Справа № 161/14017/24 Провадження №11-кп/802/328/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
14 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024030580001902 від 31 травня 2024 року за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 ,
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, має на утриманні малолітню дитину, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 01.10.2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч. 1 ст. 186 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбуття покарання на іспитовий строк 3 роки;
- 04.04.2012 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70,71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, 20.01.2014 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 27 днів;
- 29.09.2014 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, 09.06.2017 року звільнений по відбуттю покарання;
-15.04.2019 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, 03.03.2022 звільнений умовно-достроково, невідбутий строк 4 місяці 9 днів,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з моменту фактичного затримання - 10:17 год 31.05.2024.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено попередній - тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.
Крім того, цим же вироком вирішено долю речових доказів, арештованого майна та процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 31.05.2024 близько 00:30 год., перебуваючи поблизу спортивно-оздоровчого комплексу «Акварель», що у м. Луцьк Волинської області, по проспекту Відродження, 50, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України №64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року, неодноразово продовженого у встановленому законом порядку, востаннє Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №271/2024 від 06.05.2024, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №3564-IX від 08.05.2024, з корисливих мотивів, керуючись метою незаконного заволодіння чужим майном, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, і виразилося в нанесенні декількох ударів руками по обличчю та тілу потерпілого ОСОБА_10 , повторно, відкрито викрав у останнього належні йому золоті вироби - ланцюжок виготовлений із золота 585 проби, масою 21,26 г, вартість якого складає 65 760,61 грн.; хрестик виготовлений із золота 585 проби, масою 4,69 г, вартість якого складає 14 506,92 грн.; ланцюжок (браслет), виготовлений із золота 583 проби, масою 11,81 г, вартість якого складає 36 405,41 грн. та перстень, виготовлений із золота 585 проби, масою 6,9 г, вартість якого складає 17 450 грн., чим заподіяв потерпілому ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 134 122,94 грн.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений та захисник не заперечують обставини вчиненого правопорушення та кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 186 КК України, окрім нанесення легких тілесних ушкоджень потерпілому. Вважають, що рішення суду підлягає скасуванню у зв'язку із суворістю покарання. Звертають увагу на те, що суд першої інстанції у своєму вироку не взяв до уваги пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття, сприяння слідству, відсутність претензій у потерпілого, добровільне повернення викрадених речей, наявність постійного місця проживання.
Обвинувачений та його захисник просять оскаржений вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Зазначає, що суд першої інстанції у своєму вироку при формулюванні обвинувачення ОСОБА_7 неправильно виклав його зміст, що не відповідає обвинуваченню, викладеному в обвинувальному акті, а саме виключив без будь-яких наведених мотивів з формулювання правової кваліфікації дій обвинуваченого кваліфікуючу ознаку «вчинення в умовах воєнного стану».
Крім того, суд неправильно визначив ОСОБА_7 початок строку відбування покарання за даним вироком, та не зарахував обвинуваченому у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 31.05.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Сторона обвинувачення просить вирок суду скасувати, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. У мотивувальній частині вироку при викладенні юридичної формули обвинувачення за ч. 4 ст. 186 КК України вказати про визнання доведеною вини ОСОБА_7 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану. Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення даного вироку до виконання. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 31.05.2024 по день набрання вироком законної сили із розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі. У решті просить вирок залишити без зміни.
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_10 , належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Будь-яких заяв або клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе продовжити судовий розгляд за відсутності потерпілого відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі, заперечив апеляцію обвинуваченого та його захисника, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість; обвинуваченого та його захисника, які спільну апеляційну скаргу підтримали, заперечили апеляцію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України є правильним, і фактично ніким із учасників судового провадження не оспорюється, а тому не перевіряється апеляційним судом на предмет його законності та обґрунтованості.
Разом з тим частково слушними є доводи прокурора щодо викладеного у вироку змісту юридичного формулювання обвинувачення ОСОБА_7 .
Положення п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України регламентують, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 4 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, в умовах воєнного стану.
Колегія суддів звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
На переконання апеляційного суду, наведені в обвинувальному акті дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою та дозволяє стороні захисту зрозуміти суть пред'явленого обвинувачення та можливість роз'яснення суті пред'явленого обвинувачення судом.
Суд першої інстанції визнав доведеним винуватість ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України за усім обсягом пред'явленого йому обвинувачення в обвинувальному акті та належним чином виклав формулювання обвинувачення.
Таким чином, суд першої інстанції визнав доведеним винуватість ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК України за усім обсягом пред'явленого йому обвинувачення в обвинувальному акті, однак не продублював в юридичній формулі обвинувачення кваліфікуючу ознаку «в умовах воєнного стану».
З огляду на наведене, на думку колегії суддів, означена обставина не є істотним порушенням, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення і не є безумовною підставою для скасування вироку, як про це вказує прокурор в апеляційній скарзі.
А тому, апеляційний суд фактично не порушуючи прав ані потерпілого, ані обвинуваченого, вважає правильним вказати, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, є доведеною.
Також прокурор у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок м'якості і, відповідно, вважає, що суд першої інстанції неправомірно і без жодних на те підстав, призначив покарання у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.
Водночас, сторона захисту вказує про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання внаслідок суворості і наголошує на можливості призначення менш суворого покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Проте такі доводи апелянтів до уваги судом не приймаються з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Так, у виключних випадках кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України, але лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це можливо, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, вказаних вимог процесуального закону належним чином дотримався та дійшов правильного висновку, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України, без застосування положень ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 років.
При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про необхідність призначення саме такого виду та розміру покарання, яке обрано оскарженим рішенням.
Обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 як в обвинувальному акті, так і судом першої інстанції не встановлено.
Суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, всі обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого, який вину визнав частково, не розкаявся у вчиненому, раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, і знову вчинив новий корисливий злочин із застосуванням насильства до потерпілого, що було покладено в основу пред'явленого обвинувачення та вплинуло на кваліфікацію діяння за відповідною статтею Особливої частини КК України, проте має постійне місце проживання, на утриманні у обвинуваченого малолітня дитина.
З огляду на наведене, усі доводи сторони захисту та прокурора, які викладені в апеляційних скаргах щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає. Крім того, як вбачається з оскарженого вироку, такі доводи апелянтів фактично повністю були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Твердження апеляційної скарги прокурора щодо неправильно визначеного початку строку відбування обвинуваченим покарання та необхідності зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_7 не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, початок строку відбування покарання.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 був затриманий о 10:17 год 31.05.2024 та поміщений до ІТТ, в подальшому, 01.06.2024, останньому була обрана міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, де він утримується по даний час, у зв'язку з чим саме з 31.05.2024 рахується строк відбування покарання ОСОБА_7 , про що і зазначив місцевий суд у резолютивній частині вироку.
Таким чином, суд першої інстанції визначивши початок строку відбування покарання з моменту затримання ОСОБА_7 (31.05.2024) фактично зарахував строк попереднього ув'язнення обвинуваченого у строк відбування покарання, а формулювання у вироку вказівки щодо початку строку відбуття покарання ОСОБА_7 не впливає на правильність судового рішення в цій частині.
Зважаючи на вищенаведене, апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, апеляційну скаргу захисника та обвинуваченого залишити без задоволення, а оскаржений вирок - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вважати доведеною вину ОСОБА_7 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий
Судді