Справа № 731/682/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/410/25
Категорія - ст. 336 КК України. Доповідач ОСОБА_2
19 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю сторін кримінального провадження
захисника - адвоката ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові, дистанційно в режимі відеоконференції із захисником з використанням його власних технічних засобів, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42024272210000038 від 27 травня 2024 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 на вирок Варвинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року,
щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в цьому ж населеному пункті по АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Варвинського районного суду Чернігівської області від 02 серпня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, 04 червня 2021 року звільненого умовно-достроково зі Старобабанівської виправної колонії №92 на невідбутий строк 6 місяців 16 днів на підставі ухвали Уманського міського суду Черкаської області від 26 травня 2021 року,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
Цим вироком ОСОБА_8 засуджений за ст. 336 КК України до 3 років позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу міра запобіжного заходу ОСОБА_8 не обиралась.
Питання про долю оригіналів документів військовозобов'язаного вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Судом ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що 18 березня 2024 року, будучи військовозобов'язаним, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних у зв'язку з оголошенням Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ (зі змінами), загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні сили України.
У період з 18 березня 2024 року до 19 березня 2024 року ОСОБА_8 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої, згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 3/635 від 04 квітня 2024 року, його визнано обмежено придатним для проходження військової служби під час мобілізації.
Військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 22 березня 2024 року ОСОБА_9 вручено ОСОБА_8 повістку та повідомлено про необхідність прибути 26 березня 2024 року до вказаного відділу для подальшої відправки до місця несення служби.
Однак, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , будучи обмежено придатним до військової служби, 26 березня 2024 року та у подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув.
12 липня 2024 року військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 вручив ОСОБА_8 повістку та повідомив про необхідність прибути 16 липня 2024 року до вказаного відділу для подальшої відправки до місця несення служби.
Однак, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , будучи обмежено придатним до військової служби, 16 липня 2024 року та у подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув.
Також 12 липня 2024 року ОСОБА_8 , з метою ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, власноручно написав та надав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про відмову від проходження військової служби.
30 жовтня 2024 року військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 знову вручив ОСОБА_8 повістку та повідомив про необхідність прибути 30 жовтня 2024 року до вказаного відділу для подальшої відправки до місця несення служби.
Однак, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , будучи обмежено придатним до військової служби, 30 жовтня 2024 року та у подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув.
При цьому 30 жовтня 2024 року ОСОБА_8 знову власноручно написав та надав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про відмову від проходження військової служби.
05 листопада 2024 року ОСОБА_8 повторно пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої, згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 3/2561 від 05 листопада 2024 року, його визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення для проходження військової служби під час мобілізації.
05 листопада 2024 року військовослужбовець ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 знову вручив ОСОБА_8 повістку та повідомив про необхідність прибути 05 листопада 2024 року до вказаного відділу для подальшої відправки до місця несення служби.
Однак, військовозобов'язаний ОСОБА_8 , будучи придатним до військової служби у військових частинах забезпечення та не маючи права на відстрочку від призову, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, без поважних причин, маючи можливість прибути до відділу комплектування, не прибув 05 листопада 2024 року та у подальшому, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, 05 листопада 2024 року ОСОБА_8 , з метою ухилитися від призову на військову службу під час мобілізації, власноручно написав та надав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про відмову від проходження військової служби.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_6 просить вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання змінити, шляхом застосування положень ст. 75 КК України, звільнивши його підзахисного від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Аргументує тим, що незважаючи на те, що судом в описовій частині вироку встановлено обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню та вказано про відсутність обтяжуючих обставин, але призначене несправедливе покарання в силу його суворості.
При призначенні ОСОБА_8 покарання судом не було враховано обставин, які суттєво зменшують ступінь суспільної небезпеки вчиненого, адже його підзахисний щиро розкаявся, надав викривальні показання щодо себе та обставин вчиненого діяння, позитивно характеризується за місцем свого проживання, має постійне місце проживання та проживає громадянським шлюбом із жінкою, з якою вони ведуть спільне господарство.
Фактично, судом без будь-якого обґрунтування безпідставно та невмотивовано не застосовані положення ст. 75 КК України, що вказує на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого, оскільки за своїм розміром покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.
На думку захисника, призначаючи покарання у виді позбавлення волі, суд не впевнився у тому, що саме таке покарання буде відповідати принципу справедливості. Так, одним з найважливіших факторів є саме виправлення засудженого, тобто, такі зміни його особистості, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.
Призначаючи покарання у виді реального позбавлення волі, суд не врахував, що така міра покарання не сприятиме виправленню ОСОБА_8 та не запобігатиме вчиненню нових злочинів.
Так, судом не було враховано таку пом'якшуючу обставину, як активне сприяння розкриттю злочину, не було надано належної оцінки молодому віку обвинуваченого, його відношенню до скоєного, не враховано відсутності жодних негативних наслідків від його дій, у зв'язку з чим було призначено явно несправедливе покарання.
Наголошує, що суд першої інстанції, за належного обґрунтування свого рішення, мав достатньо підстав для застосування положення ст. 75 КК України, в той час як визначений вид та строк покарання не відповідає особі обвинуваченого мотивам та наслідкам вчиненого ним діяння та за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.
Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив про призначення покарання з випробуванням, прокурора, який не погодився з доводами сторони захисту та просив вирок суду в частині призначеного покарання залишити без змін, врахувати обставини вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який не маючи на це поважних причин ухилився від мобілізації, тим самим не став захист своєї країни та її громадян під час оголошеного в країні військового стану, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації та в особливий період, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зібраним під час досудового розслідування та дослідженим в судовому засіданні доказам, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому колегією суддів не перевіряються.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена норами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета,спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинене групою осіб характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Отже, справедливість розглядається як рівновага між вчиненим кримінальним правопорушенням і наслідками для особи, яка його вчинила, тобто між вчинком і покаранням.
На несправедливість призначеного вироком суду першої інстанції покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, обставин, які б істотно знижували ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та давали підстави для призначення більш м'якого покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, встановлено не було. Не наведено таких обставин і в апеляційній скарзі захисника.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд у повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який посередньо характеризується за місцем проживання, не працює, не одружений, не має на утриманні дітей чи інших непрацездатних осіб, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, прийняв до уваги стан його здоров'я, відсутність обставин, які пом'якшують покарання та наявність обставини, яка його обтяжує - рецидив злочинів, що давало підставу суду обрати ОСОБА_8 покарання, у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті кримінального закону.
Не погоджується колегія суддів з доводами сторони захисту про те, що суд безпідставно не визнав пом'якшуючими обставинами - щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, оскільки таких обставини не було встановлено під час досудового розслідування та судового розгляду.
Так, окрім визнання своєї вини, розкаяння передбачає щирий жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, осуд своєї поведінки, що повинно виражатися в намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
У даному провадженні з поведінки ОСОБА_8 не вбачається ні критичної оцінки своєї поведінки, ні щирого каяття, ні усвідомлення карності своїх дій, ні намагання виправити наслідки вчиненого.
Так, не прибувши 26 березня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також повторно не прибувши 16 липня 2024 року, 30 жовтня 2024 року та 05 листопада 2024 року, при цьому, двічі написавши заяву про відмову проходити військову службу по мобілізації, ОСОБА_8 свідомо уникав проходження військової служби, не зважаючи на те, що є особою, яка підлягає мобілізації.
За таких обставин, цинічними є твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_8 щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв у розкритті кримінального правопорушення, адже жодними своїми діями він нічому не сприяв, лише визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням, тобто не заперечував очевидне - факт свого нез'явлення в призначений час для відправлення до військової частини для проходження військової служби.
При цьому, визнання вини за встановленим фактом вчинення кримінального правопорушення не є свідченням щирості каяття, адже й на день апеляційного розгляду відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 вживались дії щодо проходження військової служби, щоб дійсно стало свідченням того, що він усвідомив насідки своїх дій та намагається довести, що може виправити свої дії.
За наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано мотивував своє рішення щодо необхідності призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі.
Що стосується позиції сторони захисту про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до положень статті 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Разом з тим, питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
З огляду на характер кримінального правопорушення, встановлені обставини та час вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що відмова ОСОБА_8 від захисту Батьківщини свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим, при тому, що обвинувачений не вживав конкретних дій для виправлення наслідків вчиненого.
При цьому, доводи апеляційної скарги захисника щодо застосування положень ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали належну правову оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Натомість апелянтом не наведено переконливих доводів на обґрунтування того, що призначене обвинуваченому покарання є неправильним, явно несправедливим через його суворість, та того, що саме застосування до нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Окрім цього, колегія судів звертає увагу на те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням, за наведених у вироку обставин, може створити у обвинуваченого та інших осіб схильність до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, а також помилкове уявлення про безкарність за вчинення злочинів, і не буде досягнуто головної мети покарання - запобігати вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим та іншими особами.
Приймаючи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання, що визначені обвинуваченому вид, строк та форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірними вчиненому ним протиправному діянню, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, як винним, так і іншими особами.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Варвинського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 , без змін.
Ухвала набуває законної сили негайно після її проголошення й може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12