Справа №619/6959/24
Провадження № 1-кп/638/1102/25
16 травня 2025 року м.Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Харкові, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221230002264 від 27 жовтня 2023 року, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,-
В провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221230002264 від 27 жовтня 2023 року, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор посилався на наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а також продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачений може переховуватися від суду на території України або виїхати за межі держави, оскільки усвідомлюючи, що ним вчинено умисний особливо тяжкий злочин, усвідомлюючи невідворотність покарання, за який передбачена максимальна міра покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України. Враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Також ураховуючи, що на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження не розпочато є підстави вважати, що обвинувачений повністю ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, таким чином йому достеменно відомі анкетні дані свідків та потерпілого їх засоби зв'язку та місця проживання, і перебуваючи на свободі, буде мати можливість здійснити незаконний вплив на вказаних осіб, чим перешкоджатиме встановленню істини у даному кримінальному провадженні. Зазначене свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, без права внесення застави.
Захисник ОСОБА_4 просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 та змінити запобіжний захід на більш м?який, а саме на особисте зобов'язання, зазначивши, що прокурором ризики не доведені.
Обвинувачений ОСОБА_5 просив суд змінити запобіжний захід на домашній арешт, зазначивши, що обвинувачення відносно нього необґрунтоване.
Суд, розглянувши клопотання прокурора, вислухавши думку прокурора, захисника та обвинуваченого, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , в ході досудового розслідування 22 квітня 2024 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 15 червня 2024 року. В подальшому ухвалами Дергачівського районного суду Харківської області, Дзержинського районного суду м. Харкова строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 продовжувався на шістдесят днів, востаннє 25 березня 2025 року- до 23 травня 2025 року.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою колегія суддів повинна врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, який у відповідності до положень статті 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дергачі, Харківської області, громадянин України, має вищу освіту, не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.
Судом при вирішенні питання щодо продовження строку запобіжного заходу відносно обвинуваченого, враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним в вчиненні вказаного кримінального правопорушення, обставини, що характеризують обвинуваченого, та вважає, що ризики, які передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, які на даний час судом не допитані, у даному випадку не зменшилися та продовжують існувати.
При цьому, доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, про що викладено правову позицію в рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції оскільки у разі доведеності вини обвинуваченого передбачено можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк, що може викликати загрозу втечі обвинуваченого.
Крім того, при встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання ОСОБА_5 під вартою, оскільки ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з обставин кримінального провадження.
Доводи сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу не спростовують вищевказаних висновків суду.
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 14 липня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали встановити до 14 липня 2025 року включно.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду в термін 5 днів з моменту її проголошення.
Повний текст ухвали проголошено 19 травня 2025 року о 09 годині 30 хвилин.
Суддя ОСОБА_1