Іменем України
06 травня 2025 року
м. Харків
справа №636/148/21
провадження № 22-ц/818/1629/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Чкалівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Биченка Антона Олександровича на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2024 року, постановленого під голуванням судді Золотоверхої О.О.,
У січні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Чкалівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 , Чкалівська селищна військова адміністрація Чугуївського району Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Биченко Антон Олександрович просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції не врахував усі обставини справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Зазначає, що ОСОБА_3 не мала права на спадкування земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка не належала спадкодавиці ОСОБА_5 , а також враховуючи порушення прав позивачів накладенням спірної земельної ділянки на їх земельну ділянку. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки ні рішенню виконавчого комітету Базаліївської сільської ради від 13.04.1993 року №98-150 “Про виділення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства громадянам, ні рішенню виконавчого комітету Базаліївської сільської ради № 30 від 20.08.1999 року, ні рішенню виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №24 від 01.04.2000 року. Вважає, що належним способом захисту прав позивачів в даному спорі є скасування правовстановлюючого документу відповідача на земельну ділянку як такого, що виданий з порушенням норм законодавства, у зв'язку з чим позивачі отримають можливість здійснити приватизацію земельної ділянки, що перебувала у їх користуванні протягом тривалого часу. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив, яким саме рішенням органу місцевого самоврядування було передано ОСОБА_5 безоплатно у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого сільського господарства. Також суд першої інстанції не встановив чи зверталася відповідач ОСОБА_3 як спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем та чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки. Позивачі вважають, що ОСОБА_3 ніяких прав щодо спірної земельної ділянки не успадкувала, у звязку із не закріпленням місця її розташування за спадкодавцем. Встановивши факт накладання земельної ділянки відповідача на земельні ділянки позивачів внаслідок недосканалого розроблення технічної документації із землеустрою та видачі свідоцтва про право на спадщину, яким порушується право позивачів на оформлення у власність земельної ділянки, скасування правовстановлюючого документа та його реєстрації поставить сторони у становище, яке забезпечить дотримання прав на приватизацію земельних ділянок, що перебувають у їх користуванні. Враховуючи, що відповідачкою ОСОБА_3 було фактично незаконно успадковано частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивачів, у зв'язку з цим позивачі були позбавлені права користування земельною ділянкою, що належить їм на праві користування.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданим и доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходиз того, що позивачами не доведено, наявність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину від 19.07.1994 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частках успадкували після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці сільської ради розміром 0,28 га в АДРЕСА_1 .(т.1 а.с.16)
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №30 від 20.08.1999 року за ОСОБА_5 закріплено та передано в особисту власність земельну ділянку по фактичному користуванню площею 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_5 на праві особистої власності.(т.1 а.с.34)
Згідно копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №36 від 15.10.1999 року оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 (т.1 а.с.36)
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №24 від 01.04.2000 року закріплено земельну ділянку по фактичному користуванню площею 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_5 (т.1 а.с.37)
З копії договору дарування від 26.04.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №567 приватним нотаріусом Царьовою І.М. вбачається, що ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці виконкому Базалівської сільської ради розміром 4500 кв.м у АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.35)
ОСОБА_5 , 1929 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та згідно копії листа Чугуївської державної нотаріальної контори №1568/01-16 від 24.06.2020 року вбачаєються, що до складу спадкоємців ОСОБА_5 входить ОСОБА_3 (т.1 а.с.202)
16.07.2020 року державним нотаріусом Дідик Є.Г. на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (копія заповіту т.1 а.с.74), зареєстроване в реєстрі за №2-856 (копія т.1 а.с.72) на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , 1929 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з земельної ділянки площею 0.20 га, кадастровий номер 6325481001:00:001:0339 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_2 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №234776824 від 30.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6325481001:00:001:0339, площею 0,2 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2111477863254.(т.1 а.с.17) Аналогічне вбачається з копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6313239002020 від 15.07.2020 року (т.1 а.с.252-257).
Як на підставу позовних вимог позивачі посилались на те, що вони є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці сільської ради розміром 0,28 га. Зазначена земельна ділянка не приватизована. Коли позивачі вирішили приватизувати вказану земельну ділянку, виявилося, що частина цієї земельної ділянки, яка знаходиться в їх користуванні з моменту будівництва житлового будинку, успадкована відповідачем ОСОБА_3 . Згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства виданої ОСОБА_3 дана технічна документація була розроблена на підставі рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради Чугуївського району Харківської області від 20.08.1999 року №30. Згідно рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради Чугуївського району Харківської області від 20.08.1999 року №30 виконавчий комітет вирішив закріпити та передати в особисту власність земельну ділянку по фактичному користуванню площею 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить на праві особистої власності ОСОБА_5 . Окрім цього, у вказаній технічній документації міститься договір дарування від 26.04.2000, згідно якого ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці виконкому Базалівської сільської ради розміром 4500 кв.м. у АДРЕСА_2 . На момент укладення договору дарування земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок була не приватизованою та належала виконкому Базаліївської сільської ради. 26.04.2000 до ОСОБА_3 перейшло право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та до неї перейшло право користування відповідною земельною ділянкою. Окрім цього, на момент прийняття виконавчим комітетом Базаліївської сільської ради рішення від 20.08.1999 про передачу у особисту власність ОСОБА_5 земельної ділянки розміром 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , вона не являлась власницею вказаного житлового будинку, а стала власницею лише 03.11.1999 року, - коли отримала відповідне свідоцтво про право приватної власності. Таким чином, земельна ділянка при домоволодінні по АДРЕСА_1 площею 4500 кв.м. не належала на праві власності ОСОБА_5 , а перебувала лише в її користуванні. Окрім цього, згідно листа від 22.09.2014 року Базаліївської сільської ради, вбачається, що комісією та сесією було встановлено, що такої площі земельної ділянки 0,4500 га, яка числилась за ОСОБА_5 , біля будинку АДРЕСА_2 немає в натурі (на місцевості), так як не були встановлені межові знаки при оформленні договору дарування, вписавши земельну ділянку 0,2000 га (добавку) по АДРЕСА_1 , про що вказано у рішенні виконкому від 13.04.1993 №98-150. Отже, ОСОБА_3 не мала право на спадкування земельної ділянки оскільки вказана земельна ділянка не належала спадкодавцю ОСОБА_5 . Крім того, оскільки ОСОБА_3 стала власником житлового будинку, то і земельну ділянку повинна була оформлювати не в порядку спадкування, а як власник будинку, який розташований на вказаній земельній ділянці, попередньо отримавши дозвіл у відповідної сільської ради. Також позивачами було зазначено, що згідно збірного кадастрового плану земельних ділянок по АДРЕСА_1 за домоволодіннями по АДРЕСА_2 закріплено земельну ділянку площею 0,25 га та за домоволодінням по АДРЕСА_1 закріплено НОМЕР_1 земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,03 га; біля домоволодіння по АДРЕСА_2 ніяких земельних ділянок площею 0,20 га передбачено не було та не існувало в натурі на місцевості. Відповідачем ОСОБА_3 було фактично успадковано частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивачів. Крім того, при виготовленні технічної документації було порушено вимоги Інструкції із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками здійснив не за фактичним використанням земельної ділянки.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Нормами частини першої статті 316, частини першої статті 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (частина друга статті 318 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Законодавець визначив у статті 1268 ЦК України, зокрема, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Стаття 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Відповідно до ч.1 ст.1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Матеріали справи свідчать про те, що 16.07.2020 року державним нотаріусом Дідик Є.Г. на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (копія заповіту т.1 а.с.74), зареєстроване в реєстрі за №2-856 (копія т.1 а.с.72) на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , 1929 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з земельної ділянки площею 0.20 га, кадастровий номер 6325481001:00:001:0339 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_2 .
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права на спадкування в особи, на ім'я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
Таким чином, законодавством передбачено такий спосіб захисту як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, а також перелік підстав, коли такий спосіб застосовується, не є вичерпним.
Разом з тим позивачами не надано доказів наявності підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Матеріали справи свідчать про те, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину від 19.07.1994 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частках успадкували після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці сільської ради розміром 0,28 га в АДРЕСА_1 .(т.1 а.с.16)
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №30 від 20.08.1999 року за ОСОБА_5 закріплено та передано в особисту власність земельну ділянку по фактичному користуванню площею 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_5 на праві особистої власності.(т.1 а.с.34)
Згідно копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №36 від 15.10.1999 року оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 (т.1 а.с.36)
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Базаліївської сільської ради №24 від 01.04.2000 року закріплено земельну ділянку по фактичному користуванню площею 4500 кв.м. при домоволодінні АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_5 (т.1 а.с.37)
З копії договору дарування від 26.04.2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №567 приватним нотаріусом Царьовою І.М. вбачається, що ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на земельній ділянці виконкому Базалівської сільської ради розміром 4500 кв.м у АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.35)
ОСОБА_5 , 1929 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину після її сметрі прийняла донька ОСОБА_3 (т.1 а.с.202)
16.07.2020 року державним нотаріусом Дідик Є.Г. на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (копія заповіту т.1 а.с.74), зареєстроване в реєстрі за №2-856 (копія т.1 а.с.72) на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , яке складається з земельної ділянки площею 0.20 га, кадастровий номер 6325481001:00:001:0339 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_2 .
Копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №214417466 від 30.06.2020 року підтверджено, що земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 6325481001:00:001:0339 належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . (т.1 а.с.258-259)
Згідно ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1,2ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наявні у справі докази свідчать про те, що відповідачка є спадкоємицею за заповітом, яка прийняла спадщину, нею успадковано майно, що належало спадкодавцю на момент смерті, Тому підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не вбачається.
Посилання апелянтів на те, що відповідачкою ОСОБА_3 було фактично успадковано частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні позивачів, у зв'язку з чим позивачі були позбавлені можливості приватизувати вказану земельну ділянку колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивачами обрано неналежний спосіб захисту свої прав.
Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Биченка Антона Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю.Тичкова