Справа № 303/2280/25
2/303/746/25
РІШЕННЯ (Заочне)
20 травня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 2891324 від 09.05.2024 року на загальну суму 17597,14 грн. В обґрунтування своїх вимог вказує про те, що 09.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір позики № 2891324 від 09.05.2024 року. 14.06.2021 року між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 відповідно до умов якого ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги до боржників, вказані в реєстрі боржників. Зокрема, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 17597,14 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 9527,14 грн. та заборгованості за відсотками - 2070,00 грн., заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 6000,00 грн. У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання не виконує ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 2891324 від 09.05.2024 року на загальну суму 17597,14 грн. Також просить вирішити питання судових витрат, а саме стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 30.04.2025 року та відкладено на 20.05.2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду цієї справи не з'явилася повторно, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. У зв'язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подавала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 09.05.2024 року ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 2891324. Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача про, що свідчить п. 29 договору позики, адреса, реквізити та підпис сторін.
Згідно з п. 1 договору позики, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджених умовами договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Підписанням цього договору позики відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, в тому числі інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами Національного банку України. (п.п. 5.1. п. 5 договору позики). Також відповідач погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі (п.п. 5.3. п. 5 договору позики).
Відповідно до п. 2 договору позики позикодавець надав позичальнику у позику грошові кошти у розмірі 12000,00 грн. строком на 30 днів з 09.05.2024 року по 01.06.2024 року, з фіксованою процентною ставкою 0,75 % на день. Орієнтована загальна вартість позики становить 14070,00 грн.
Згідно з п. 21 договору позики цей договір укладено у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електрону комерцію» та із додатковим накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно вимог положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику, затвердженого постановою Національного банку України від 03.11.2021 року № 113.
У п. 25 договору позики визначено, що договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.
Також судом встановлено, що 14.06.2021 між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14/06/21 відповідно до умов якого ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно з п. 1.1. договору факторингу, за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Додатковими угодами № 2 від 28.07.2021 року та № 37 від 25.09.2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року сторони погодили внести зміни до п. 1.3 договору та викласти його в наступній редакції: клієнт зобов'язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором позики фактору повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством про фактора, у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства; в якості ціни продажу згідно реєстру боржників № 31 від 25.09.2024 року фактор сплачує клієнтові суму грошових коштів.
Додатковою угодою № 7 від 13.06.2022 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року сторони домовились викласти пункт 9.1 в наступній редакції: даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін. Договір дійсний протягом 12 місяців з дня набрання чинності, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. У випадку якщо жодна із сторін не направить письмове повідомлення про розірвання договору за один місяць до строку закінчення дії договору, даний договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.
25.09.2024 між ТзОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» складено Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 31 від 25.09.2024 року за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників № 31 від 25.09.2024 до договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року, ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 2891324 від 09.05.2024 року у розмірі 17597,14 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 9527,14 грн. та заборгованості за відсотками - 2070,00 грн., заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 6000,00 грн.
Згідно з п. 3.7. договору факторингу, ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов'язується перерахувати на банківський рахунок ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» будь-які грошові кошти, отримані від боржників на виконання ними своїх зобов'язань за договорами позики, право вимоги за якими відступлено фактору, після передачі права вимоги до фактора.
Таким чином, в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та зараховані на погашення існуючої заборгованості.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 2891324 від 09.05.2024 року, заборгованість за вказаним договором за період з 25.09.2024 року по 25.02.2025 року становить 17597,14 грн., що складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 9527,14 грн. та заборгованості за відсотками - 2070,00 грн., заборгованість за відсотками за понадстрокове користування позикою - 6000,00 грн.
Оскільки позичальник не виконав свої зобов'язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.
Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитними договорами до відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц та у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі № 755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
У постанові від 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 року у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 року у справі № 910/11177/20).
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 року у справі № 911/3185/20).
Як встановлено судом 09.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір позики № 2891324.
В той же час договір факторингу № 14/06/21 був укладений 14.06.2021 року. При цьому вказаним договором встановлено, що за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - боржників.
Таким чином, між ТзОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на час укладення договору відступлення прав вимоги 14.06.2021 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора і, вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
З вищенаведеного слідує, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 14.06.2021 року боргові зобов'язання за кредитним договором від 09.05.2024 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 14.06.2021 року. Відтак у ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не виникло право вимоги до відповідача на підставі договору факторингу від 14.06.2021 року.
Додатково суд звертає увагу на те, що ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року.
Також суд враховує те, що укладенням додаткових угод до договору факторингу №14/06/2021 від 14.06.2021 року лише продовжено строк дії договору факторингу, який укладений між ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». При цьому, обсяг прав та обов'язків сторін по договору факторингу від 14.06.2021 року додатковими угодами не змінений, по своїй суті вони не є новими договорами факторингу і не свідчать жодним чином про перехід до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» від первісного кредитора ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2891324 від 09.05.2024.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Із врахуванням встановленого, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, а також в їх сукупності достатніми доказами факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», суд приходить до висновку про те, що кредитним договором № 2891324 від 09.05.2024, укладеним між ТзОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , не порушуються права і законні інтереси ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а відтак останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд,-
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, рахунок № UA303395000000026500000127001в АТ «ТАСкомбанк» (для погашення заборгованості та судових витрат).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Суддя А.М.Заболотний