Справа № 341/82/25
Провадження № 22-ц/4808/616/25
Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.
Суддя-доповідач Томин
19 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гафича Івана Івановича на рішення Галицького районного суду від 18 лютого 2025 року, ухвалене в складі судді Мергеля М.Р. в м. Галичі, повний текст якого складено 18 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 18 травня 2024 року у м. Хирів Львівської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі трьох транспортних засобів, у тому числі Skoda Octavia, що належить позивачеві, та Skoda Superb під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Галицького районного суду від 15 липня 2024 року у справі №341/1122/24 відповідача визнано винним у її вчиненні.
Внаслідок ДТП транспортному засобу позивача завдано матеріальної шкоди. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПРАТ «СК «ЕТАЛОН», яке виплатило позивачеві страхове відшкодування у розмірі 53049,38 грн., розраховане з урахуванням фізичного зносу.
Ураховуючи дані звіту про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ, ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди, визначеним як вартість відновлювального ремонту без урахування зносу (119728,48 грн.), та виплаченою сумою страхового відшкодування (53049,38 грн.).
Крім того, позивач вказав на необхідність відшкодування моральної шкоди, мотивуючи душевними стражданнями, викликаними пошкодженням автомобіля, який був єдиним сімейним засобом пересування.
Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 66679,10 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду від 18 лютого 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. завданої моральної шкоди. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням у частині залишення без задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 66679,10 грн., представник ОСОБА_1 - адвокат Гафич І.І. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги звіт про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ. Стверджує, що такий звіт є належним письмовим доказом, складеним уповноваженою особою з дотриманням вимог спеціального законодавства, та підтверджує розмір заподіяної шкоди.
Зазначає, що звіт оцінювача не підпадає під регулювання ст. 106 ЦПК України, оскільки не є експертним висновком, а правомірність використання таких звітів як письмових доказів неодноразово підтверджувалась у практиці Верховного Суду.
Крім того, наголошує на порушенні судом першої інстанції принципу змагальності та права бути почутим, оскільки суд не забезпечив участі представника позивача в режимі відеоконференції та не пересвідчився в належному повідомленні відповідача про дату слухання справи.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 66679,10 грн. скасувати та постановити в оскаржуваній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу у строк, наданий судом для подання відзиву, подано не було.
Представник відповідача - адвокат Любчик С.Р. подав письмові пояснення, в яких зазначив, що ні відповідач, ні його представник на огляд пошкодженого транспортного засобу позивача не викликалися, тому не мали змоги подавати свої зауваження щодо результатів огляду. Зазначає, що представником позивача надано до суду не звіт, а висновок щодо вартості матеріального збитку, який не відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів та ЦПК України і є неналежним доказом. Клопотання про призначення авто товарознавчої експертизи при поданні апеляційної скарги представник позивача не заявляв. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля позивача, їх розміру, незважаючи на отримане від страхової компанії страхове відшкодування, яке є достатнім для проведення такого ремонту. Отже, стороною позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру завданої шкоди. Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача - адвокат Гафич І.І. подавав до суду відповідь на відзив (письмові пояснення) представника відповідача, у яких зазначив, що наявний у матеріалах справи Звіт складений у відповідності до вимог Методики, суб'єктом оціночної діяльності, який має відповідні ліцензії та кваліфікацію, а отже є належним та допустимим доказом, що визначає розмір заподіяної шкоди позивачу. І дані Звіту відповідачем не спростовано. Також відповідач не навів об'єктивного підтвердження того, що його відсутність під час огляду пошкодженого під час ДТП автомобіля позивача призвела до невірності наведених у висновку розрахунків та характеру пошкоджень. При проведенні оцінювачем чи експертом огляду пошкодженого ТЗ присутність заінтересованих осіб не є обов'язковою і не тягне за собою невірність висновків, викладених у наданому позивачем висновку щодо вартості матеріального збитку. Посилається на практику Верховного Суду щодо того, що до витрат позивача відносяться як витрати, що особа вже зробили, так і витрати, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права в майбутньому. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким такі вимоги задовольнити.
Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, частиною 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення матеріальної та моральної шкоди у загальному розмірі 76679,10 грн., тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги судове рішення оскаржується в частині відмовлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, а тому апеляційним судом не переглядається у іншій частині.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 травня 2024 року у м. Хирів Львівської області внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу SKODA Superb, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу Skoda Octavia, державний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 , останньому було завдано матеріальних збитків.
Постановою Галицького районного суду від 15 липня 2024 року у справі №341/1122/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. (а.с. 14).
Відповідно до копії Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_2 , 2013 року випуску, зареєстрований на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 12).
Із долучених до матеріалів справи копій витягів щодо перевірки чинності полісу внутрішнього страхування відомо, що транспортний засіб Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , був застрахований відповідно до умов чинного на момент ДТП (у період з 25 червня 2023 року по 24 червня 2024 року) полісу №215342911, виданого страховою компанією ПрАТ «СК «ЕТАЛОН». Страхова сума становить 160000 грн. за шкоду майну та 320000 грн. за шкоду життю та здоров'ю, франшиза - 0,00 грн. (а.с. 15-17).
Згідно з копією накладної №0504066689814 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 07 жовтня 2024 року поштове відправлення, вкладенням до якого були досудова вимога та Звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ №614/06-24 від 24 червня 2024 року (а.с. 18).
З копії Звіту про оцінку вартості матеріального збитку вбачається, що транспортний засіб Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску перебував у власності ОСОБА_1 . На момент проведення оцінки загальний пробіг автомобіля становив 261038 км., а строк експлуатації - 10,72 років (а.с. 19-47).
На підставі візуального огляду, фотофіксації та технічного дослідження було встановлено характер пошкоджень транспортного засобу внаслідок ДТП, яка сталася 18 травня 2024 року. За результатами дослідження надано висновок: 1) вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ на складові частини, що потребують заміни, становить: 57624,00 грн.; 2) вартість відновлювального ремонту КТ3 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей становить 119728,48 грн.; 3) ринкова вартість КТ3 без урахування аварійних пошкоджень становить: 377258,56 грн.; 4) розмір витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТ3 з урахуванням зносу зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, становить 53049,38 грн. (а.с. 29).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача 66679,10 грн. як різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та виплаченим страховим відшкодуванням. Зокрема, не надано доказів виплати позивачу страхового відшкодування для визначення відповідної різниці, а також не надано належних і допустимих доказів, тобто висновку експерта, який би підтверджував розмір відновлювального ремонту без урахування зносу автомобіля позивача, вартість такого ремонту з урахуванням зносу.
Однак, апеляційний суд не може погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 (провадження №61-26508св18) вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
За частиною 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №359/2309/17 (провадження №61-26508св18) вказано, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 суд дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі №753/19288/14-ц (провадження №61-9687св18)).
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми (постанова Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №911/482/17).
З матеріалів справи встановлено, що позивачем надано для суду безпосередньо при пред'явлені позову достатні докази, згідно з якими встановлено факт настання ДТП, спричинення збитків, вини відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між подією та збитками, їхній розмір.
Згідно долученої до апеляційної скарги банківської виписки 24.09.2024 року ОСОБА_1 було виплачено 53049,37 грн. страхового відшкодування по Договору ЕР-215342911 зг. с/а 1792/02/50/1, д/н НОМЕР_2 (а.с. 107).
На підтвердження розміру завданих збитків позивачем надано копію Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, згідно якого 1) вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ на складові частини, що потребують заміни, становить: 57624,00 грн.; 2) вартість відновлювального ремонту КТ3 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей - 119728,48 грн.; 3) ринкова вартість КТ3 без урахування аварійних пошкоджень - 377258,56 грн.; 4) розмір витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТ3 з урахуванням зносу зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість - 53049,38 грн. (а.с. 19-47).
Відтак, різниця між вартістю відновлювального ремонту КТ3 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей (119728,48 грн.) та сумою виплаченого страхового відшкодування - розміру витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого КТ3 з урахуванням зносу, зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, (53049,38 грн.) становить 66679,10 грн., які позивач просив стягнути з відповідача.
А посилання представника відповідача та висновок суду першої інстанції про те, що вищевказаний звіт є неналежним доказом, є необґрунтованими.
Оцінка матеріального збитку, який було заподіяно у результаті ДТП майну особи, є обов'язковою процедурою для його відшкодування страховиком у встановленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку відповідно до лімітів відповідальності страховика.
У частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Наданий позивачем Звіту про оцінку вартості матеріального збитку №614/06-24 від 24 червня 2024 року, складений суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 на підставі укладеного договору з позивачем. Проведення оцінки та складання звіту здійснено із дотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики товарознавчої експертизи та інших нормативних джерел. Оцінювач ОСОБА_4 має чинне кваліфікаційне свідоцтво та відповідну спеціалізацію (а.с. 19, 47).
Зазначений звіт було виконано до пред'явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, а особа, яка виконувала звіт, є оцінювачем, зокрема, за напрямом 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів». Тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється.
Отже, суд першої інстанції безпідставно ототожнив звіт про оцінку вартості матеріального збитку, складений суб'єктом оціночної діяльності, із висновком експерта, що готується у межах судової експертизи відповідно розділу 6 ЦПК України.
Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 17 серпня 2022 року у справі №761/15232/18 (провадження №61-19661св20).
Крім того, у випадку незгоди з визначеною сумою матеріальних збитків відповідач не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про проведення у справі відповідної експертизи.
Однак, відповідач іншого розрахунку не подавав, клопотань про призначення експертизи для визначення розміру шкоди не заявляв.
Отже, позивач надав суду докази щодо розміру завданої майнової шкоди, які не спростовано відповідачем, і сумнівів у достовірності таких не виникає.
Що стосується тверджень представника відповідача про те, що представником позивача надано до суду не звіт, а висновок щодо вартості матеріального збитку, який не відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи й оцінки колісних транспортних засобів та ЦПК України і є неналежним доказом, то такі є безпідставними, спростовуються наявним в матеріалах справи вищевказаним звітом (а.с. 19-47).
І вказане спростовує також посилання представника відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на здійснення відновлювального ремонту автомобіля позивача, їх розміру, незважаючи на отримане від страхової компанії страхове відшкодування, яке є достатнім для проведення такого ремонту.
Наданими доказами підтверджено, що сума виплаченого страхового відшкодування не відповідає реальній шкоді, завданій позивачу в ДТП.
А системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром матеріальної шкоди та виплаченою сумою страхового відшкодування в розмірі 66679 грн. 10 коп.
Що ж стосується твердження представника апелянта про порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не забезпечив участі представника позивача в режимі відео конференції та не пересвідчився в належному повідомленні відповідача про дату слухання справи, то такі не заслуговують на увагу. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 11.02.2025 року судом було призначене судове засідання 18.02.2025 року в режимі відеоконференції за участю в ній представника позивача і направлено останньому копію цієї ухвали (а.с. 78, 79), а відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення (а.с. 80-82).
Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення Галицького районного суду від 18 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та в частині стягнення судового збору скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на користь позивача 66679 грн. 10 коп. завданої матеріальної шкоди та 1132 грн. 22 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 1816 грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, визначених цією статтею, не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гафича Івана Івановича задовольнити.
Рішення Галицького районного суду від 18 лютого 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди та в частині стягнення судового збору скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині.
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) 66679 (шістдесят шість тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 10 коп. завданої матеріальної шкоди та 1132 (одну тисячу сто тридцять дві) грн. 22 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 20 травня 2025 року.