Справа № 537/1468/25 Номер провадження 22-ц/814/2138/25Головуючий у 1-й інстанції Дряхлов Є.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
14 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , на ухвалу Крюківського районного суду м.Кременчука від 11 березня 2025 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста ухвали не зазначені) у справі за заявою адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , про забезпечення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
10 березня 2025 року адвокат Ульянов Р.А., представник ОСОБА_1 , звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, просив забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на майно, що зареєстроване за ОСОБА_3 : 50 % частки будівель і споруд промбази за адресою: АДРЕСА_1 , ОНМ 840202353104, або шляхом накладення заборони на відчуження цього майна та обтяження його речовими правами.
В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_1 має намір звернутись з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування з підстав невідповідності його вимогам закону та як такий, що укладений на шкоду кредитору (фраудаторний правочин).
Метою звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним зазначеного правочину, укладеного боржницею ОСОБА_2 з іншою особою - ОСОБА_3 , є застосування реституції для забезпечення виконання відповідачкою ОСОБА_2 грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 , які за станом на день звернення із заявою становлять понад 190 000 гривень.
Застосування реституції стане неможливим в разі, якщо відповідне спірне майно буде відчужене відповідачкою ОСОБА_3 іншим особам.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 11 березня 2025 року заяву адвоката Ульянова Р.А., представника ОСОБА_1 , про забезпечення позову залишено без розгляду.
Попереджено ОСОБА_1 та його представника адвоката Ульянова Р. А. про наслідки зловживання процесуальними правами, передбачені ст.148 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема про можливе застосування як до заявника, так і до його представника заходів процесуального примусу у виді штрафу у разі повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 20 березня 2025 року виправлено допущені описки в ухвалі Крюківського районного суду міста Кременчука від 11.03.2025 у цивільній справі №537/1468/25 за заявою представника позивача адвоката Ульянова Р.А., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову до подачі позовної заяви, а саме: в пунктах 5, 7 та 9 номер та дату ухвали суду «№ 537/1165/25 від 24.02.2025» виправлено на «№ 537/802/25 від 10.02.2025».
В апеляційній скарзі адвокат Ульянов Р.А., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву направити до суду першої інстанції для розгляду по суті в іншому складі суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що місцевим судом неповно досліджені обставини, що мають значення для справи, а також не застосовано норму закону, що підлягає застосуванню.
Звертає увагу суду, що ухвала містить в собі неправдиві відомості, а саме про те, що ними не оскаржувалась ухвала у справі № 537/1165/25 від 24 лютого 2025 року в апеляційному порядку.
Ухвалою від 24 лютого 2025 року у справі № 537/1165/25 заява про забезпечення позову була повернута з тих підстав, що разом з нею не було подано достатньо доказів на підтвердження тієї обставини, що справа підсудна саме Крюківському, а не Автозаводському районному суду м. Кременчука. Ніякі інші питання по суті суд в цій ухвалі не вирішував. Тому в заяві від 09 березня 2025 року вони поставили перед судом лише питання про вжиття заходів забезпечення позову щодо того нерухомого майна, яке перебуває виключно на території Крюківського району м. Кременчука.
Зазначає, що у своїй заяві від 09 березня 2025 року вони зазначили нові обставини з цього питання, зокрема, звернули увагу суду на те, що умовою застосування заходів забезпечення позову не є обов'язково подання доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову обов'язково призведе до негативних наслідків. Для вжиття заходів до забезпечення позову достатньо наявності обґрунтованого припущення про можливі наслідки, і послались, при цьому, на відповідну правову позицію Верховного суду.
Також зазначає, що у своїй заяві від 09 березня 2025 року вони надали до суду додаткові докази, зокрема, докази несення витрат на спільне майно, копію позовної заяви про стягнення боргу (факт виникнення спору) та ухвали, якою визначено підсудність цього спору, надано пояснення щодо того, що ринкова вартість майна, стосовно якого заявлено вжити заходи забезпечення позову, не має значення для вирішення питання про вжиття таких заходів, оскільки позов, для забезпечення якого мають бути вжиті ці заходи - це позов про визнання недійсними правочинів як фраудаторних. Щодо наявності спору між сторонами то суду були подані додаткові докази, які не подавались у справі № 537/802/25.
Отже, заява від 09 березня 2025 року містила і нові підстави для вжиття цих заходів, і нові докази, які не були додані до заяви, щодо якої постановлена ухвала від 10 лютого 2025 року, і в ній зазначались нові підстави для її розгляду. Відповідно, у суду були відсутні підстави для ухилення від розгляду цієї заяви і, тим більше, для висновків про наявність з боку заявника ознак зловживання процесуальними правами.
Відзив на апеляційну скаргу судом не отримано.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Залишаючи заяву про забезпечення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач через свого представника вже неодноразово звертався до суду із аналогічними заявами, по яким судом вже приймались відповідні процесуальні рішення, зокрема:
- Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука від 30.01.2025 по справі № 537/429/25 заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування було повернуто заявнику;
- Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука від 10.02.2025 по справі № 537/802/25 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування було відмовлено;
- Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука від 24.02.2025 по справі № 537/1165/25 заяву представника ОСОБА_1 адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування повернуто заявнику.
Суд констатував, що двічі відповідні заяви представника позивача - адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича, були повернуті заявнику (справа № 537/429/25 та № 537/1165/25), а по справі № 537/802/25 судом прийнято рішення за результатами розгляду відповідної заяви, тобто по суті самої заяви.
При цьому судом було установлено, що представник позивача адвокат Ульянов Р.А. оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Крюківського районного суду міста Кременчука від 24.02.2025 по справі № 537/1165/25, справу направлено до апеляційного суду для розгляду по суті.
Наразі представником позивача, адвокатом Ульяновим Р.А., в черговий раз подано заяву про забезпечення того ж самого позову, єдиною відмінністю цієї заяви від трьох попередніх є зменшення кількості об'єктів нерухомості, на які представник позивача просить накласти арешт або заборону на відчуження цього майна та обтяження його речовими правами.
Однак, в межах справи № 537/1165/25 судом вже розглянуто відповідну заяву, зокрема й щодо накладення арешту на об'єкт нерухомості: будівлі та споруди промбази, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОНМ 840202353104. Відповідне судове рішення оскаржено представником позивача в апеляційному порядку.
З огляду на викладене та той факт, що заява представника позивача адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 09.03.2025 не містить інших підстав або нових обставин, які б не були досліджені судом в межах справи № 537/1165/25, суд першої інстанції дійшов висновку про зловживання представником позивача адвокатом Ульяновим Русланом Анатолійовичем процесуальними правами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).
За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Як вбачається з матеріалів заяви, адвокат Ульянов Р.А., представник ОСОБА_1 , звертаючись 09.03.2025 із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, стверджував про намір в подальшому подати позовну заяву.
Як вбачається з офіційного веб-порталу судової влади України (https://court.gov.ua/fair/sud1615/), адвокатом Ульяновим Р.А., представником ОСОБА_1 , на час подачі заяви про забезпечення позову (09.09.2025) вже було подано (27.01.2025) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування (справа № 537/4229/25). Разом вказаним позовом адвокатом було подано і заяву про забезпечення позову (28.01.2025), у якій представник ОСОБА_1 просив забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на майно, що зареєстроване за ОСОБА_3 , а саме: частки незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; частки будівель та споруд промбази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; частки приміщення вбудованого магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , або шляхом накладення заборони на відчуження цього майна та обтяження його речовими правами.
В обгрунтування заяви вказував, що метою звернення позивача з заявленим позовом є застосування реституції для забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 .. В той же час, застосування реституції стане неможливим в разі, якщо відповідне спірне майно буде відчужене з боку відповідача ОСОБА_3 іншим особам. Внаслідок такого відчуження захист прав ОСОБА_1 через заявлений позов стане неможливим.
Ухвалами Крюківського районного суду м.Кременчука від 30.01.2025 позовну заяву повернуто заявнику з підстав визначених п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України, а заяву про забезпечення позову - з підстав її невідповідності ст.151 ЦПК України.
Ухвала Крюківського районного суду м.Кременчука від 30.01.2025 року про повернення позовної заяви за на станом на 14 травня 2025 року є предметом перегляду апеляційним судом за апеляційною скаргою адвоката Ульянова Р.А., представника ОСОБА_1 , і не розглянута по суті (https://reyestr.court.gov.ua/, справа № 537/429/25).
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 07 лютого 2025 року адвокат Ульянов Р.А., представник ОСОБА_1 , також звертався до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову (справа № 537/802/25), просив забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , шляхом накладення арешту на майно, що зареєстроване за ОСОБА_3 , яке складається з: 1/2 частки незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; частки будівель та споруд продбази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частки приміщення вбудованого магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 або шляхом накладення заборони на відчуження цього майна або обтяження його речовими правами.
В обґрунтування заяви зазначав, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування з підстав невідповідності їх вимогам закону та як такі, що укладені на шкоду кредитору (фраудаторні правочини).
Звертав увагу, що ухвалою Крюківського районного суду від 30 січня 2025 року було повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування. В якості підстави для повернення позовної заяви суд послався на те, що позивачем були порушені правила об'єднання позовних вимог, зокрема, заявлені у цій справі позовні вимоги не пов'язані між собою ні підставою виникнення, ні поданими доказами, хоча й стосуються одних й тих самих відповідачів.
Вважав, що маються підстави для забезпечення позову, оскільки метою звернення позивача з заявленим позовом є застосування реституції для забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 . В той же час, застосування реституції стане неможливим в разі, якщо відповідне спірне майно буде відчужене з боку відповідача ОСОБА_3 іншим особам. Внаслідок такого відчуження захист прав ОСОБА_1 через заявлений в цій справі позов стане неможливим. За таких обставин співмірним засобом для забезпечення цього позову є накладення арешту на спірне майно або встановленням заборони на його відчуження та обтяження будь-якими речовими правами до вирішення спору по суті. Оскільки забезпечення позову не спричиняє відповідачам будь-яких збитків, а полягає лише в обмеженні їх права розпорядитись майном під час розгляду судом спору, то просили заходи забезпечення в цій справі не застосовувати.
Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 10.02.2025 у справі № 537/802/25 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.99-100).
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні заяви з тих підстав, що в заяві про забезпечення позову заявником не наведено обґрунтованих та об'єктивних доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту або заборони на відчуження цього майна та обтяження його речовими правами на майно, яке належить ОСОБА_3 , не доведено, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також, що такий захід забезпечення є співмірним заявленим позовним вимогам.
Станом на 14.05.2025 вказана ухвала є предметом перегляду апеляційним судом за апеляційною скаргою адвоката Ульянова Р.А., представника ОСОБА_1 і не розглянута по суті (https://reyestr.court.gov.ua/, справа № 537/802/25).
Також, як вбачається з офіційного веб-порталу судової влади України (https://court.gov.ua/fair/sud4814/), 21.02.2025 адвокатом Ульяновим Р.А., представником ОСОБА_1 , ще раз було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до подачі позовної заяви шляхом накладення арешту на майно, що зареєстроване за ОСОБА_3 , а саме: 50 % частки незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за АДРЕСА_2 ; 50 % частки будівель та споруд продбази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 50 % частки приміщення вбудованого магазину промислових товарів, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , або забезпечити позов шляхом накладення заборони на відчуження цього майна та обтяження його речовими правами.
Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 24.02.2025 з підстав повторності та невідповідності вимогам ст.151 ЦПК України заяву адвоката Ульянова Р.А., представника ОСОБА_1 , повернуто заявнику. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125500954)
У постанові ВС від 22.07.2024, справа № 2-641/11 зазначено, що «Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18 (провадження № 61-128св19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 757/30424/18 (провадження № 61-993св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 932/4154/22 (провадження № 61-10679св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22 (провадження № 61-1306св23)).
Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (пункт 3 частини другої статті 44 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що:
«учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Велика Палата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті).
З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України».
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
У справі, що переглядається: суд першої інстанції правильно встановив, що всі чотири заяви адвоката Ульянова Р.А., представника ОСОБА_1 , про забезпечення позову у справі № 537/429/25, (від 09.03.2025, від 07 лютого 2025 року, від 21.02.2025 та від 10 березня 2025 року) мають ідентичне обґрунтування «Метою звернення ОСОБА_4 з позовом про визнання недійсним зазначеного правочину, укладених боржником ОСОБА_5 з іншою особою - ОСОБА_6 , є застосування реституції для забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 .
В той же час, застосування реституції стане неможливим в разі, якщо відповідне спірне майно буде відчужене з боку відповідача ОСОБА_3 іншим особам. Внаслідок такого відчуження захист прав ОСОБА_1 через позов про визнання недійсним договору дарування стане неможливим.
Зазначав, що в разі, якщо відповідач ОСОБА_7 відчужить спірне майно, то рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача, буде неможливо виконати, так як після такого відчуження застосування реституції буде неможливим. Адже саме для застосування реституції ОСОБА_8 звернувся до суду за захистом, як кредитор, на шкоду якому діяла відповідач ОСОБА_5 , безоплатно відчуживши належне їй нерухоме майно. Без застосування відповідної реституції право ОСОБА_4 на отримання матеріального задоволення від ОСОБА_5 буде реалізувати або неможливо, або реалізація цього права істотно ускладниться. Але саме наявність таких обставин і є підставою для вжиття судом заходів до забезпечення позову.»
За таких обставин, визнавши подання четвертої заяви про забезпечення позову як зловживання процесуальними правами, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про залишення її без розгляду.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч.4 ст.152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред?явити позов протягом десяти днів, проте матеріали справи не містять відомостей про виконання заявником вказаного обов?язку.
За встановлених фактичних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про залишення заяви про забезпечення позову без розгляду.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, ст.374, ст.375, ст.382,ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Ухвалу Крюківського районного суду м.Кременчука від 11 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 14 травня 2025 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді А.І.Дорош
В.М.Триголов