Дата документу 20.05.2025Справа № 554/7417/25
Провадження № 2/554/3511/2025
20 травня 2025 року суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Савченко Л.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Полтавагаз» про визнання договору недійсним,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до АТ «Оператор газорозподільної системи Полтавагаз», у якій прохала визнати недійсним договір № 32К-РР розподілу природного газу.
В обґрунтування позову зазначає, що АТ «Полтавагаз» звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У позові зазначено інформацію про її приватний стоматологічний кабінет та його адресу. Вона подала зустрічний позов про визнання договору № 32К-РР розподілу природного газу недійсним. Первісний позов судом було залишено без розгляду, на підставі п.2 ч.1 ст. 226 ГПК України, оскільки позовну заяву подано особою, яка не має права її підписувати. У зв'язку з цим, судом постановлено ухвалу про повернення зустрічного позову та роз'яснено право звернутися до суду у встановленому законодавством порядку.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України далі ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена устатті 20 ГПК України.
За правилами п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до ч.2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно із ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини виникли з господарського договору про надання послуг з розподілу природного газу № 32К-РР, який був укладений 30.12.2016 між Оператор ГРМ ПАТ «Полтавагаз» та ФОП ОСОБА_1 . Отже, спірні правовідносини виникли із здійснення ними господарської діяльності (укладено господарський договір), суб'єктний склад сторін правочину Товариство та ФОП, тобто за своїм змістом (предметною юрисдикцією) правовідносини мають господарський характер, а тому спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За вказаних обставин, враховуючи суб'єктний склад сторін спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства, у зв'язку з цим відкритті провадження у справі за цим позовом потрібно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 186 ЦПК України,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Полтавагаз» про визнання договору недійсним.
Роз'яснити позивачу право на звернення до Господарського суду Полтавської області в порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили через п'ятнадцять днів з дня її постановлення, якщо на неї не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвалу суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Суддя Л.І.Савченко