Справа № 450/2044/24 Провадження № 2/450/351/25
"09" травня 2025 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Данилів Є.О.
при секретарі Хохолик О.І.
з участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3
про (предмет позову з урахуванням уточнених позовних вимог):
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 247 256,02 грн.
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2472,56 грн.
суд постановив таке рішення:
підстава позову (позиція позивача):
Пустомитівським районним судом Львівської області від 02.08.2022 року ухвалено рішення, яким за позивачем визнано право власності на 1/ 2 частку садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2758935046060) та 1/ 2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147 на якій розташований зазначений будинок. Зазначене вище майно було набуте позивачем за період перебування в шлюбі із ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області 02.08.2022 у справі № 450\4051\19 та на підставі якого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано позивача право власності на 1/ 2 частку у праві спільної часткової власності. Іншим співвласником зазначеного вище майна є ОСОБА_3 , якому належить інша 1/ 2 частка у праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Пустомитівським районним судом Львівської області відкрито провадження (справа № 450/5627/23) за позовною заявою позивача до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147 та будинком АДРЕСА_1 та визначення порядку користування цим майном. Станом на сьогодні позивач не має жодного доступу до будинку та земельної ділянки, у неї відсутні ключі, оскільки відповідач стверджує, що в будинку є його особисті речі. Будь-які спроби домовитися з ним щодо порядку користування є безуспішними, що призводить до порушення мого права як співвласника. Фактично відповідач на протязі тривалого часу користується безпідставно часткою позивача у праві спільної часткової власності.
Відповідно до висновку суб'єкта оціночної діяльності ринкова вартість користування будинком та земельною ділянкою за один місяць на день оцінки становить 12000 грн. (дванадцять тисяч) гривень, відповідно ринкова вартість користування 1/ 2 часткою за один місяць становить 6000 грн. (шість тисяч). Вартість користування (оренди) подібними об'єктами нерухомості на ринку є сталою в доларах СІЛА. Офіційний курс долара до гривні постійно змінюється, особливо з часу повномасштабяого вторгнення російської федерації на територію України. Вартість долару США згідно курсу НБУ на день оцінки становить 39.59 грн. 6000:39.59=151.55 доларів США. Грошові зобов'язання відповідача за користування безпідставно набутим (збереженим) майном тривають з 2020 року по даний час. Зустрічні позовні вимоги свідчать про невизнання права та небажання відповідача усувати перешкоди в користуванні спірним майном та є доказом безпідставного користування майном, що належить потерпілій особі. Відтак просить стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 247 256,02 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила такі задоволити.
Позиція відповідача: в судове засідання не з'явився, однак представник подав відзив на позовну заяву, з якого просив в задоволенні позовних вимог відмовити, з підстав викладених у відзиві.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.
27.05.2024 року ухвала про відкриття провадження у справі.
Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.
Судом встановлено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2022 року за позивачем визнано право власності на 1/ 2 частку садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2758935046060) та 1/ 2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147, на якій розташований зазначений будинок.
Зазначене вище майно було набуте позивачем за період перебування в шлюбі із ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області 02.08.2022 у справі № 450\4051\19 та на підставі якого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 337742963 від 03.07.2023 року та за № 337738927 від 03.07.2023 року зареєстровано позивача право власності на 1/ 2 частку у праві спільної часткової власності.
Іншим співвласником зазначеного вище майна є ОСОБА_3 , якому належить інша 1/ 2 частка у праві спільної часткової власності, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 349518921 від 06.10.2023 року долученими до матеріалів справи.
Пустомитівським районним судом Львівської області відкрито провадження (справа № 450/5627/23) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147 та будинком АДРЕСА_1 та визначення порядку користування цим майном.
Станом на сьогодні позивач не має жодного доступу до будинку та земельної ділянки, у позивача відсутні ключі, оскільки відповідач стверджує, що в будинку є його особисті речі. Фактично відповідач на протязі тривалого часу користується безпідставно часткою позивача у праві спільної часткової власності.
Дана обставина підтверджується тим, що відповідач пред'явив до позивача зустрічний позов про поділ спільного майна, а саме садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2758935046060) та земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147, стверджуючи при цьому, що йому необхідно більше простору в будинку мотивуючи це незадовільним станом здоров'я, наявністю сім'ї та майна, котре знаходиться у будинку та на земельній ділянці (справа № 450/5627/23). Тим самим, відповідач підтвердив факт безпідставного користування не лише своєю часткою у будинку та земельною ділянкою, а й позивача часткою в даному майні.
Як зазначено позивачем у позовній заяві їй належить 1/ 2 частка у праві власності на будинок АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2758935046060 (складається з садового будинку під літ. “А-1» загальною площею 111,5 м. кв. та надвірних споруд № 1-6, І) та земельної ділянки з кадастровим номером 4623685500:06:000:0147 площею 0,0586 га (знаходиться у садівничо-городньому кооперативі власників “Здоров'я» в с. Липники Львівського району Львівської області).
Будинок за вищевказаною адресою був повністю облаштований за рахунок відповідача, в той час як Позивач раніше не проживала в цьому будинку та не сприяла його облагородженню, не виявляла інтерес до даної нерухомості. ОСОБА_1 жодним чином не допомагала покійному спадкодавцеві - ОСОБА_4 , не цікавилась його життям і часто конфліктувала з ним, що підтверджується заявами очевидців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 долученими до матеріалів справи.
Позивачка з 2011 року жодного разу не цікавилась долею та фактичним станом спільного майна, не здійснювала жодних витрат на утримання спільного майна, в тому числі - не сплачувала витрат на утримання такого нерухомого майна задля навіть збереження такого у належному експлуатаційному стані, задля проведення поточного ремонту та облаштування будинку, задля догляду земельної ділянки, на якій знаходяться багаторічні насадження, посаджені мною та моїм батьком, що підтверджується письмовими показаннями ОСОБА_6 , долученими до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів створення відповідачем будь-яких перешкод у реалізації прав зокрема у користуванні будинком.
За змістом положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аргументуючи свою позицію щодо стягнення з відповідача грошових коштів за, начебто, неправомірне користування його майном, позивачка посилається на положенням статті 356, ч. 3 ст. 358 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України, проте жодна з цих статей не може бути належним обґрунтуванням позовних вимог та підставою для стягнення коштів з іншого співвласника нерухомого майна.
Положення ч. 3 ст. 358 ЦК України свідчить про те, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. При цьому, лише у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Натомість, позивач не перешкоджав позивачці раціонально користуватися правом власності на будинок в обсязі її частки у ньому та не заперечував проти такого користування, а натомість лише заперечував проти надання доступу до майна стороннім особам.
Важливо зазначити, що позивач має на меті стягнути з відповідача грошові кошти за користування майном з початку проживання останнього там, проте позивач не має на це жодних законних та логічних підстав, оскільки, позивачка почала цікавитись нерухомістю лише з 02.09.2023 року. До цього моменту, як зазначалось вище, позивач жодним чином не заявляла про свої наміри користуватися часткою у спірному майні.
Беручи до уваги вищевказане, а також те, що позивач був єдиною особою, яка була зобов'язана утримувати та фактично утримувала спірне майно, позивач не має підстав висловлювати будь-які претензії щодо користування мною спірним майном за час утримання та догляду за таким.
На підтвердження згаданої вище думки, Об'єднана палата КЦС ВС у своїй постанові від 06 листопада 2023 року, погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій у справі № 707/2516/18, зауважила, що під час поділу будинку, який знаходиться у спільній частковій власності, на окремі частки, розглядаючи варіанти такого поділу на підставі наданих висновків відповідної технічної експертизи, суд має сукупно враховувати, керуючись принципом розумності, певний перелік ключових критеріїв, де, серед іншого, визначено відповідність такого поділу найкращим інтересам сторін спору та його технічну можливість проведення.
Тобто, виходячи з вищезазначеного, відповідач ніяк не перешкоджає процесу надання Позивачу у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а лише вимагає здійснити поділ спірного майна з дотриманням умов раціональності та відокремлення таких часток одна від одної. Відповідно, абсолютно недоцільним є застосування положень ч. 3 ст. 358 ЦК України у частині вимагання Позивачем від Відповідача матеріальної компенсації, а саме стягнення грошових коштів за користування Відповідачем майном у повній мірі.
Частина 1 статті 1212 ЦК України, на яку також посилається Позивач, вказує на те, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У цій справі відповідач мав усі підстави для набуття спірного майна, а саме був власником вказаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом такого майна, а згодом став законним власником 1/ 2 частки у праві власності на зазначений вище будинок, що підтверджується Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Свідоцтвом про право на спадщину, долученими до матеріалів справи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання з безпідставного набуття, Збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим-є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. І навпаки, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
При цьому, йде мова у конструкції норми про стягнення коштів як компенсації за майно, визначене індивідуальними ознаками, а не про стягнення коштів як майна, яке Відповідач безпідставно набув.
За обставинами та підставами позову, йде мова про стягнення коштів як компенсації за користування майном, визначене індивідуальними ознаками, яке Відповідач набув не безпідставно.
Отже, відповідач мав усі правові підстави для користування спірним майном, по-друге, спірне майно не є річчю (речами), що визначені родовими ознаками, а є індивідуально-визначеними речами (садовий будинок та земельна ділянка), по-третє, відповідач не чинив та не чинить перешкод позивачці у реалізації прав належних саме їй щодо об'єктів, а тому відсутні будь-які правові підстави для застосування положення ст. 1212 ЦК України до правовідносин, з яких виник спір у цій справі.
Згідно п. 1, 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Щодо постанов Верховного Суду, на які посилається позивач (постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17) не підлягають до врахування судом у цій справі, оскільки стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, і жодним чином не окреслюють фактичні обставини у справі (стосуються стягнення заборгованості та іншого стягнення безпідставно збережених коштів).
Тому з врахуванням вищенаведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про (предмет позову з урахуванням уточнених позовних вимог):
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 247 256,02 грн.,
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2472,56 грн., - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 16.05.2025 року.
Учасники справи: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
СуддяЄ. О. Данилів