна здійснюватись доставка Товару, не надав жодного доказу, що ним було здійснено доставку Товару до міста Запоріжжя у встановлений строк, але передання поставленого Товару виявилось неможливим через бездіяльність Позивача.
Судова колегія відхиляє наведені вище аргументи скаржника, оскільки, як вже зазначалось судом, пункт 4.1 договору прямо встановлює, що доставка товару має бути здійснена за конкретною адресою, вказаною позивачем за окремою заявкою, що прямо покладає на позивача обов'язок повідомити відповідача про конкретне місце доставки шляхом подання відповідної заявки. Жодної зустрічної умови про те, що така заявка подається лише після повідомлення відповідачем про готовність товару, в договорі не передбачено.
Як правильно зауважено судом першої інстанції, частина області, на яку здійснювалась поставка, перебуває в умовах тимчасової окупації або безпосередньої близькості до зони бойових дій, що об'єктивно унеможливлює направлення товару без попереднього узгодження безпечного маршруту та кінцевого пункту отримання. Саме з огляду на ці ризики, які сторони усвідомлювали при укладенні правочину, у тексті договору було закріплено формулювання «з метою уникнення загрози», що ще раз підкреслює той факт, що без конкретної заявки позивача поставка не може вважатися можливою, а отже і простроченою з боку відповідача.
Таким чином, твердження скаржника про вчинені відповідачем порушення у частині неузгодженої поставки є безпідставними, оскільки основним чинником, що унеможливив належне виконання відповідачем зобов'язання, є не вчинення саме позивачем передбачених договором дій - ненадання заявки із зазначенням точної адреси доставки. У такому випадку, відповідно до статті 613 ЦК України, має місце прострочення кредитора, а не боржника, що виключає відповідальність останнього за невиконання зобов'язання у строк.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24.
За таких обставин, апеляційна скарга Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/5316/24 -залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: С.І. Колоколов
Н.М. Принцевська