Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 травня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/5060/24
Провадження № 11-кп/4815/287/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,.
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконфренції кримінальне провадження № 12024181180000677 за апеляційними скаргами захисника-адвоката ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_8 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2024 року стосовно
ОСОБА_5 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Голишів Рівненського району Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 240-1 КК на 1 рік позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили обрано ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою та ухвалено рахувати строк відбування покарання з 13 листопада 2024 року.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів, процесуальних витрат та скасовано арешт, накладений на майно у цьому кримінальному провадженні.
Згідно вказаного вироку, ОСОБА_5 не пізніше кінця 2023 року, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, переслідуючи корисливий мотив, придбав, шляхом привласнення знайденого, каміння, яке відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними», Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року, висновку судової гемологічної експертизи за спеціальністю 17.1 «Дослідження дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння» №СЕ-19/103-24/ 12664-ФХГД від 30 вересня 2024 року, відноситься до дорогоцінного каміння органогенного утворення, тобто каміння природного походження - бурштин у сировині, загальною масою 1132,96 г, ринковою вартістю 2377,19 грн без податку на додану вартість.
Продовжуючи свої злочинні дії, об'єднані єдиним умислом, ОСОБА_5 помістив вказаний бурштин у полімерний пакет чорного кольору та не маючи при цьому документів, які б підтверджували законність походження придбаного ним каміння бурштину, незаконно зберігав у належному йому кузові універсального нульового габариту (сховищі), що розташований поряд будинку №14, по вул. Молодіжна, с. Голишів Рівненського району Рівненської області, до 15 год. 11 хв. 24 вересня 2024 року, тобто до моменту виявлення та вилучення вказаного бурштину працівниками поліції в ході проведення обшуку у вищевказаному кузові універсального нульового габариту.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 просить суд вказане судове рішення змінити в частині покарання та призначити ОСОБА_5 штраф у мінімальному розмірі, передбаченому ч.1 ст. 240-1 КК, - 3 тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
На обґрунтування цих вимог зазначила, що місцевий суд, покликавшись на наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання, не врахував цього при призначенні ОСОБА_5 покарання. Також не повністю було враховано дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є працездатним.
На думку захисника, призначене покарання не відповідає критеріям справедливості та не є адекватним характеру вчинених дій, небезпечності. Вказала, що обвинувачений мав неофіційну постійну роботу, а тому зможе сплатити штраф, про що просив у місцевому суді.
Апелянт покликалася на те, що інкриміноване ОСОБА_5 кримінальне правопорушення належить до категорії нетяжких злочинів, чого не було враховано місцевим судом.
В апеляційній скарзі прокурор Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_8 просить цей вирок змінити в частині покарання та призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 240-1 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На обґрунтування своїх вимог зазначив, що санкція ч.1 ст. 240-1 КК передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.
Однак місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст. 240-1 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік, безпідставно застосував міру покарання, яка не передбачено санкцією цієї норми для позбавлення волі. Окрім того, у мотивувальній та резолютивних частинах вироку відсутнє посилання на застосування положень ст. 69 КК.
Також прокурор покликався на те, що місцевим судом не було в повному обсязі враховано про особу обвинуваченого, який не працює, доходів не отримує, у нього відсутні міцні соціальні зв'язки, раніше неодноразово судимий.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання поданої ним апеляційної скарги та заперечення на апеляційну скаргу прокурора, міркування прокурора ОСОБА_4 про безпідставність апеляційних вимог адвоката ОСОБА_6 та доводи на задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Зокрема, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Як убачається з оскаржуваного вироку, судовий розгляд у вказаному провадженні проводився у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК, а тому суд визнав недоцільним дослідження докази, щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, оскільки сторони у справі правильно зрозуміли зазначені обставини, сумнівів у добровільності їх позиції не було, та останнім роз'яснено, що вони будуть позбавлені права на оскарження обставин, що не досліджувались в апеляційному порядку.
Ухвалюючи вирок, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке згідно класифікації ст. 12 КК віднесено до нетяжкого злочину, та обставини, які пом'якшують покарання, зокрема щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, за відсутності обставин що обтяжують покарання, а також особу обвинуваченого, який раніше судимий, характеризується посередньо, та призначив покарання нижче від найнижчої межі встановлене в санкції ч.1 ст. 240-1 цього Кодексу у виді 1 року позбавлення.
Проте суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі встановленої санкцією ч.1 ст. 240-1 КК у мотивувальній частині вироку, не навів жодного обґрунтування та посилання на положення ст. 69 цього Кодексую. Не містить посилання на застосування ст. 69 КК і резолютивна частина вироку.
Отже при призначенні покарання місцевий суд не правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому, в силу приписів ст.ст.407-409, 413 КПК, вирок потрібно змінити в частині покарання.
При цьому колегією суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, який судимий, посередньо характеризується, відсутні дані стосовно перебування його на обліку у лікарів нарколога та психіатра, а також - відсутність обставин, які обтяжують покарання. Обставинами, які пом'якшують покарання є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Враховуючи що обвинувачений ОСОБА_5 не працює і самостійного доходу немає, суд не погоджується з доводами захисника про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, оскільки як у ході розгляду цієї справи судом першої інстанції, так і апеляційним судом, таких встановлено не було.
Водночас не заслуговують на увагу доводи прокурора про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 наближеного до верхньої межі санкції покарання у виді 2 років позбавлення волі, оскільки обвинувачений у скоєному щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину.
Як зазначено ККС ВС у свої постанові від 04 жовтня 2022 року по справі № 523/4890/19 щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів. Це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до переконання про доцільність призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді 2 років обмеження волі.
Відповідно до визначення ч.1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Статтею 51 КК, встановлено систему видів покарань, серед яких обмеження волі, є більш м'яким видом покаранням ніж позбавлення волі.
Згідно ст. 420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про призначення ОСОБА_5 менш суворого виду покарання у виді обмеженням аніж призначений судом першої інстанції вид покарання у виді позбавлення волі, що не є погіршенням становища обвинуваченого, суд приймає судове рішення у формі ухвали.
З огляду на викладене та в силу приписів ст.ст. 407-409 КПК, вирок місцевого суду підлягає зміні в частині призначеного покарання, а апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_8 - частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407-409, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисника-адвоката ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2024 КК року стосовно ОСОБА_5 в частині призначеного покарання змінити.
Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.1 ст.240 КК на 2 (два) роки обмеження волі.
В решті вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_5 - в той самий строк з дня отримання копії цієї ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3